Науковці представили невтішні підсумки дослідження водойми, що омиває береги шести країн

Навряд чи знайдеться людина, яка хоч раз не відпочивала на узбережжі Чорного моря. Не важливо де, — в Затоці на Одещині, в Коблевому на Миколаївщині, у грузинському місті Батумі чи на курортах Туреччини. Спостережливі відпочивальники роблять висновки про очевидне забруднення водойми й дають невтішні прогнози. Мовляв, світові природні катаклізми, антропогенне втручання в довкілля спричиняють несприятливі умови. Нещодавня аварія танкера «Делфі» біля Одеси та забруднення акваторії нафтопродуктами, постійні зливання в море брудних стоків, засмічення морського середовища пластиком, хімічними речовинами та відходами людської життєдіяльності, зменшення кисневого шару — це далеко не повний перелік причин того, що Чорне море потребує лікування. Щоб його призначити, слід чітко з’ясувати, на що і як давно хворіє пацієнт.

Саме встановленню діагнозу й моніторингу стану водойми було присвячене дослідження українських науковців 2017—2019 років. Вони вивчали прибережні води Грузії, України, Росії й у відкритому морі за проєктом EMBLAS+ спільно з Українським науково-дослідним центром екології моря, Інститутом морської біо­логії Національної академії наук України, Одеським національним університетом ім. І. Мечникова та іншими партнерами.

Дослідники оприлюднили дані моніторингу, проведеного цьогоріч на маршруті Одеса — Батумі на румунському науково-дос­лід­ницькому судні Mare Nigrum. У вивченні особливостей моря взяли участь понад 100 науковців. Екомоніторинг проводили не заради назви. Це на презентації дослідження зазначив кандидат біологічних наук очільник українського Національного антарктичного наукового центру Євген Дикий.

Символічно, що презентація в Миколаєві мала назву «Від дельфінів до пінгвінів», адже миколаївці прагнуть долучитися до відзначення 200-річчя події світового масштабу — відкриття Антарктиди. Вони на це мають право, адже Беллінсгаузен та Кнорре мали стосунок до Миколаєва.

Так-от, екомоніторинг — основна база для ухвалення рішень із порятунку моря. «Для України це шанс призупинити забруднення моря і річок, — зазначає дослідник. — Згідно з Угодою про асоціацію з ЄС ми взяли зобов’язання до 2021-го з’ясувати, як забруднюємо Чорне море. Розробляємо шестирічний план для досягнення вищого рівня дослідження. Коли план виконують, роблять черговий моніторинг і з’ясовують, вдалося чи ні».

Аварія танкера «Делфі» поблизу Одеси не додала «здоров’я» морській акваторії. Фото з сайту dumskaya.net

Аварія танкера «Делфі» поблизу Одеси не додала «здоров’я» морській акваторії. Фото з сайту dumskaya.net

Чорне — означає засмічене?

Висновки дослідників не­ втішають. Виявляється, кіль­­кість сміття у внутрішньому континентальному мо­­рі Атлантичного океану вдвічі перевищує аналогічну цифру для Середземного. 83% морського сміття, знайденого в Чорному, становить пластик: PET-пляшки, обгортки від солодощів, пакети. Концентрація шкідливих хімічних сполук, що становлять загрозу життю морської фауни і людей (пестициди, інсектициди, ртуть і антипірени в рибі), перевищують допустимі норми токсичності. Виявлено 124 хімічні сполуки, шкідливі для морської екосистеми і здоров’я людини, зокрема стійкі органічні речовини-забруднювачі: метали, пестициди, біоциди, лікарські засоби, антипірени й побутові хімічні засоби. Концентрацію цих речовин у морській воді раніше не перевіряли. Тепер дослідники пропонують додати їх до регулярних досліджень.

Те, що море обмежене водообміном з океаном, додає негараздів. У нього потрапляє все сміття з річок, які впадають у море. Встановлено, що саме річковими артеріями в море потрапляє майже 50 одиниць сміття на годину.

