«Філософія тотальності та громадянське суспільство», «Українська культура в історичному вимірі», «Європейська культура в афоризмах та висловах», «Феномен українства» й іще добрий десяток видань цього поважного автора і — в чому не раз мали змогу переконатися — друга «Чорноморських новин» займають чільне місце в нашій редакційній бібліотеці. І головне — не стоять, припадаючи пилом, на книжковій полиці, а є підручним інструментом у роботі журналістів.

Мова — про Євгена Олександровича Акимовича. За фахом і способом мислення — філософа (кандидат наук, доцент), енциклопедиста, знавця кількох мов (латина, англійська, італійська, французька, німецька, польська), людину з активною життєвою позицією (у 1989 — 1993 роках — співголова Одеського крайового Руху, із 2002-го — голова Всеукраїнської громадської організації «Демократична коаліція», учасник Помаранчевої революції та Революції Гідності), правдолюба і працелюба.

Прикметною особливістю творчості нашого шанованого автора є звернення (бо ж — учений, ерудит і поліглот) до світової історичної мудрості, сконцентрованої в афоризмах, крилатих висловах, цитатах видатних особистостей. Утім, занотовуючи впродовж багатьох років до щоденника власні думки, враження, оцінки побаченого, почутого, прочитаного й пережитого, він і сам пише книгу таких повчальних згустків.

Ось деякі з них:

Хто може, той робить, а хто не може, мріє про майбутнє та скаржиться на фатальне невезіння.

Маємо країну великих можливостей — у нас все можливе.

Люди здебільшого ображаються саме тоді, коли хочуть образитися.

Розмова — це обмін думками, а не емоціями.

У суперечці не народжується істина. Суперечка не передбачає взаємної поваги. У суперечці шукають не істини, а самоствердження. Суперечка найчастіше призводить до скандалів, бійок і ворожнечі.

Озлобленість — це свідчення поразки твого життя.

Не люблю «тикати» людям. Тикання між близькими людьми має бути взаємним. Одностороннє тикання є ознакою босяцького виховання.

Господь надає нам шанс, але він не гарантує успіху. Успіх чи поразка — це вже залежить від нас. Тому майже всі поразки — це нереалізований тобою шанс.

Ми часто настільки боїмося зайти занадто далеко, що просто нікуди не йдемо.

У житті можна робити все, що заманеться, проте, на жаль, недовго.

Запитання «Чому ти мене не кохаєш?» відповіді не має.

Люди, що мріють про велику любов, можуть мати її: їм ніхто не заважає любити щиро й глибоко. Це й буде їхня любов. Якщо ж вони хочуть, щоб їх любили, то це вже любов інших людей, на яку самі мрійники не мають ані впливу, ані права.

З роками треба переносити центр уваги все вище й вище — аж до голови! Це нормальний життєвий шлях — від інстинктів до розуму.

Вони довго запрягають, а потім нікуди не їдуть. Загадкова російська душа.

У них нема позиції, є лише поза, яку вони теж не обирають. Об’єкт чужих зазіхань.

Головною причиною суспільних негараздів є рабство народу. Раб не бажає справедливості, він ображений та хоче помсти. Раб не бажає іншим добра, він отримує сатисфакцію від чужого страждання. Тому чим більше в країні психологічних рабів, тим паскудніше життя.

Я не обідав, тому посуд мити не буду.

Для деяких людей кохання — це обмін фасадами. Фасад — погіршується, кохання — закінчується. Велика драма маленьких почуттів.

Воля і розум допоможуть перемогти численних ворогів, подолати багато перешкод, але як витримати магічний вплив незбагненної жіночої краси?

Для справжньої людини сенс життя вищий за саме життя. Саме тому ми здатні на гідні, мужні вчинки.

Господь дав мені настільки багато, що мені просто соромно звертатися до нього з проханнями.

Саме міцність духу людини зберігає її суверенність.

Інтелігентні люди приречені обстоювати свободу, гідність, демократію, права людини, бо це їхнє натуральне середовище, сенс їхнього життя.

Як легко закохатися, як важко зберегти любов.

Зайві гроші породжують згубні бажання.

Творчість нейтралізує майже всі негаразди нашого життя.

Якщо я люблю жінку, вона ніколи не буде старою.

Життя — це взагалі героїчний проєкт, який вимагає від людини надзусиль.

Вважати когось другом або ворогом — це певним чином визнавати в людині особистість. Найгірше, коли тобі кажуть: «Ви для мене — ніхто. Ви мені не потрібні ні як друг, ні навіть як ворог».

Поразка зазвичай проглядається вже наступного дня після перемоги. Не будь самовпевненим! Готуйся до подальших випробувань!

Герої вмирають від ран, раби — від липучого страху.

Ти маєш жити в суспільстві, не розчиняючись у ньому.

У спілкуванні з чоловіками я керуюсь здебільшого розумом, з жінками — чимось іншим.

Особистість починається з вчинків. Здатність людини максимально втілити в життя власні духовні потенції є показником свободи особистості.

