Оскільки характер запитань зрозумілий зі змісту відповідей, то в статті наведені лише відповіді. Анонімність завжди провокує щирість, тому ім’я співрозмовника не називаю.

1. Ця війна може завершитись, і то лише на певний час, за умови нашої окупації Москви. Оскільки за останні вісімсот років це вже 22-а війна між Руссю-Україною і Московською ордою, то не варто очікувати, що вона остання.

2. В основі агресивності Московії лежить споконвічний комплекс меншовартості московитів і спроба його компенсації через війну з усім світом.

3. Остання війна — це дарунок долі нашому народу у час становлення новітньої Української держави. Попереду у нас — боротьба, небезпека і смерть — суворий фон для відродження справді могутньої, вільної, освіченої української нації.

4. Ми є нащадками першої землеробської цивілізації світу — Трипільської культури. Русь-Україна є прабатьківщиною більшості європейських народів, які є нашими кревними братами. Великий арійський простір — це степи Русі-України, звідки почався переможний рух арійської цивілізації цілим світом. Цей рух триває і дотепер.

5. Русь-Україна — це, за примхою долі, територія війни. Долі, що зробила Русь-Україну кінцевою ланкою Великого степу, який тягнеться до нас аж від степів Монголії. За нами — Європейська цивілізація. Попереду — Московія, що започаткувала свою державність як уламок Золотої Орди і на її руїнах. Нині Московія прискорено інтегрується до материнської Орди, що для нас лише посилює небезпеку.

6. Земля Руси-України споконвіку оралась мечами. Сьогодні щирий русин-українець — це воїн, зброєю якого є і автомат, і комп’ютер. Кого не влаштовує така перспектива, той вільний залишити країну у пошуках спокійнішої долі. Наша ж доля — завжди воювати. Вибір невеликий. Або з усім світом проти Московії, або разом з Московією проти всього світу, оскільки Московія є споконвічним джерелом війни.

7. Провідною рисою русинів-українців є прагнення свободи. Європейська цивілізація породила теорію анархізму, і лише у Русі-Україні ця теорія на початку ХХ століття отримала практичне втілення. Але анархізм у Русі-Україні не став націонал-анархізмом, що єдине давало шанс на перемогу. Націоналісти, тобто ті, хто прагнув свободи українській нації, й анархісти, тобто ті, хто прагнув свободи окремому русину-українцю, воювали нарізно. При цьому анархістів було більше за націоналістів, і воювали вони на шкоду націоналістам. Якби не втручання анархістів Махна, Денікін мав би всі шанси захопити Москву, а Врангель — надовго закріпитися у Криму. І чи можливі були б у цьому разі всі наступні звірства московитів на наших землях?

8. Свобода окремої людини можлива лише через свободу її нації. Цю істину не розуміли анархісти, коли перемога над московитами була цілком реальною. Цю істину вже добре розуміли оунівці, але без підтримки Східної України у них не було шансів на перемогу. А Східна Україна була деморалізована і винищена репресіями проти інтелігенції, голодом проти селян, спритним використанням фактора війни для винищення вже всіх прошарків населення. 41 мільйон мінус 28 мільйонів — стільки Русь-Україна втратила через Другу світову війну, воюючи на боці Московії. 41 мільйон плюс 11 мільйонів — стільки русинів-українців мало б бути у 1941 році, якби не репресії і геноцид голодом.

9. Друга світова війна не була нашою війною. Ми на тій війні були лише гарматним м’ясом у руках московитів. Якісь шанси на національне відродження у ті часи давала лише перемога Німеччини. Тому вважаю блюзнірством святкувати день перемоги, бо насправді це день нашої глобальної поразки.

10. Фашизм, нацизм (від націонал-соціалізм), франкізм, хортизм тощо — це назви різних форм граничної національної консолідації в ім’я певної мети. Всі нації потребують такої консолідації у той чи інший період своєї історії. Граничній національній консолідації краще відповідає термін «національний солідаризм». Через такий стан національного організму прой-шла більшість провідних країн світу. Німеччина й Італія — не винятки. Для Франції це були часи Наполеона-Бонапарта. Важливо, аби мета такого солідаризму була виправдана з погляду загальнолюдської моралі. Натепер у такому стані — Ізраїль. Його мета — виживання. У такому ж стані від 1917 року перебуває і Московія. Її мета — самоствердження за рахунок приниження, підкорення і винищення інших народів. Серед різних національних форм солідаризму московитська форма солідаризму, яку краще називати цілком дискредитованим словом «фашизм», у багатотисячолітній історії людства є найогиднішою і неперевершеною за кількістю безневинних жертв.

