Клімат України змінюється на очах. До чого нам готуватися? Початок розмови на цю тему з членом Міжурядової групи експертів зі зміни клімату (МГЕЗК), завідувачкою лабораторії прикладної кліматології Українського гідрометеорологічного інституту ДСНС України та НАН України, кандидатом фізико-математичних наук Світланою Краковською читайте у номері «ЧН» за 14 травня. Нижче – продовження інтерв’ю.

— Тобто зігнати хмари в потрібний час і потрібне місце?

— Ні, ви їх не зженете в потрібне місце, але можна пошукати всередині такі місця, куди треба доставити штучні кристали для інтенсифікації процесів утворення опадів.

Але щоб це зробити, потрібна певна інфраструктура, радари, радіозондування, ну й обладнані літаки, або хоч ракети. Треба вкласти гроші в це, але тонна води, яку можна буде отримати, за оцінками наших фахівців, коштувала б менше копійки в цінах 1990 року, тобто окупить вкладення у 3—10 разів, особливо враховуючи величезні збитки від градобиття.

У наших широтах все ж хмари є, особливо взимку. Їх треба виявити, дослідити дистанційно чи одразу з літака, прорахувати, в яке місце зробити вплив за вітром, щоб опади долетіли, куди треба. Ніякої фантастики, суто фізика.

До речі, нас і досі залучають для проведення впливу на хмари і забезпечення погодних умов для святкування Дня Незалежності. Кілька разів я брала участь у цих польотах. Може, ви чули: ще в Радянському Союзі для забезпечення парадів у Москві проводилися впливи на хмари? В Україні про нас вперше згадали в 2010-у на 9 травня...

— Чекайте, я думала, що то історичний анекдот, коли 2010 року Янукович сказав міністру оборони розігнати хмари...

— Ні. На парад прогнозували дощ. Янукович дав доручення, тоді швидко знайшли наш інститут, викликали фахівців, надали літаки і сухий лід. Довелося трошки переобладнати літак, бо потрібен був отвір назовні, врешті-решт через унітаз викидали подрібнений сухий лід — і таким чином впливали на хмари. Хмари ніхто нікуди не перенаправляє, можна в хмарах просто впливати на певні ділянки, і з тих ділянок просто раніше викликати дощ, ніж він упаде, тобто інтенсифікувати цей процес.

— То дощ тоді пішов раніше?

— Тоді ефект впливу був, його навіть зафіксували на супутникових знімках.

Але давайте подивимося ширше і трохи далі, в майбутнє. Слід усвідомити головне: погода не має кордонів, і ми маємо запобігати впливу на кліматичну систему. У нашої цивілізації є кілька сценаріїв розвитку. Й один зі сценаріїв, який ми першим оцінили для України, — збалансоване використання відновлювальних та викопних джерел енергії, 50 на 50. Саме для цих оцінок прогнозується посилення посушливості півдня. Є інші сценарії, жорсткіші. Business as usual (бізнес, як зазвичай. — Авт.), коли зростання економіки потребуватиме нарощування видобутку і спалювання викопного палива, як в останні десятиліття. За такого сценарію прогнози на виживання нашої цивілізації зовсім погіршуються.

Якщо ми будемо йти тільки шляхом адаптації до наслідків, але продовжувати нарощувати викиди і впливати на кліматичну систему, не злазити з газової та нафтової голки, то проблема не зменшиться. Продовжуватимуться викиди, зростатиме парниковий ефект.

Ми не будемо встигати адаптуватися до наслідків. Ми будемо будувати водосховища, але не матимемо ані найменшого шансу наповнити їх водою. “Пандемія” глобального потепління, якщо ми не змінимо підходів, буде страшнішою за COVID-19. Буде незворотною.

Не можна тільки адаптуватися без значного скорочення викидів та переходу до екологічного мислення. Тільки якщо ми зможемо перебудувати економі-ку, то є шанс вийти в нуль.

– В нуль?

– Вийти в нуль – це коли всі викиди від людської діяльності поглинатимуться. Тоді цей показник означає «вихід у нуль».

– А що має поглинати викиди?

– Раніше їх поглинав океан, великою мірою. На жаль, зараз океан теж почав дуже сильно нагріватися, і його поглинальна здатність зменшилася, натомість збільшилася кислотність, що є згубним для морської біоти. Океан повільно нагрівається, але це прогрівання уже спостерігається до двох тисяч метрів. Це дуже великий шар океану, і тепер – як великий акумулятор тепла – він ще довго підігріватиме атмосферу і, наприклад, сприятиме утворенню ураганів.