Люди, які пристрасно чекають, щоб їх хтось полюбив, нагадують мені жебраків. Гідні люди люблять самі, створюючи новий світ для себе та для коханої людини. Перемагає не той, хто пристрасно чекає любові, а той, хто пристрасно любить.

* Люди здебільшого готові нам допомагати лише тоді, коли пересвідчаться в тому, що ми й самі впораємося. Приємно згадувати, що ти хотів допомогти. Надати реальну допомогу — важко й обтяжливо. Щиро та безкорисливо допомагають лише друзі, яких у реальному світі бувають один, два, три.

У деяких людей страх, злоба та жадібність замінили розум, доброту та порядність. Нерівноцінна заміна. Але це теж вибір.

Ти — такий, яким єси сьогодні, а не яким мрієш стати завтра. Відкладати «на понеділок» початок нового життя — це ознака слабкості людини. Відкладати на завтра самовдосконалення, а бажати краще жити вже сьогодні — це мрії з дурнуватих казок. Інколи здається, що багато людей так і живуть — у світі таких казок.

Якщо будемо любити Україну, вона буде теплою й нам буде в ній затишно.

Марно розраховувати на допомогу людей — вони самі чекають допомоги від тебе.

Любов починається зі слова та закінчується словом, проте ці слова різні. Спочатку: «Яка ви чудова!», згодом: «Яка ж ти ординарна!». Примхливе, незбагненне життя. А може, нам бракує глибини?

Під прапорами обережності та поміркованості можна лише ховатися в теплій багнюці. Під гаслами мужності, волі та віри прямуємо до гідного змістовного життя.

Гідність людини допомагає їй захищати власні права та від-стоювати власні інтереси. Слід зауважити, що лише люди, які мають почуття власної гідності, спроможні цінувати гідність інших людей. Саме люди, в яких нема почуття гідності, схильні підтримувати тоталітарні режими, тому що не здатні вийти за межі власного садомазохістського, рабського світосприйняття. В романі «1984» англійський письменник Джордж Орвелл слушно зауважив, що всі ці «занепадаючі похмурі міста, де мляво блукають напівголодні люди в драних чоботах, як і залатані будинки минулого століття, від яких тхне капустою та брудними вбиральнями» є не лише наслідком, але й необхідною умовою існування тоталітаризму.

Життя швидкоплинне, але деякі люди поспішають творити не добро, а зло, намагаючись компенсувати незадоволення власною долею. Маючи претензії до власної долі, ці люди чомусь мстять іншим, які нічим перед ними не завинили.

Замкнене коло людської нікчемності.

Я подивився на неї перший раз і помер. Подивився вдруге й воскрес. Історія любові.

Життя — це система прецедентів. Зроблена вперше добра справа відкриває шлях до гідного життя. Перший поганий вчинок вчить нас можливості негідної поведінки, ламає мораль порядної людини. Бійся першого аморального вчинку!

Найдешевше задоволення — сон. Й сили зберігає.

Я сміливий, мабуть, лише тому, що боюся себе більше, ніж інших людей. Не буває нічого страшнішого, ніж суд людини над собою.

Не примушуйте жінок плакати. Вони неодмінно помстяться й ви будете не плакати, а ридати. Жінки мають витонченіший розум і краще знають больові точки людини.

Життя — це наслідок наших думок і вчинків. Тому у цьому житті людина завше сама собі виносить вирок. Вона сама собі і прокурор, і адвокат, і суддя. Апелювати нема до кого.

Коли людина усвідомлює реальність смерті, вона починає думати про вічність.

Чи люблю я море? Я просто в ньому живу. Тому головне в житті — дістатися до моря.

Складно з жінками: зустрінеш добру — її шкода, погану — себе шкода.

дослухатися до порад інших людей — це додавати до власних помилок чужі. А це вже не гріє.

Якщо я в житті щось зробив, то це тому, що я нічого не робив заради грошей.

Кохання — це хвороба, яку треба вилежати.

Я хочу, щоб слабкі стали сильними, а сильні — шляхет-ними.

Гетьман Іван Мазепа — найвеличніша постать в історії України. Мазепа — це наш прорив у вічність.

Те, що ти не зробиш сьогодні, не буде зроблене ніколи. Відкладене — втрачене. Тому важить кожен день.

Як же треба себе зневажати, щоб шукати сенс життя у матеріальному збагаченні?!

Ми часто не можемо чогось досягти саме тому, що нам бракує пристрасного бажання. Коли ж ми готові поставити все на карту, ми майже завше перемагаємо.

Господь дивиться на нас очима нещасних і знедолених. Тому критерієм оцінки діяльності влади є рівень життя найбідніших верств населення.

Не розраховуй на допомогу інших людей. Допоможи собі сам і тоді ти усвідомиш, що чужа допомога не вельми тобі й була потрібна.

Будь вірним собі кожну мить, бо одна мить може поховати минуле, зруйнувати сучасне та позбавити тебе майбутнього.

