Про пандемію коронавірусу, найактуальнішу сьогодні тему, неспеціалістові сказати щось нове важко. Експерти в прогнозах повторюються, перебирають сюжети з фільмів катастроф або знаходять позитивне там, де знайти його неможливо. В українській політиці — те ж саме. Кількість сюжетів обмежена, і всі вони зливаються в один безперервний скандал.

ПРО КОРІННЯ ТА ГІЛЛЯ

У листопаді ми відзначатимемо своєрідний ювілей. Двадцять років «касетному скандалу», оприлюдненню плівок майора Мельниченка, які ледь не загубили політичну кар’єру Леоніда Даниловича Кучми й, у всякому разі, назавжди її заплямували. Але відтоді багато води спливло. Технології шпигунства зробили крок далеко вперед. Підслуховування та підглядування увійшли в повсякденний побут і стали просто одним з видів боротьби на владному Олімпі.

Далеко вперед (чи назад ?) зробило крок й українське суспільство у своїй байдужості до подібних скандалів. Тепер неможливо уявити собі демонстрації під гаслом «Україна без Кучми» з мітингами, що об’єднують найрізноманітніші полі-тичні партії та громадські організації. Деякий час після Революції Гідності і початку російської агресії здавалося, що подібні мітинги назавжди відійшли у минуле. Почала формуватися політична нація, здатна до самоорганізації і компромісів на засадах демократичних процедур.

Але це була ілюзія єдності, спричинена війною. Війна спові-льнила поляризацію суспільства, однак не усунула її історичного коріння. Демократичні буржуазні революції прагнуть перейти в революції соціальні, як це було у Франції у ХІХ столітті. Україна в цьому сенсі відстала лише на двісті років. Якою перемогою, якщо дотримуватися логіки, повинна закінчитися боротьба з тотальною корупцією і владою олігархів в Україні? Правильно — поразкою у війні, чимось на зразок Паризької комуни 1871 року і втратою на довгий час Криму та Донбасу.

Якщо дотримуватися логіки ХІХ століття, обрання президента Порошенка, а потім — президента Зеленського (те й інше, як не крути, — наслідки революції) поступово веде нашу країну саме до подібної розв’я-зки. Але історія не завжди дотримується логіці. А історичний маятник не обов’язково зупиняється там і тоді, де всі очікують. Один із політичних оглядачів назвав нинішню ситуацію в Україні ідеальним штормом. Тобто збігом обставин, в результаті складання яких негативний ефект істотно зростає. І слово «поступово» можна сміливо виключити з прогнозів.

Всередині ідеального шторму наша країна опинилася вже зараз. Остаточно це стало очевидним, коли чинний президент, новопризначений уряд і законодавці, включаючи частину опозиції, веліли «рубати щогли», щоб держава виплила з катастрофи. Якби українська «елі-та» якихось півроку тому зважилася пожертвувати частиною своїх інтересів і корупційних зв’язків, вчасно зважилася на прийняття в першому читанні «антиколомойського» закону і відкрила ринок продажу сільгосп-земель, епіцентр шторму вдалося б, можливо, обійти. Але з початком пандемії коронавірусу ефект від запізнілих законів Верховної Ради навряд чи дозволить подолати кризу.

ПРИПУСТИМО, ЩО ГРОШІ ДАДУТЬ…

Припустимо, Міжнародний валютний фонд, Світовий банк та інші інвестори тепер нададуть Україні термінову фінансову допомогу. Припустимо, частину цієї допомоги вдасться направити в бюджет і залатати багатомі-льярдні діри, що виникли в останні місяці. Але на тлі загальносвітового спаду виробництва і пов’язаних з ним втрат для українського експорту ці кошти скоро перетворяться на папір, придатний в основному для роздачі пенсій і соціальних виплат.

Нагадаю, до речі, що Верховна Рада в понеділок, 31 березня, не знайшла більшості голосів для прийняття у першому читанні закону про зміни до бюджету 2020 року, запропонованого урядом Шмигаля, і відправила проєкт для доопрацювання на повторне перше читання в парламентський комітет. Тобто одна із щогл на судні встояла, і навколо неї зосередилися агенти впливу олігархів. Зазвичай торги при розподілі бюджетних грошей у ВР тривають довго. Але тепер це «законопроєкт надзвичайної ситуації», пріоритетом якого є, за словами прем’єра, боротьба з коронавірусом.

У законопроєкті передбачено, зокрема, створення спеціального фонду в обсязі понад 97 мільярдів гривень, кошти з якого спрямовуватимуться на підтримку медиків, закупівлю обладнання, ліків та засобів індивідуального захисту. А також на підтримку органів місцевого самоврядування в період пандемії. Зважаючи, як довго і неефективно рухаються зверху вниз кошти по владній вертикалі і як нераціонально витрачаються ці кошти на місцях, спеціальний фонд надзвичайної ситуації в рамках державного бюджету слід було створити ще кілька місяців тому. І його створили б, я упевнений, якби це було вимогою МВФ. А так... голосів у Верховній Раді забракло.

Те, що пропозиції президента Зеленського та українського уряду не знаходять автоматичної підтримки у Верховній Раді, вже не новина. Партійної більшості «слуг народу» де-факто давно в парламенті не існує. Навіть кадрові питання, призначення міністрів охорони здоров’я та економіки, не вдалося врегулювати з першого разу. А прийняти «антиколомойський закон» (щоб запобігти дефолту за зовнішніми зобов’язаннями) своїми голосами допомогла непримиренна опозиція — «Європейська солідарність». Це можна, звісно, пояснити ситуативним збігом інтересів.

Але яким збігом пояснити, що однією зі складових ідеального шторму стало наростаюче невдоволення з боку «слуг народу» діяльністю глави Офісу президента Андрія Єрмака? Зрозуміло, що самостійною фігурою цей чиновник не є і не був. Зовнішньополітичні ініціативи (переговори щодо Донбасу з Дмитром Козаком про створення так званої консультативної групи) він реалізував за завданням і під наглядом свого шефа. То в чому ж річ?

А річ у тім, що під час ідеального шторму на судні не тільки рубають щогли, а й іноді викидають боцмана за борт. Спочатку одного. Потім — наступного. Поки черга не дійде до капітана. Після опублікування підслуховувань і підглядувань зразка «плівок Лероса» (там на очах у всіх торгують посадами в держ-установах) черга ця стає дедалі коротшою.