У Чорному морі мешкають 200 видів риб, там майже 2 тисячі видів водоростей і морської трави, близько 1,5 тисячі видів молюсків, крабів і морських черв’яків, вид тюленів, який перебуває на межі зникнення, дельфіни. Науковці припускають, що у Чорному морі є кит завдовжки не менш ніж 10 метрів.

Старший науковий співробітник Інституту морської біології НАН України Андрій Зотов підтверджує, що знайдено дуже багато речовин, які забруднюють Чорне море. Деякі види відновлюються, біорозмаїття зростає.

Попри таке бурхливе морське життя, Чорне море часто називають мертвим. Не через солоність, як у справжньому Мертвому, а тому, що поверхневий шар кисню дедалі зменшується. А нижній шар сірководню стрімко зростає.

Пацієнт скоріше живий

І про приємне. Звістку доніс Євген Дикий, який керував групою морських мікробіологів і групою, яка вивчала розширену ДНК мікроорганізмів. Усі водні мікроорганізми виділяють свої ДНК, які певний час зберігаються у морському сере­довищі.

«Якщо ДНК добре витягти та прочитати (це як знімають відбитки пальців людей на місці злочину), то можна за одну-три доби знайти сліди всіх, хто там пропливав, починаючи від бактерії закінчуючи великою рибою або дельфіном. У Чорному морі ми стали першими, хто застосував таку методику», — зазначив науковець.

З’ясувалося, що чорноморський осетер не вимер. Донедавна гадали, що цей вид остаточно зник, проте сліди його ДНК знайдено, і не в одній точці, а в доволі значній акваторії.

«Це означає, що певна кількість цієї риби лишилася. Слід шукати, де вона, і як відновити цю популяцію», — зазначив Євген.

Із приводу зменшення кисневого прошарку фахівець зазначив: «Поширена думка, що зверху кисневий шар, а далі мертва зона. Це неправда, ця зона не мертва, а дуже насичена життям. Але це життя майже інопланетне. Сірководневий шар, позбавлений кисню, не менш багатий на життя, ніж поверхневий. Це життя, яке було на нашій планеті до того, як з’явилася киснева атмосфера. З наукової точки зору, сірководнева частина Чорного моря не менш цікава. Вивчаючи всі процеси, які відбуваються у воді, ми, можливо, дійдемо до визначення серйозних проблем Чорного моря. Сірководневий шар — це не проблема, а природне явище. А те, що він піднімається, а кисневий звужується — то вже проблема. Насправді поки що ніхто не знає, чому це відбувається».

Не сумувати

Є такий вислів у Харукі Муракамі: «Коли довго дивишся на море, починаєш сумувати за людьми, а коли довго дивишся на людей — за морем». Сумувати не слід. У цьому запевняє український еколог Олег Деркач. Він зазначає, що такі дослідження вкрай необхідні. Адже, саме знаючи діагноз, можна лікувати наше море. Науковець підтверджує, що в морі виникло дуже багато безкисневих зон. Тож уся живність, яка була на дні або у товщі Чорного моря, викидалася на берег.

«За кілька десятиліть ми втратили майже 60 мільйонів тонн біомаси: риби, молюсків, ракоподібних. Зникла червона водорість, яку називають пологовим будинком Чорного моря, — там, де відтворювалося все живе, — зазначає еколог. — Ми стали втрачати біологічні ресурси, прозорість морської води, привабливість наших чорноморських курортів. Найболючіше, що фактично втратили рибальство на Чорному морі. Нині ситуація трохи поліпшилася, адже певні впроваджені програми сприяли частковому відновленню екосистеми.

Насправді лікувати море можливо. Такі спроби вже були. У 1960—1970 роках з’явилися перші проблеми, вони були пов’язані зі скидом азотно-фосфорних сполук. Тобто аграрії масово застосовували такі добрива. І тоді заходи спрямували на зменшення скидів. Однак ситуація змінилася сама: складне економічне становище змусило аграріїв відмовитися від дорогих добрив».

Нині, на думку Олега Деркача, слід всерйоз поставитися до сортування сміття.

Загалом підсумки дослідження дадуть змогу розробити систему управління якістю морського середовища на міжнародному рівні і створити морську стратегію України.