Шану переможцям і данину пам’яті загиблим у Другій світовій війні весь світ віддав ще понад місяць тому, на початку травня, коли сповнилося 75 років з дня Перемоги. У Росії, відомій своєю акцентуацією на подіях середини минулого століття, пішли своїм шляхом — парад Перемоги через коронавірус перенесли на 24 червня. І хоча вірус не відступив (у РФ продовжують щодня фіксувати близько 8 тисяч нових випадків захворювання), кремлівське керівництво не відмовилося від свого задуму потішити его однієї людини.

Російське «Мы за ценой не постоим» зразка 2020 року — це, за даними росЗМІ, 14 тисяч солдатів та офі-церів, 225 одиниць військової техніки, а також розрахунки з 19 країн світу на Красній площі та 55 літаків і 20 вертольотів у небі над Москвою. При цьому навіть не схильне до сентиментів керівництво РФ радило росіянам спостерігати за цим дійством по телевізору.

Про ідеологічне підґрунтя російського параду, путінське тлумачення історії та нинішній стан і перспективи україн-сько-російських відносин «Укрінформ» поговорив (інтерв’ю записувалося 19 червня, — Авт.) із заступником міністра закордонних справ України Василем Боднаром.

— Василю Мироновичу, в Росії не приховують, що так званий парад Перемоги у Москві 24 червня покликаний піднести патріотичний дух росіян перед голосуванням за зміни до Конституції РФ. А які зовнішньополітичні цілі переслідує Кремль цим парадом в умовах економічної і коронавірусної кризи?

— Росія невпинно втрачає свої роль і місце в глобальній політиці, а з 2014 року, після початку агресії проти України, взагалі потрапила в міжнародну ізоляцію. Проте геополітичні амбіції залишилися такі, як у СРСР. Тому й відбувається пошук різних способів посилити свої позиції, у тому числі з використанням тематики історії.

Парад, за задумом Кремля, мав стати наочною демонстрацією, що Росія продовжує залишатися у гроні «великих держав», які вирішують долю світу. Цю лінію Путін чітко проводить у своїй статті, присвяченій його баченню подій Другої світової.

Але повернімося до параду. Запрошуючи на нього світових лідерів, кремлівське керівництво мало намір продемонструвати, що Росія посідає таке ж глобальне місце, як колись СРСР. Про це свідчить і вибір нової дати параду — рівно через 75 років після сталінського «параду переможців», тобто пряма паралель з колишнім радянським диктатором, який брав участь у поділі світу на сфери впливу.

Однак перелік лідерів країн, які зголосилися приїхати на парад у Москву, показує, що цей задум не вдався. Навіть керівники деяких держав СНД відмовилися.

— Чи він взагалі може бути успішним у сучасному світі з таким ідеологі-чним підґрунтям?

— Перемога у Другій світовій війні була спільним надбанням для всіх учасників антигітлерівської коаліції. Певним відображенням цього була спільна декларація Путіна—Трампа щодо історичної зустрічі на Ельбі (хоча першими зустрілися українець і американець). Але чомусь про інші народи, які страждали і боролися проти нацизму, — забули.

Внесок України та українців у перемогу був великим, а наші жертви — страшними. Але у Кремлі це замовчують, а всі лаври переможця і визволителя присвоюють собі.

Російське керівництво під прапором СРСР прагне стати таким самим глобальним гравцем, яким був Радянський Союз у часи Другої світової війни. Оце і є основний маніпулятивний наратив. Але він так само далекий від дійсності, як і ідеологія путінського параду, яка прикривається Перемогою для досягнення меркантильних цілей.

— За даними російських ЗМІ, свою присутність на московському параді підтвердили президенти кількох країн СНД, Сербії, глава МЗС Угорщини Петер Сіярто. Чи впливають такі політичні жести щодо Росії на наші двосторонні відносини з цими країнами?

— Звичайно, ми від цього не у захопленні. Але відносини з Російською Федерацією — це справа кожної держави. Ми не впливаємо на їх рішення про участь і не узалежнюємо від цього двосторонні відносини.

Але, по можливості, попереджаємо іноземних колег про те, що лідери чи представники цих країн можуть бути використані російською пропагандою для своїх зовнішньополітичних цілей.

— Чому, на вашу думку, на неосталі-нський парад їде глава зовнішньополітичного відомства Угорщини, яка є членом ЄС і НАТО?

— Якщо проаналізувати політику Угорщини у відносинах з Росією, то діалог цих країн не припинявся. Звичайно, це право офіційного Будапешта вирішувати, з ким який рівень контактів підтримувати. Але ми розраховуємо на збалансований підхід.

Більше того, ми сподіваємося, що Петер Сіярто приїде в Україну і ми будемо бачити його у Києві наступного тижня, тож балансу буде дотримано.

(Закінчення — у наступному номері)