У минулу п’ятницю народному художнику України, члену Національної спілки художників України, чиї твори — прикраса музеїв, художніх галерей та приватних колекцій України, Англії, Німеччини, Сполучених Штатів Америки, Мексики, Греції, Франції, Швейцарії, Миколі Миколайовичу Прокопенко виповнилося 75 років.

…В майстерні художника відчуваєш атмосферу дива, пахне фарбою, на підвіконні лежать пензлі, олівці, папір, кольорові тюбики. Посеред невеликої кімнати — мольберт, як витвір мистецтва, і всюди картини: краєвиди, портрети, жіночі зображення, анімалістичні твори, натюрморти... Магія! Ми застали художника за роботою.

— Миколо Миколаєвичу, над чим працюєте нині? Як народжуються теми ваших творів, образи?

— Теми моїх робіт — різні. Це майже всесвіт — все, що оточує людину від народження; усе, що може сприйняти людське око, як дзеркало душі… Все те й пишу — небо, хмари, дерева, птахів, море, людей, дітей. Світ неймовірно багатий, різноманітний і надзвичайно красивий. Художник має цю надзвичайну радість душевну показати — донести красу! Є художник — майстер, а є художник — філософ. Я сприймаю себе художником-філософом. Коли кольором, графічною лінією, композицією, образом розкриваєш своєрідну ідею — створюєш творчу філософію і передаєш її мовою мистецтва.

— Що вважаєте привабливим у вашій професії?

— Будь-яка людина, що займається творчістю, — завжди щаслива людина! Вона мислить — живе категоріями світу і творить. Творчість — це коли через людину як творця проявляється божественне, тоді його творчість справжня. Взагалі, найкращий вчитель — Бог, а вся творчість — то духовність. Коли щиро віддаєшся цій діяльності, вона перестає бути роботою, вона поглинає тебе, захоплює, стає твоїм життям.

— Як народжується картина?

Трипільська Мадонна, 2019Трипільська Мадонна, 2019

— Беру чисте полотно і дивлюся на нього… Навіть і гадки не маю, що буде далі. Це таємниця… Розумієте, Бог все вже створив — і створив картину. Мені лишається тільки-но почути і побачити Його крізь завісу. Бог направляє нас завжди, він діє через нас. Тому мистецтво має нести внутрішнє світло і красу!

— Ви завжди мріяли стати художником? Коли почали малювати?

— Почав малювати з раннього дитинства, коли узяв олівець до рук. Ми завжди щось малювали. Моє дитинство — післявоєнні роки; важкий був час, олівців і паперу не було, ми малювали на якихось клаптиках. Малювали танки, літаки, партизанів; перемальовували все, що нас оточувало. Завжди брав участь у шкільних виставках, малював стінгазети. Потім служив в армії і там три роки малював. Потім три роки намагався вступити до Одеського художнього училища імені Грекова — втретє, нарешті, поступив. Закінчив Київську академію образотворчих мистецтв. До малювання завжди був потяг, який зберігся дотепер.

— Пам’ятаєте свій перший малюнок?

— Пам’ятаю. Якось сусід показав невеличку картинку — летить білий лебідь над садом, в лапках тримає кошик з яблуками, а знизу на нього дивиться заєць — господар цього саду — і махає йому лапою. Мені запам’ятався цей малюнок. Це заохотило мене і зміцнило моє прагнення, я намагався повторити цю картинку.

— Хто ваші улюблені художники, митці, чиєю творчістю ви захоплювалися?

— Із улюблених — Дієго Веласкес, Франциско Гойя, Поль Гоген. Коли навчався, копіював голландського художника Франса Хальса. Робив чимало ескізів, відпрацьовуючи техніку «a la prima». Удар мазком, його неможливо намалювати, його треба здійснити.

— Ви довгий час займалися реставрацією. Розкажіть, будь ласка, про цю роботу.

— Після закінчення Київської академії я працював близько 10 років в Одеському музеї західного і східного мистецтва. На той час ми із Серафимом Чаркіним були чи не єдиними реставраторами в Одесі з академічною спеціальною освітою. З часом здобув звання реставратора вищої категорії. Я тоді багато речей врятував, реставрував ікони XII—XV століття. До рук потрапляло все — панно, ікони, картини на полотнах, дереві, металі. Реставрація — складний процес. Від реставратора вимагається багато знань і умінь, треба знати спецхімію, вміти визначити стан пошкодження роботи, зробити аналіз ґрунту, знати, який клей застосовувати, яка фарба, лак чи масло підійде, яке використати омилення, чим зняти пил. То ціла наука. Крім того, треба описувати і фотографувати всі етапи роботи. Тут художник вже працює як мистецтвознавець.

Головна задача реставрації — консервація, зберегти витвір від подальшої руйнації. А потім вже відновлювати. Важливо пам’ятати, що це треба робити дуже акуратно, лише у межах втрат, зберігаючи авторський живопис. Одна з моїх реставраційних робіт — ікона Іверської Божої Матері, яка була написана до 100-річчя Одеси у 1894 році. Тепер вона знаходиться в Одеському Спасо-Преображенському соборі.

— Мистецтвознавці виділяють у вашій творчості декілька періодів: «земляний», «білий», «смугастий», «монументальний». Що саме впливає на формування вашого художнього стилю?

— Я ніколи не працював над стилем. Просто працюю — і все. Працюю так, як направляє Бог. А вже глядач на виставках бачить картини і каже: «А Прокопенко змінився...», або: «Коли заходжу в зал, одразу бачу роботу Прокопенка. Відчувається стиль…». Це приємно чути. Ймовірно, цей «стиль» формується сам по собі. Я не замислювався над цим… «Смугастий», мабуть, через проміні світла, знаєте, як на столі крізь вікно сонце грає на поверхні. Є у мене і такі роботи…

— Ваші картини надзвичайно поетичні. Широко відомо про ваші творчі проекти з літераторами. А чи ви самі пишете?

— Потрохи пишу… є й вірші. Моя донька Тетяна допомогла мені видати декілька примірників книжки десь на 100 сторінок — вірші із чистими аркушами, до яких ще треба зробити ілюстрації. Взагалі я багато ілюстрував, наприклад, дитячі книжки. Я люблю таку роботу, мене це приваблює. Дайте мені вірші або якийсь твір — я зроблю ілюстрації, але без вказівок, як і що робити: тут я вирішую сам.

— Наостанок: які якості ви цінуєте в людях?

— Як пояснити... Якщо я був би розумним, то відповів би на питання (сміється). А без жартів — вважаю, для людини важливо мати честь. Не тільки і не стільки чесність, а саме честь, гідність. І частіше перевіряти себе за десятьма заповідями, прислухатися до них.

Насамкінець, хочеться сказати, що Микола Прокопенко надзвичайно цікава людина із щирою душею. Він прославляє своїм талантом наше місто, наш край, нашу країну далеко за її межами. Він щедрий на дарунки. Найближчим часом у місті Очакові Миколаївської області планується відкрити Музей сучасного живопису імені М. Прокопенка.

Світлана Герасимова, Ельвіра Заборцева. Співробітники відділу зв’язків з громадськістю і реклами Одеської національної наукової бібліотеки