Роки летять, а ти стоїш, як скеля, й думаєш: чи довго мені ще стояти? Й навіщо? А якщо не стояти, а лягти? Тоді буде ще набагато гірше. Тому вибору фактично нема. Ось і вся філософія життя.

Люди, які дуже люблять спати, мають мало зморшок, однак це, мабуть, їхнє єдине досягнення у житті.

Від людей, які зосереджені на матеріальному збагаченні, годі й очікувати високого рівня моральності та духовності. В одній церкві двом богам не моляться!

Роби максимальні зусилля, пнись на небо, й тоді Господь неодмінно підставить тобі драбину. Якщо ж ти нічого не здатний робити, всі обставини життя будуть проти тебе. Доля — це наслідок наших власних вчинків. Ніхто не допомагатиме нездарам та лінюхам. І тоді нарікай на самого себе.

Люди власними лінощами, необов’язковістю, розбещеністю заганяють себе в коридор нещасть, а потім дивуються невблаганності якоїсь злої долі.

Люди набридли мені, проте я набрид їм, мабуть, ще більше.

Життя — це діалог із самим собою.

Не кожна людина здатна чинити добро, але кожна може не робити зла.

Відомо, що ми гості на Зем-лі. І йдеться не про те, скільки ми тут будемо перебувати, а про те, наскільки ми будемо цікавими й корисними для себе та інших людей. Пам’ять більша та довша за життя. Пам’ять — це проєкція вічності.

Кожна людина має власну тотальність (повноту самореалізації). Не личить мавпувати інших людей, порівнювати себе з ними, заздрити їм. Слід просто досягти межі власної тотальності, використати весь власний потенціал. Тоді реалізується сенс саме твого життя й ти стаєш достовірним та унікальним.

Позиція приреченості — це виправдання власної бездіяльності.

Справжні бійці приходять самі. Натомість ті, кого доводиться агітувати, намовляти, мають мізерну цінність. Вони не герої, вони попутники, які завтра спокійно можуть опинитися на боці противника.

Для вирішення багатьох суспільних проблем України дуже важливим є ментальний поворот: від українців, що страждають, до українців, які перемагають. Для цього необхідна психологія переможців.

У суспільстві майже все рукотворне. Докладаючи зусиль, ми створюємо тенденцію, яка згодом переростає в традицію. Традиція визначає розвиток нації на віки.

Не шукай досконалого світу. Краще вдосконалюй сам себе. Тоді станеш потрібним світові.

В Україні дуже часто слова «політик» і « пройдисвіт» сприймаються як синоніми.

Багато наших політиків завзято брешуть аж до втрати притомності. У цьому їм допомагають виборці, які голосують за брехливих. Невинуватих тут нема.

Я прожив життя, як хотів. Тому ні на кого не скаржуся й ні на що не нарікаю. Мої уподобання і прагнення співпадають з українською традицією боротьби за свободу та гідність. І тому — Слава Україні!

Росіяни й українці — різний світогляд, різна система цінностей: в Росії віками домінує рабство, в Україні — традиція свободи. У путінській Росії ідеал простий у своєму жахітті — захопити всі можливі країни, а потім нав’язати іншим народам свій дегенеративний спосіб життя. Бачачи свободолюбство та непоступливість українського народу, загарбницька Росія влаштувала нам криваве розлучення.

Краще бути українізованим росіянином, ніж зросійщеним хохлом.

Я багато в житті зробив того, що треба, але й не менше того, чого не треба.

Вчитися треба до остан-нього дня нашого життя, бо це натуральна потреба освіченої людини. Малограмотна людина не відчуває такої потреби, бо вона все знає. Їй бракує грошей і щастя.

Щиро кажучи, я не розумію, як можна жити з жінкою, котра не читає газету «Чорноморські новини», а отже не знає, що таке Магдебурзьке право.

Користолюбство, зажерливість — суттєва ознака безпородності. Коли людині нема чим пишатися, вона хапає й жере до нестями. Якщо ж ці безпородьки належать до панівного класу, це вже не приватна справа, а загроза національній безпеці. Якось британські журналісти казали нашим: «Відсоток дурнів у Британії та Україні однаковий, проте розподілені вони різним чином: у Британії вони на соціальному дні, а в Україні — на політичній верхівці». А це вже відповідальність суспільства й народу.

Думати — важко, не думати — небезпечно.

Погано, коли хочеш обійняти світ, а хапаєш повітря.

Невдячність — ознака неповноцінності людини.

Господь допомагає тим, хто нічого в Нього не просить. Він усе чує та бачить і цінує делікатність.

Поки ми не усвідомимо й не проаналізуємо українську історію, годі й сподіватися на те, що ми зможемо адекватно зрозуміти наше сьогодення.

Мої брати — це ті, хто любить Україну.

В мене нема проблем, бо в мене є Україна. Й допоки вона в мене буде, в мене не буде жодних проблем.

Ми шукаємо себе, а знаходимо Україну.