11. Голодомори у Русі-Україні — це яскраві і неспростовні свідчення вироку смерті, що був винесений русинам-українцям більшовиками після захоплення ними влади у Московії. За голодомори в першу чергу несуть відповідальність очільники держави і партії в Московії. Але це була переважно неосвічена публіка з декількома класами церковно-приходської школи за плечима (у Сталіна їх було три) або й узагалі без них. Світогляд таких людей не був результатом освіти або позитивного виховання. Вони були переважно носіями найгірших забобонів тих етносів, до яких належали. Яких саме, легко з’ясувати, передивившись невеликий список країн, що категорично відмовилися натепер визнати Голодомор тридцятих років геноцидом українського народу. За голодомори несуть відповідальність певні фінансові кола на Заході, що зростили у 1930-і на території Московії індустріальну і військову наддержаву, а контролюючі провідні засоби масової інформації не пропускали на шпальти газет та журналів правду про ситуацію в Україні. Між Голодомором та індустріалізацією є прямий зв’язок, але не через прибутки від експорту української пшениці, який не перевищував 1,5 мільйона тонн на рік. За голодомори несе відповідальність уся чисельна «ліва тусовка» на Заході, яка завжди була і є тепер на побігеньках у міжнародного фінансового капіталу.

12. Головним ворогом України-Руси у нинішній війні є не стільки президент країни-ворога, прізвище якого не має істотного значення, скільки чисельна московитська чернь, на яку спирається його політика війни та анексій. Нашим ворогом є і наша власна чернь, якої у нас також доволі багато і яка яскраво виявила своє підле нутро у подіях на Донбасі та в Криму. Це подарунок долі, що ми її можемо вбивати з гармат та автоматів на законних підставах без судової тяганини. Істота, яка підняла зброю проти Руси-України, не має права на життя, а та, що ненавидить Русь-Україну, але не взяла до рук зброї, не має права проживати на її землі.

13. Українська земля має для русинів-українців сакральне значення. Всі війни, що точилися впродовж тисячоліть на цих теренах, мали метою захоплення української землі. І нинішня війна з Московією не є винятком. Сенс голодоморів також цілком вписується в цю парадигму. Українська земля, як жодна земля в світі, просякнута кров’ю русинів-українців. Складається враження, що циркова вистава під виглядом останніх президентських виборів була влаштована з головною метою — у формально законний спосіб заволодіти українською землею. Всі інші епізоди цієї кінопрем’єри мають на меті відволікти увагу суспільства від найбільшої афери в світі за останні кількасот років — глобального дерибану української землі. Майбутнім латифундистам, серед яких, думаю, не буде етнічних українців, потрібна українська земля без русинів-українців, а лише західні технології і невелика кількість західних фахівців. Це у кращому варіанті. Валовий продукт сільського господарства сучасної Україні не перевищує 17 мільярдів доларів річно. Це невелика сума порівняно із загальним валовим національним продуктом України. За будь-яких умов сільське господарство не виведе нас у розряд провідних держав світу. Але втрата української землі — це втрата сенсу існування україн-ської нації, оскільки вона тут буде зайвою. Найгірший варіант використання нашої землі — її нове заселення. У 1930-і у вимерлі від голоду села завозили етнічних московитів. А тепер кого? Знову етнічних московитів (у Криму вже так і роблять), а можливо, китайців, яких так багато на їхній корінній землі, чи, може, євреїв, яким не дуже комфортно живеться у ворожому арабському оточенні?

14. Європа, у яку цілком природно ми так прагнемо, вимирає. Нашою стратегічною метою є зупинення нашого власного вимирання і нарощення нашого людського потенціалу. Русинів-українців має бути щонайменше 100 мільйонів — стільки, скільки їх було б тепер, якби московитська чернь не захопила владу у Російській імперії, не влаштувала терор, що тягнувся десятиліттями, не організувала штучні голодомори, не спровокувала Другу світову війну. Ми у черговий раз маємо дати Європі силу нашого духу, нашу свіжу здорову кров у її жили, кров, настояну на переможній війні з Московією. Українська земля в українських руках має стати базою для етнічного відродження українства. Продаж землі можливий, але в обмежених обсягах, прийнятних для дрібного і середнього фермерства. Народжувати дітей і давати їм належне виховання — головне призначення людей, що живуть і працюють на землі. Національний дохід мають створювати переважно міста, що не здатні відтворювати самостійно свій людський потенціал, а можуть отримати його лише від села.

15. Нашою тактичною метою є повернення московитів у їхні етнічні межі, відродження при цьому почуття власної гідності в інших народів останньої світової імперії.

16. Той, хто й дотепер лякається слів «націоналіст», «бандерівець», «петлюрівець», ризикує пройти весь шлях наших історичних помилок від початку і до очікуваного безславного кінця. Під прикриттям балачок про демократію спритні й безсоромні ділки у 1990-і фактично вкрали в українського народу його промисловий потенціал і переважно порізали його на металобрухт. Приклад: у нас до приватизації промисловості було п’ять великих нафтоперегінних заводів, зараз нема жодного. Паливо закуповуємо у Білорусі. Тепер під подібні балачки вже доволі розжирілі, але такі ж спритні й безсоромні ділки прагнуть вкрасти в україн-ського народу його найбільше багатство — землю. 200 тисяч гектарів в одні руки — це національна смерть навіть без поразки у війні.

Слава українській нації і смерть її ворогам!