Тобто це означає: якщо ми навіть зараз раптово перестанемо викидати в повітря парникові гази, то наслідки прогрівання океану будуть відчутні для наших дітей і після 2030-го, десь до 2050 року.

Іншим природним поглиначем вуглецю з атмосфери є рослинність, особливо молода, поки росте. Тому відновлення та насадження лісів також корисне, на противагу лісовим пожежам, коли накопичений вуглець повертається в атмосферу шкідливими й для здоров’я людей викидами.

– Скажіть, а чи здатне людство відмовитися від того, щоб часто та багато літати? Бо викиди дають і авіація, й енергетика, зараз ми перестанемо опалювати житло, ми включимо кондиціонери, бо дуже гаряче, транспорт – оце основні джерела забруднення. А ще – сільське господарство…

– Промисловість – теж. У нас – металургія, хімічна...

– Ви думаєте, що скорочення викидів лише на 5-7% покращить ситуацію?

– Ні. 5–7% буде недостатньо, це абсолютно точно. Але, скажемо так, у нас оцей 2020-й має стати визначальним. Тобто сценарій, який передбачає втримання температури планети на два градуси (як у Паризькій угоді 2015 року), він говорить про те, що в 2020-у має бути пік усіх викидів парникових газів. Якщо після 20-го побачимо зменшення, нам уже вдасться втримати ситуацію.

Зараз лунає багато скепсису, мовляв, країни не відмовляться від розвитку, і наводять за приклад Китай. Натомість я знаю, що там вкладають дуже сер-йозні кошти в наукові дослідження, в те, щоб перейти швидко на зелену енергетику. В ті ж штучні збільшення опадів, до речі. І вони у себе концентрують найкращі уми, скажімо так, планети, для того, щоб це зробити швидше.

– Давайте пояснимо читачеві. Тобто наша мета — зменшити парниковий ефект, добитися, щоб планета нагрівалася не більше, ніж на два градуси?

– Так, два градуси – критично для екосистем, та й екстремальних явищ погоди побільшає зі збільшенням глобальної температури. Направду, критично для багатьох країн – більш ніж 1,5 градуса. Це до індустріального рівня, й відтоді (1850 – 1900 роки) атмосфера вже нагрілася на понад 1 градус. Те, що залишилося, складає спільний вуглецевий бюджет людства, який скорочується досить швидко, на жаль.

– Якщо дивитися на ситуацію глобально... Перші, кому загрожує потепління — острівні країни. У результаті підйому рівня океану вони через кілька років можуть зникнути?

– Вони вже зникають. Вода вже під самими їхніми будинками у деяких острівних державах, бо вони розташовані на рештках коралових рифів, які дуже низько виступають над рівнем моря.

Але це загроза не лише для них, у нас ще є полярні регіони. Потепління в Арктиці справляє ефект доміно. Ну, наприклад, тане морська крига, без льодового покриву збільшується хвилювання океану, шторми – і починають підмиватися береги, руйнуються. Інше – через потепління виникають великі підземні пустоти, коли мерзлота розтає, і через ці провалля виникає щось на кшталт цунамі у ґрунті, як на морі. А там же інфраструктура побудована, і всі ці маяки, дороги, газо- і нафтовидобувні вишки… Я часто повторюю те, що вічна мерзлота виявилася не вічною, але це справді вражає, враховуючи масштаби явища.

Цей рік із його пожежами та повенями по всьому світові – дуже показовий. Це не означає, що погода наступного року буде така сама. Що буде таке ж спекотне літо і т.д., бо погода мінлива. Але тенденція зберігатиметься.

Чесно кажучи, я на такий розвиток подій очікувала трохи пізніше, сподівалася, що в нас більше часу, щоб змінитися самим і змінити світ. До 2017-го я була кабінетним ученим та уникала публічності. Але коли я побачила, наскільки прогрівся океан у тому році, коли я побачила ті температури й ті потужні урагани, які один за одним йшли в Атлантиці, а ураган Офелія сягнув Британських островів, то, чесно кажучи, тоді серйозно стривожилася і зрозуміла, що потрібна підтримка однодумців – і почала давати дуже багато інтерв’ю. Я просто зрозуміла: якщо не розповідатиму людям про причини та наслідки зміни клімату, то ніколи не знайду підтримку – ні в уряді, ніде.

