27 травня 1794-го вийшов наказ російської цариці Катерини II заснувати порт у Гаджибеї. 22 серпня того самого року відбулося закладання перших каменів у фундаменти порту. Цю дату почали вважати днем заснування Одеси, і в 1994-у місто відзначало своє 200-ліття.

Однак історик Олександр Болдирев аргументовано довів, що до початку будівництва порту тут уже було поселення (http://www.yatran.com.ua/articles/713.html). І не одне століття, а цілих чотири. Тобто Одесі він налічував 600 років.

Але чи можна ставити остаточну крапку у визначенні віку нашої південної столиці?

Працюючи над «Великим кодом України-Русі» й особливо над словником-довідником української праісторії та ведичної культури «Українська цивілізація. Ведія», я стикався з фактами, які раз у раз повертали мої думки до славної Одеси.

До прикладу, виникало питання, що це за місто Офіусса в дельті Дністра, про яке згадували в своїх працях Страбон (І ст. до н. е.) і Пліній Старший

(І ст. н. е.)? Переконавшись на багатьох прикладах, як легко перекручувалися наші давні назви, виник сумнів: а чи правильно Страбон і Пліній прочитали напис на якійсь невідомій нам карті? Наприклад, написання упритул одна до одної літер О і D дає Ф, а якщо зважити ще й на те, що голосні часто не писалися, то ОD можна було видати і за ОФІУССА. Справедливим може бути й інше питання — чи Дністер то був, бо ріки в давнину доволі часто плутали. Скажімо, на Восьмій карті Європи найвидатнішого з географів К. Птоломея 1513 р. видання — аж два Бористени (Дніпра), а на карті 1584 р. видання — один. Гіпаній (Південний Буг) взагалі перенесли на Лівобережжя. Так що невідомо, яка річка (а може, й затока/лиман) видавалася за Тірас (Дністер). Про сумнівну обізнаність давніх географів та редакторів їхніх карт свідчить чимало фактів. Ось один із них. На карті К. Птоломея 1513 р. на півдні України показано місто Одресса (як бачите, приклад із поєднанням ОD наведений не випадково), натомість на карті 1584 р. Одресса вже відсутня. Явний факт фальсифікації нашої історії. Тобто очевидно, що назву Одеса не тільки видозмінювали, а й намагалися взагалі не показувати.

Проте Абрахам Ортелій, який брав за основу праці Птоломея, на карті 1590 р. показав Одесу там, де вона і нині стоїть. Щоправда, тут уже вона має назву Ordessus.

Ретельно досліджуючи історичні джерела, у мене не раз з’являлася думка, що Одеса (Офіусса-Одресса-Ордеса) старіша навіть за свідчення Страбона (І ст. до н. е.) та Птоломея (ІІ ст. н. е.)

і що її засновником міг бути сам Одій (грец. Одіс) — вождь алазонів, яких він водив на Троянську війну («Іліада», ІІ кн.). Алазони ж, як відомо, жили на півдні України, а Троянська війна відбулася на межі VІІ-VІ ст. до н. е. (а не в ХІІ ст., як стверджує донині офіційна наука, бо Геродот писав про те, що він мав розмову із жерцями, які чули про Троянську війну від самого Менелая, через дружину якого і вибухнула війна. А якщо Геродот, який жив у V ст. до н. е., застав живими ще тих, хто міг спілкуватися із безпосереднім учасником війни, то вона насправді сталася не раніше початку VІ ст. до н. е.). Тобто, припущення, що назва Одеса з’явилася 2600 років тому, не таке вже й безпідставне.

Звичайно, українцям, яким постійно навіювали, що вони з’явилися лише в ХІІ ст., важко повірити в такий вік Одеси, але якщо наша наука нарешті позбудеться нав’язаних Москвою стереотипів, то, як на мене, ми можемо легко довести, що нам і нашим містам значно більше років.

Звісно, в історії Одеси могли бути перерви. Наприклад, у Велесовій Книзі (ІХ ст.) вона не згадується. Натомість згадується місто на півдні Русі Росіє-град (не плутати з країною Росія, до якої треба було дожити ще цілих дев’ять століть). Згадується також місто Карань на березі Руського (Чорного) моря. Визначити, що це були насправді за міста сьогодні дуже важко, однак не виключено, що якесь із них могло бути Одесою.

Доволі цікава давня назва Одеси Коцюбіїв. Комусь дуже хочеться, щоб її походження було від імені нібито якогось татарського чи турецького хана Кочубея. Але зверніть увагу на карту, зокрема на Хаджибейський і Куяльницький лимани, що розлилися вище міста. Вони розташувалися у вигляді коцюби. А коцюбою, як стверджував наш видатний мовознавець Б. Грінченко, колись українці називали вола з виступаючими вперед рогами, що розходяться в різні сторони, кінці яких загнуті назовні. Тож і Одеса (від Одія — один, перший), і Коцюбіїв — це українські назви.

Цілком очевидно, що місто Одеса стоїть на споконвічній українській землі. Годі сюди тулити московських загарбників і цариць, які всіляко нищили український народ, привласнювали українські назви та вкорочували віку нашій історії.

Сергій ПІДДУБНИЙ, історик-краєзнавець.

Підготовлено за словником-довідником

«Українська цивілізація. Ведія».