Коронавірус шириться планетою з небаченою швидкістю. Основним способом його стримування досі є карантин. Дотепер не зрозуміло, наскільки ізоляція та обмеження пересувань людей здатні вберегти від небезпечної інфекції. Не зрозуміло навіть ученим. Зате політики у всьому світі з готовністю вживають жорстких заходів. І ці заходи не завжди пов’язані з пандемією.

ПЛАНЕТА НА КАРАНТИНІ

Почнемо з того, що Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) протягом трьох місяців не поспішала оголошувати поширення інфекції коронавірусу пандемією. Хоча ще в січні 2020 року захворювання, викликане Covid-19, вийшло за межі початкового вогнища в китайському місті Ухань. Ще на початку березня генеральний директор ВООЗ Тедрос Адхан Гебрейсус сказав, що слово «пандемія» абсолютно нічого не міняє у способах протидії захворюванню. Вони такі ж, як і в боротьбі з будь-якою епідемією.

У принципі Гебрейсус правий. Але світова війна, визнайте, все-таки відрізняється від збройних зіткнень, які регулярно відбуваються по всій земній кулі. І справа не тільки в кількості жертв. Масштаби всесвітнього лиха впливають на всі сфери життя людей, створюють обстановку, коли до нормального життя повернутися практично неможливо. Уникаючи слова «пандемія», можна було на час заспокоїти людей. Але це перешкоджало мобілізації, усвідомленню загальної небезпеки і солідарності, яка, як ніколи, необхідна.

Подібної солідарності нема і зараз. Китайські корпорації, підраховуючи збитки, вже думають про те, які переваги після перемоги над пандемією вони отримають порівняно з американськими конкурентами. Нафтовидобувні компанії декількох країн, занижуючи ціни на енергоносії, поспішають витіснити одна одну з перспективних ринків, а торгові колоси, що втратили у зв’язку з пандемією трильйони доларів, будують плани, як їх повернути за рахунок споживачів.

Солідарність політиків ще нижча, ніж у світі бізнесу. Проблеми, пов’язані з прорахунками в управлінні, провали, зумовлені прийняттям неправильних і непопулярних рішень, лідери низки країн пробують загнати в рамки надзвичайного стану. Вони намагаються виключити масові протести, під виглядом карантину (навіть там, де в карантині нема необхідності) заборонити будь-які масові заходи. У підсумку — перетворити життя громадян, замкнених у приміщеннях, на своєрідні кладовища.

Єдиним урядом, який публічно виступив проти жорсткого карантину як засобу порятунку своїх громадян від пандемії, став уряд Великобританії. Прем’єр-міністр Борис Джонсон не побоявся підтримати думку низки мікробіологів про те, що найдієвішим засобом боротьби з інфекцією є вироблення у населення «стадного імунітету». А він з’явиться тоді, коли перехворіє 60% населення. Так, дехто помре. Але летальних випадків у процентному відношенні буде не більше, ніж в умовах ізоляції та обмежень у пересуваннях.

Утім, під тиском громадськості (яка, як відомо, розбирається у всіх науках), а також чиновників ВООЗ, у Великобританії, як і в інших країнах, скасували чистину масових заходів. Але зробили це акуратно і без зайвих заходів примусу.

ЩОБ ЖИТТЯ МЕДОМ НЕ ЗДАВАЛАСЯ

Невідомо, чи спілкувався український міністр охорони здоров’я (хірург за фахом) з британськими мікробіологами або з Борисом Джонсоном, але минулого тижня Ілля Ємець на засіданні Комітету Верховної Ради з питань здоров’я нації сказав, що у країні в результаті пандемії «помруть всі пенсіонери». При цьому, на відміну від англійців, міністр Ємець наполягав на застосуванні до наших співвітчизників жорстких обмежень у рамках карантину.

Пандемія коронавірусу, швидше за все, переступить наші кордони і питання лише в тому, як багато людей захворіє. Поки що, за офіційними повідомленнями, захворіли 14 осіб, а летальних випадків станом на 18 березня — два. Та якщо вчасно не вжити заходів і не підготуватися до гіршого варіанту розвитку подій, природа вибере саме найгірший варіант.

Пріоритетом, звісно, повинна бути медична підготовка до зустрічі з масовими захворюваннями (тести на зараження, антисептики, ізольовані приміщення в лікарнях, наявність необхідних ліків, апаратів для штучної вентиляції легенів і т.п.). Але про нестачу подібних засобів найменше пише українська преса. Зате обговоренню адміністративних заходів і законодавчому їх закріпленню присвячена маса статей і коментарів.

І справді, є що коментувати. Випереджаючи події, за погодженням з урядом і виконуючи вимоги президента Зеленського, міські голови Києва, Одеси, а також ряду інших міст ввели жорсткі карантинні заходи. Вони розпорядилися закрити торгово-розважальні центри, магазини (крім продовольчих), театри, музеї, скасувати спортивні заходи, ввести обмеження на громадському транспорті і т.п. Роботодавцям рекомендували перевести своїх співробітників на віддалений режим роботи.

Кабінет міністрів на початку тижня розпорядився також припинити пасажирські залізничні та автобусні перевезення між містами, закрити вокзали. Міжнародне пасажирське сполучення залізницею було припинене ще раніше.

А проте, частина перерахованих заходів прямо суперечить правам громадян, прописаних у Конституції України. Це протиріччя можна зняти, якщо у зв’язку з пандемією ввести в країні надзвичайний стан. Про таку можливість в ефірі «Свободи слова» заявив президент Зеленський. Але в підсумку надзвичайного стану не ввів, А до Верховної Ради у вівторок 17 березня прийшов з пропозиціями, які начебто замінюють законну процедуру.

Річ у тім, що режим надзвичайного стану, обмежуючи права громадян на зібрання, свободу слова і навіть на економічну діяльність, накладає обмеження і на саму верховну владу, не даючи, наприклад, можливості проводити вибори. Частину повноважень з управління державою за надзвичайного стану доведеться передати силовикам, і ніхто не знає, як військові розпорядяться цими повноваженнями.

У підсумку парламент схвалив низку законів щодо боротьби з коронавірусом, найістотнішим з яких є акт №3219, де прописані заходи, які спрощують систему закупівель необхідних товарів і посилюють адміністративну відповідальність за порушення карантину. Дотримуючись цього закону, будемо жити доти, поки не переможемо пандемію? Чи поки вона не переможе нас?