– Запитання на продовження попереднього. Доктор аграрних наук (дуже титулована) не так давно сказала мені, що не лише вода, а й власне земля перетворюються на стратегічний ресурс, бо населення поповнюється, суша фізично зменшується, тож людям треба буде десь жити. Острівна держава Кірибаті, яка вже зникає, хоче купити землі для переселення людей на острови Фіджі, хоча островам Фіджі також загрожує зникнення. Ви поділяєте таке судження про землю як дефіцит і ресурс для проживання? Чи вважаєте, що це перебільшення, бо кожен науковий «кулик» дбає про своє болото, тобто про предмет свого наукового інтересу, в даному випадку – землю?

– Будь-який ресурс може стати дефіцитом, і, направду, ми просто не замислюємося про те, чого у нас вдосталь. Оскільки води у нас було більш-менш достатньо, про воду не замислювалися. Земля в нас є, ми про неї також не замислюємося, не розглядаємо її як ресурс. У нас клімат один із найкращих взагалі у світі. І про кліматичні ресурси ніхто, крім фахівців, не замислюється. Повітря, до речі, – це також ресурс, бо без повітря ми також не можемо жити. І враховуючи те, що ми про це не замислювалися, то всі наші ресурси ми якось примудрилися або забруднити, або знецінити.

– Ви працюєте у вітчизняній інституції, яка відповідає і за клімат, і за прогноз погоди. А яка проблема вашого гідрометеорологічного інституту є найболючішою?

– Ви торкнулися дуже сер-йозного питання і дуже актуального. Звичайно, в нас є певні проблеми, як і в інших наукових установах. Наприклад, брак молодих кадрів, яких складно привабити та втримати через малі зарплати, хоча в нас, здається, наймолодший інститут в НАН України.

Але є й суто специфічна проблема, яка стосується стратегічного бачення подальшого розвитку гідрометеорологічної та й у цілому економічної діяльності в Україні. У мене, як і в багатьох моїх колег, є розуміння того, що ми маємо виконувати замовлення не тільки Державної служби з надзвичайних ситуацій МВС, в підпорядкуванні якої опинилися після низки оптимізацій державного управління, а й інших інституцій, включно із замовниками найвищого державного рівня, оскільки від клімату, метеорологічних та гідрологічних умов, як ми вже говорили, залежать і сільське господарство, й енергетика, і транспорт, і здоров’я, й взагалі всі аспекти життя та господарської діяльності населення України, як і стан екосистем країни.

Колись так було, і ми входили до Державного комітету з гідрометеорології, який був у підпорядкуванні Кабінету міністрів і надавав різні види прогнозів, а наш інститут проводив цільові дослідження для всіх міністерств та відомств. У нас навіть є професійне свято: 19 листопада – День працівників гідрометслужби! Гідрометслужби нема, а свято залишилося.

Особливо багато проблем у нас як у науковців, оскільки не всі наші пропозиції щодо виконання науково-дослідних робіт, які ми вважаємо необхідними і потрібними для держави, відповідають функціям та завданням ДСНС, котрій ми підпорядковуємося. Скажімо, дослідження зміни клімату, наслідки якої розтягнені у часі, взагалі важко прив’язати до надзвичайних ситуацій, коли ми говоримо про усереднений стан кліматичної системи.

У країні взагалі відсутня Державна кліматична програма, в рамках якої можна було б скоординувати зусилля науковців усіх інститутів. Також відсутні цільові програми досліджень, наприклад, якості повітря, небезпечних явищ погоди та їх прогнозування, довготермінових прогнозів та чисельного моделювання погоди й клімату, активних впливів на атмосферні процеси, про які я вже згадувала, та інші.

Надзвичайно гостро стоїть питання щодо розвитку так званого кліматичного обслуговування. Я завідую лабораторією прикладної кліматології – це якраз про те, щоб досліджувати вплив клімату, який, як ми бачимо, з кожним роком зростає, на життєдіяльність людей та ефективність роботи різних галузей економіки. Я бачу, що є величезна потреба у фаховому обслуговуванні потенційних користувачів з різних сфер діяльності. І це проблема не лише в Україні.

