Яку б тему в політиці не обговорювати, все впирається в пандемію COVID-19. У свою чергу досі не зрозуміло, що в масовому психозі, який охопив зараз людство, переважає — страх перед коронавірусом чи страх перед змінами звичного життя людей на Землі.

МАСОВИЙ ПСИХОЗ —НЕВИРІШУВАНІ КОНФЛІКТИ

Поки є надія, що пандемія досягне «плато», поширення зарази стабілізується, а потім піде на спад, можна робити вигляд, що за рік-два піде на спад і масовий психоз, зумовлений пандемією. Поступово відновиться важко поранена економіка в більшості країн, відновляться фінансові та торговельні зв’язки і, так, ми житимемо бідніше, але спочатку так само, як жили досі, а потім навіть краще. Як приклад наводиться пандемія «іспанки» столітньої давнини. Коли за розрухою початку двадцятих років минулого століття, пов’язаною зі світовою війною і революціями, настав десятирічний період зростання і процвітання західної цивілізації. А перед «великою депресією» про «іспанку» забули взагалі.

Не виключено, що через десять років у світі забудуть і про пандемію COVID-19. Але історія не повторюється. Десятилітнього процвітання після перемоги над коронавірусом, швидше за все, марно чекати саме тому, що перед пандемією не було ні великих воєн, ні соціальних революцій. Завдяки існуванню ядерної зброї і процесам глобалізації конфлікти світового масштабу стали нерозв’язними, загнаними вглиб. І на цьому ґрунті, як гриби, почали рости масові психози.

Згадайте, як задовго до пандемії різні природні явища, від розширення озонової діри над Арктикою до глобального потепління, у засобах масової інформації і в промовах політиків роздувалися сценарії кінця світу й ставали предметом цілеспрямованих спекуляцій. У тіні цих спекуляцій легко було заховати злодіяння і виразки «меншого» масштабу. Як-от російська агресія в Україні або бомбардування мирного населення в Сирії.

Незалежно від тривалості і результату боротьби з коронавірусом, в тіні пандемії най-ближчим часом доведеться ще надійніше заховати і загнати вглиб нерозв’язні політичні та економічні конфлікти як у зовнішній, так і у внутрішній політиці багатьох країн світу. Попереду — не час розвитку, а час тривалої стагнації у всіх сферах нашого життя. Образно кажучи, повернення зі світу смартфонів у світ телевізорів. У політиці — зі світу Дональда Трампа та Емманюеля Макрона у світ Джозефа Байдена й Ангели Меркель. В економіці — у світ, де конкуренція застигне на рівні цін нафти, що подешевшала.

Якщо найближчим часом стабілізувати ситуацію з поширенням COVID-19 не вдасться, не вдасться впоратися і з масовим психозом, а загальносвітове падіння ВВП вийде за межі прогнозів, політичні, економічні та соціальні конфлікти, загнані вглиб, прорвуться назовні. У США настане час політиків зразка Сандерса, в Європі — час радикалів зліва і справа, в Азії — час ісламських фундаменталістів. І тільки в Росії не зміниться нічого. Відморожений режим Путіна в якомусь сенсі випередив події.

Зміни за будь-якого варіанту розвитку пандемії найсильніше позначаться на країнах, які існують на політичних «розломах», не встигли закріпитися на тектонічних плитах Заходу або Сходу. Інтересами цих країн, як дрібницею, економічні та полі-тичні гіганти найближчим часом почнуть розплачуватися один з одним. До таких країн, як розумієте, належить й Україна.

«АВТОРСЬКІ» ТАКТИКИ

Наша держава до часу змін підійшла в найнесприятливіший для себе період. Частина країни анексована, частина — під окупацією. Дефіцит бюджету зріс утричі і під питанням співпраця з МВФ. Стратегії виходу з важкої ситуації не існує, зате є кілька «авторських» тактик, здатних вдарити по країні сильніше, ніж пандемія.

Дипломатичну тактику уособлює глава Офісу Президента Андрій Єрмак. Суть цієї тактики, що збіглася за часом з початком наступу коронавірусної інфекції на Україну, полягає в тому, щоб домовитися про закі-нчення війни на Донбасі ціною визнання, що «Росії там нема». Є підозри, що ця тактика не вигадана Єрмаком, а в ході закулі-сних переговорів з Путіним на Паризькому саміті «нормандської четвірки» схвалена президентом.

Так це чи ні, але від ідеї прямих переговорів з терористами ОРДЛО в рамках консультативної ради при мінській Тристоронній контактній групі довелося відмовитися через активний опір української громадськості. Як наслідок, від проведення чергового саміту «нормандської четвірки», запланованого на квітень, відмовилася Росія. Проведення такої зустрічі у вигляді відеоконференції, за інформацією російського МЗС, не планується і в травні. Ніколи. Всі сили кинуті на боротьбу з пандемією.

Економічну тактику, здатну опустити Україну часів пандемії COVID-19 до плінтуса, демонструє кілька авторів. Найрадикальнішим є Ігор Валерійович Коломойський, який пропонує у шторм розвернути державний корабель на 180 градусів. Припинити переговори з Міжнародним валютним фондом за кредитними програмами, звернутися за фінансовою допомогою до Росії, як свого часу зробив Янукович, а якщо грошей не дадуть, оголосити дефолт за зовнішніми зобов’язаннями України.

Проти таких пропозицій мала б виступити українська держава. Дефолт здатний завдати непоправної шкоди країні, а повернення «Приватбанку» колишнім власникам (справжній мотив олігарха) остаточно підірвав би довіру зарубіжних інвесторів до України. На словах і по телевізору держава в особі Президента Зеленського, Кабінету міністрів і керівництва Верховної Ради є рішучим опонентом Ігоря Валерійовича. А насправді вже другий місяць український парламент не в змозі схвалити «антиколомойський» закон про банки, і суди один за одним приймають рішення на користь колишніх власників «Привату». Для того, хто запитає, чому, відповідь готова: втрутився коронавірус.

Дія цієї зарази настільки велика, що під впливом пандемії на Банковій виникла ідея призначити в уряд віце-прем’єром Міхеіла Ніколозовича Саакашвілі, фахівця в галузі епідеміології реформ. Якщо призначення відбудеться, пандемія в Україні, вважайте, переможена. Можна відкривати ресторани і пити за наше з вами здоров’я.