Із самого ранку 18 лютого поблизу «розведеного» Золотого відбувся важкий п’ятигодинний бій між батальйонною групою російських окупаційних військ та нашими захисниками.

«Збройні формування Російської Федерації атакували українські позиції поблизу населених пунктів Новотошківське, Оріхове, Кримське та Хутір Вільний. На одному з опорних пунктів відбувся ближній бій з російською штурмовою групою. Підрозділи Об’єднаних сил надали адекватну вогневу відповідь противнику та утримали повний контроль над ситуацією. Серед українських захисників, на жаль, один загиблий, четверо отримали легкі поранення», — йшлося в ранковому зведенні штабу Операції об’єднаних сил. Водночас у соцмережах почала ширитися інформація про кількість загиблих — не один, а четверо, а також про нібито втрату українською армією кількох опорних пунктів. Однак у штабі ООС це спростували: «Позиції українських захисників не втрачені. Загиблий — один».

Дещо згодом відбулося раніше заплановане засідання РНБО, за результатами якого Президент України вийшов до журналістів на брифінг. «Хочу вам сказати, що у нас потужна армія. Провокації бувають, армія, відповідно, сильно відповіла, — заявив Володимир Зеленський. — Ми впевнені, що ця провокація не змінить курс, тому що тільки з сильною армією можна сідати за стіл переговорів, курс до того, що ми впевнено наближаємося до припинення війни і до миру».

Ситуацію на фронті також коментував начальник Генерального штабу — головнокомандувач ЗСУ Руслан Хомчак. «Всі команди віддані... Прийняті всі рішення адекватні, все посилено, все працює, тому жодних переживань у цьому відношенні нема, і розганяти «зраду», що почалась якась незрозуміла війна... це зовсім не так», — заявив Хомчак, додавши, що в тактичному й оперативному плані нічого не зміниться.

А завершив брифінг секретар РНБО Олексій Данілов, котрий, відповідаючи на запитання кореспондента «Укрінформу» чи інформує Україна про обстріли на Донбасі всіх міжнародних партнерів, відповів: «Уся інформація у нас не є закритою, ми всією інформацією ділимося з усіма нашими партнерами, не тільки з Німеччиною і Францією, увесь світ знає, що відбувається у нас сьогодні в нашій країні».

Однак опитані «Укрінформом» експерти-політологи подивилися на це загострення під дещо іншим кутом. Тим більше, що у Кремлі вже встигли відреагувати на ескалацію війни на Донбасі. Прессек Путіна Дмітрій Пєсков у стилі «іхтамнєт» заявив: «Ми не маємо деталей цього зіткнення, ми не знаємо, що спровокувало це зіткнення, ми читали повідомлення про те, що є жертви з обох сторін. У зв’язку з чим (ну, це вже верх цинізму, — Авт.) ми висловлюємо співчуття».

Завідувачка відділу українсько-російських відносин центру зовнішньополітичних досліджень Національного інституту стратегічних досліджень Олена СНІГИР наголосила на тому, що ескалація відбулася одразу після Мюнхенської конференції.

«Кремль стає прогнозованим, а Мюнхен, схоже, є особливо чутливою точкою у просторі й часі для російського лідера. Що ж, Путін перейшов до наступного пункту у «з’ясовуванні» відносин з українським президентом. В ОПУ заявляли, що мають план Б. Сподіваюся, цей план враховував війну. І сьогоднішня атака не тільки для нас, а для конструктивних європейців також. Бо російська позиція була легітимізована «12-ма пунктами», а значить можна рухатися далі. А що далі... Буде повне дежавю — тандем Пєсков — Лавров заявить, що «онінєпрічьом», а домовлятися Київ має з бойовиками. Цей дискурс підхопить дехто в Україні і «путінофершетеєри» в Європі й, вірогідно, ми побачимо заклик до прямого діалогу в наступних «12-ти пунктах». Але це лише одна з ниток того мережива, що плете Кремль», — стверджує політолог. І додає, що питань, стосовно яких РФ хотіла б «домовитися» з Києвом, ще багато: «Найближчі з них — це вода в Крим і зміни в Конституцію. Хоча Кремль у короткостроковій перспективі влаштує будь-який варіант, адже опір Києва означатиме лише, що гра продовжується. Але це не означає, що росіяни не помиляються».

Політолог, керівник Центру політичного аналізу «Пента» Володимир ФЕСЕНКО загострення в районі Золотого напряму пов’язує з бекграундом. І перше пояснення, за його словами, це реакція на мирно-компромісні ініціативи президента Зеленського, зокрема з боку бойовиків.

«В ОРДЛО не хочуть жодного мирного врегулювання, ніякої реінтеграції. Тому треба будь-якою ціною зірвати мирні процеси, зірвати переговори. І кращого способу, аніж військові дії, нема. Тут одночасно і дискредитація мирних ініціатив Зеленського, і послаблення його позиції, і відновлення взаємної агресії. А чому саме Золоте? А тому, що таким чином дискредитується один із ключових механізмів припинення військових конфліктів — розведення сил. Отже, те, що нині сталося в районі Золотого, покликане значно послабити подальший процес «розведення», а також переговори щодо цього».