Тому Всесвітня метеорологічна організація (ВМО) прийняла Глобальну рамкову основу кліматичного обслуговування та План її реалізації, а Україна, як член ВМО, також має їх виконувати. Отож, на мою думку, для ефективної роботи гідрометустанов їм потрібно більше свободи, в ідеалі – знову Державний комітет, тобто незалежність.

З позитиву: керівництву інституту, незважаючи на всі випробування останніх років, вдалося втримати провідних фахівців з гідрометеорології, і я переконана, що наш інститут заслуговує статусу національного.

– Ми тепер остаточно зайшли в так звані європейські зими. Тобто холодних зим, швидше за все, в Україні не буде?

– Ну, так. Ми маємо тепер менш суворі зими, але це не означає, що у нас не може бути морозів. Однак ці періоди будуть коротшими. У нас можуть бути й сильні снігопади, та, скоріш за все, сніговий покрив у майбутньому не буде стійким.

– Чи вистачатиме нам питної води, бо пишуть, що 2030 рік у цьому сенсі буде критичним? Чи не стане вона дефіцитом в Україні?

– Цілком імовірно. Взагалі, прогнозується, що річна сума опадів не змінюватиметься суттєво. Але з підвищенням температури, по-перше, буде збільшуватися випаровування цих опадів і зростатиме дефіцит вологи, тобто посушливість, і, по-друге, збільшуватиметься частка сильних зливових опадів, які можуть спричиняти повені, особливо в гірських районах, та ерозію ґрунтів.

Отже, нашим завданням буде – зберегти ті опади, що випадатимуть, і зменшити випаровування. А ще – навчитися балансувати і застосовувати ті практики, які знають люди в посушливих країнах, наприклад, не переорювати ґрунт там, де і так нема вологи, застосовувати якісь інші практики ведення сільського господарства, збері-гати рослинний покрив, і таке інше.

Знову ж таки, головна теза – треба навчитися заощаджувати воду будь-де, не тільки у власних квартирах, а й на виробництві, де втрати води можуть сягати 90 відсотків, особливо в Україні. Маловоддя в річках вже стало проблемою України, і воно зачіпатиме велику частину населення...

Ми говорили про це раніше, але хто ж нас слухав? Опадів в Україні було мало впродовж минулого року, а Європу заливало. І це також прояв потепління, оскільки Україна розташована далі від океанів – чи то Атлантичного, чи Північного Льодовитого, чи Індійського, тобто ми від всіх океанів, які тут навколо, трохи подалі. З одного боку, ми не маємо такого серйозного впливу від них, але, з іншого боку, оскільки піднялася температура – пришвидшився колообіг води. Тобто швидше і більше випаровується вологи з поверхні океану, швидше формуються потужніші хмари і дуже багато дощів виливається в Європі, в кращому випадку – доходячи тільки до наших Карпат.

– Ну а чи пропонують світові інтелектуальні центри якісь моделі порятунку Землі?

– У нас же в принципі, крім зміни клімату, є й інші проблеми, наприклад, забруднення довкілля в цілому. Ми зараз говоримо про забруднення повітря в основному парниковими газами й іншими шкідливими домішками. Але ж є й забруднення води загалом, і проблема мікропластику.

Я думаю, наш порятунок у тому, щоб змінити наші звички, яких ми набули після індустріальної революції, а саме – орієнтація на постійне споживання. Йдеться не лише про корпоративні культури та енергетику, а й про звички на рівні господарства, родини. Скажімо, зменшення споживання м’яса – це корисніше і для здоров’я, і для планети загалом. Для мене, наприклад, теж цікаво було дізнатися, що у світі десь приблизно 800 мільйонів людей, які страждають від недоїдання, і 2 мільярди – які потерпають від зайвої ваги та ожиріння.

– Наукова відповідь має йти разом із розвитком екологічного мислення населення…

– Ми часто говоримо «ми і природа», «я і світ» – так, наче ми себе протиставляємо світові й природі. Допоки в нашому мисленні не буде, що «ми – природа», що людина і є частиною природи, ми продовжуватимемо собі шкодити і, власне, займатися самознищенням. Я вважаю, що освіта й просвіта кардинально змінюють світогляд людей і збільшують ймовірність втримати кліматичну систему від значного потепління, яке може мати справді руйнівні наслідки для людства.

Джерело: «Укрінформ» (www.ukrinform.ua).