Друге пояснення, на думку Фесенка, напряму пов’язане з Москвою, яка використовує традиційні інструменти впливу на переговорний процес. Себто примус до миру на російських умовах, шляхом війни. «Ми це бачили вже неодноразово, зокрема п’ять років тому, в 2015-му, під Дебальцевим. Бачимо це й зараз, хоч і в локальних масштабах, але ситуація вкрай схожа. Тиск іде по двох напрямках: з одного боку, локальна ескалація військових дій, а з іншого — затягування переговорів та відтермінування чергового саміту «нормандської четвірки», — стверджує політолог і додає: — Є ще третій чинник... У політиці завжди важливі символи і дати. Здається, це такий подарунок до шостої трагічної річниці розстрілів на Майдані, а також до п’ятої — «Мінських угод».

На питання, що робити, Володимир Фесенко відповів, що треба змінювати тактику. «Здатність і готовність до компромісів команда Зеленського вже продемонструвала. А тепер — час демонстрації жорсткості і сили. Чи готова влада? А чому б ні? І хоча за своєю натурою Зеленський є пацифістом, ну, такий у нього світогляд, але навколо нього є багато людей, які вважають, що обороноздатність і підтримка готовності дати ворогу відсіч — це один із головних пріоритетів. Так що зараз молодому, можливо, не дуже досвідченому політику Володимиру Олександровичу треба пояснити: якщо ви не хочете програти переговори — в переговорному процесі час від часу потрібно демонструвати силу».

Політолог наголошує, що «демонстрація сили» — це в жодному разі не заклик до повномасштабних військових дій. «Я про те, що потрібно дати відсіч в районі Золотого. Причому ця відсіч має бути показова, жорстка та ефективна. До слова, при Зеленському вже проводилося кілька вдалих локальних військових операцій, — каже експерт. — Тож Києву нарешті треба висувати власні умови, мовляв, будь-які подальші дії, зокрема й щодо «формули Штайнмаєра», щодо обговорення політичного порядку денного і так далі — все це тільки після повноцінного припинення вогню. Крапка».

Заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму, політичний експерт Богдан ПЕТРЕНКО вважає, що сьогоднішні загострення на Донбасі — це продовження тактики тиску Росії на українську владу.

«По-перше, її завдання перевірити, чи дійшла наша влада до крайньої точки у здатності до компромісів, чи все-таки є ще запас поступок, які можна видавлювати з України. І, виходячи з першої заяви президента Зеленського щодо військового загострення (де не називається, що агресор — це РФ), запас поступок не вичерпався. Тому Росія тиснутиме і далі. Й сьогоднішнє загострення — не останнє. Ймовірно, для балансу, інша за визначенням заява зроблена речницею МЗС Катериною Зеленко, де зіткнення названо «атакою Росії». Останнє дає надії, що у владних кабінетах є певний спротив позиції «примирення з Росією», — каже Петренко. — Іншими словами, сьогоднішньою атакою Кремль поставив Володимира Зеленського на розвилку: відмовитися від рейтингового статусу «Президента миру» і повернутися до тактики 2016—2018 років — локального протистояння низької інтенсивності без компромісів агресору чи продовжувати шукати шляхи мирного урегулювання військового конфлікту за рахунок українських поступок РФ».

Друге завдання, яке Росія виношує ще від початку конфлікту на Донбасі, — це, стверджує експерт, надання суб’єктності бойовикам. Тобто визнання Україною так званих «ЛНР» і «ДНР». Мова про «перемовини про мир, інтеграцію, вибори, спільне патрулювання тощо — з російськими маріонетками. Росія, завдяки такому повороту, отримує статус не учасника конфлікту, а посередника — з відповідним зняттям санкцій та переходу до статусу «рукопожатих» у світі», — коментує Богдан Петренко.

Що робити? Важливо перехопити ініціативу, пропонувати свої стратегії (а не окремі кроки) вирішення проблеми, «меркантильно» зацікавити Захід в українських варіантах миру. «Врешті решт, ми маємо не критикувати чужі, а пропонувати власні стратегії, хоча б для доведення того, що ми — суб’єкт, а не об’єкт міжнародної політики. Перейти від тактики оголошення чергового перемир’я до формування юридичної (наприклад, посилення санкційної) відповідальності сторони, яка порушує перемир’я. Інакше військовий тиск з боку Кремля не припинятиметься. І, звичайно, зростання українського військового, дипломатичного та інформаційного потенціалу. Бо ніхто, крім нас самих, не зацікавлений у тому, щоб відновити територіальну цілісність. А з кожним роком бездіяльності зробити це буде складніше», — резюмував політолог.