У одеситки Тетяни Галiтовськоï — п’ятеро дiтей: троє хлопцiв i двi дiвчини вiком вiд восьми до 27 рокiв. Ще донедавна у бiльшостi таких сiмей жiнка ставала «рабинею дому», «самiтницею чотирьох стiн», «безкоштовною обслугою»... Але часи змiнюються, гендерна рiвнiсть iз наукового термiну, предмету запеклих дискусiй поступово стає нормою. I все частiше велика родина не заважає жiнкам вести активний спосiб життя не лише вдома. Наша героïня — яскравий тому приклад.

ЗАВЖДИ НАПОГОТОВI

Тетяна закiнчила механiко-математичний факультет Одеського унiверситету iменi I. I. Мечникова. Багато рокiв працювала на митницi. Зараз викладає iнформатику у середнiй школi.

У шкiльнi та студентськi роки займалася легкою атлетикою, плаванням, великим тенiсом, грала в футбол... Зараз бере участь у змаганнях зi спортивного орiєнтування, допомагає у проведеннi турнiрiв з карате як помiчниця суддi, секретар змагань...

Вона вмiє: водити машину, смачно готувати, лагодити одяг i взуття, робити зачiски...

Любить ходити в походи, приймати гостей, допомагати друзям i тим, хто цього потребує. Без ïï участi не вiдбувається жоден захiд Одеськоï обласноï органiзацiï Нацiональноï органiзацiï скаутiв Украïни, а проводяться вони практично щотижня, а то й частiше.

I це далеко не повний перелiк...

Коли ïï питають, як це вона все вмiє i скрiзь встигає, посмiхається: «Паспорт змушує!» I пояснює, побачивши здивування спiврозмовникiв: «Я — Галiтовська Тетяна Олегiвна, абревiатура — ГТО; був за радянських часiв такий спортивний комплекс «Готов к Труду и Обороне», ось i я завжди напоготовi — до добрих справ!»

Про ГТО це, звичайно, жарт, тому вона обов’язково додає вже серйозно: «Хочу, щоб моïм дiтям iз ïхньою мамою завжди було цiкаво i захоплююче»...

ВСЕ ПОЧИНАЄТЬСЯ З ЛЮБОВI

Тетяна вчилася на третьому курсi механiко-математичного факультету, коли у родинi з’явився молодший брат. Потрiбно було допомагати сiмейству, i вона перейшла на заочну форму навчання. Пiшла працювати в школу № 105, спершу — через брак викладацького досвiду i вищоï освiти — ïï взяли вихователькою групи продовженого дня. Але якось захворiла вчителька математики, ïï нiким було замiнити i у термiновому порядку на урок вiдправили Тетяну. Випробування студентка витримала гiдно, i вiдтодi ïï все частiше призначали на замiну, а коли восьмий клас залишився без класного керiвника, то довiрили i цей обов’язок. Впоралася, бо вiдразу зумiла захопити пiдлiткiв своєю активнiстю. Тим бiльше, що було чим подiлитися iз тих сфер, якi цiкавлять дiтей цього вiку.

У дитинствi Тетяна любила плавати i дуже хотiла серйозно зайнятися цим видом спорту. Але ïï близькi родичi — мама, бабуся i дядько — наполягли на тому, щоб вона зайнялася легкою атлетикою. Кiлька рокiв було вiддано «королевi спорту» (так колись називали легку атлетику), а в унiверситетi вона все-таки здiйснила мрiю — почала тренуватися в басейнi. Ще займалася на тенiсних кортах. Сил вистачало i для футболу, звичайно, не професiйного, а, так би мовити, домашнього, проте азарту i захоплення було нiтрохи не менше. Особливо, коли на Днi факультету грали традицiйнi матчi мiж командою студенток i збiрною викладачiв-чоловiкiв.

Пiд час роботи в школi в ïï життя увiйшов туризм.

Свою першу вiдпустку Тетяна провела в туристичному походi кримськими горами. Десять днiв з рюкзаком за плечима. Намет, спальний мiшок, банки з консервами, iншi потрiбнi туристу речi — був той рюкзак чи не вище неï самоï i важив бiльше. Зате скiльки отримала задоволення i скiльки залишилося спогадiв, якими вона охоче дiлилася зi своïми юними пiдопiчними. I пiдлiтки цiнували, яка у них «класна» класна! А ще дiти бачили, що вчителька ïх по-справжньому любить i намагається виявити в кожному кращi риси, допомагає розвинути здiбностi.

«Все починається з любовi», — стверджує наша героïня i це позначається в усьому, чим вона займалася i займається у своєму життi.

АКТИВНI ТА СПОРТИВНI

У школi ïй було комфортно, коли б не iнфляцiя першоï половини 1990-х, яка миттєво «з’ïдала» i без того невеликi вчительськi зарплати. Виплату яких до того ж регулярно затримували — часом на мiсяцi. Життя змусило шукати роботу з бiльш вiдчутними заробiтками. Зрештою Тетяна пiшла працювати на митницю. Вiд фiзики з математикою далеко, але необхiднi навички на новому мiсцi освоïла швидко. Своï посадовi обов’язки виконувала сумлiнно i чесно. (В цьому мiсцi скептики напевно посмiхнуться; мовляв, як це на митницi можна працювати чесно?! Уявiть собi, можна!)

Одружилася, народилося двоє хлопчакiв. Але через дев’ять рокiв довелося розлучитися: виявилося, що в неï з чоловiком категорично не збiгаються погляди на виховання дiтей.

— Коли ми розлучилися, — розповiдає Тетяна, — старшому синовi було вiсiм, другому — два з половиною роки. Пiсля розлучення я вся розчинилася у роботi та дiтях. Про новий шлюб навiть i не думала: кому потрiбна жiнка з двома дiтьми?! Але життя розпорядилося по-своєму.

Зустрiлася ïй людина, незалежна вiд гендерних стереотипiв. Через три роки з’явилася нова сiм’я, потiм до двох хлопцiв додалися двi дiвчини, а згодом i молодший хлопчина. Катеринi зараз 15, Анастасiï 13, а Данилу, Данi, нещодавно виповнилося дев’ять рокiв.

Яким чином сiмейство вмiщається у стандартнiй двокiмнатнiй «хрущовцi» — загадка навiть для близьких друзiв. Але живуть, дiти ростуть здоровими, веселими i привiтними — є з кого брати приклад! Тим бiльше, що чоловiк Тетяни — перший ïй помiчник. Без його допомоги Тетяна навряд чи змогла б вести такий активний спосiб життя.

— Євген Iванович, — розповiдає Тетяна, — працює на заводi. Повертається з роботи додому досить пiзно, але миттєво включається у домашнi справи. Оскiльки дiвчата вже досить самостiйнi, на тренування ходять самостiйно i вiдводять малого, то батько переважно забирає хлопчика пiсля занять, чому обидва завжди дуже радi. Дiвчатам вiн дуже допомагає у навчаннi, особливо з таких предметiв, як англiйська мова, хiмiя, фiзика, деяких iнших. Завдяки йому я абсолютно спокiйна за порядок у домi, коли маю кудись поïхати, в той-таки лiтнiй табiр. Впевнена, що i чоловiк, i дiти зроблять усе, щоб я не хвилювалася. А дiтей ми змалку привчаємо до самостiйностi та вiдповiдальностi.

Старший син Iван отримав спецiальнiсть авторемонтника, зараз служить в армiï. Середнiй син Михайло вчиться в Нацiональнiй академiï харчових технологiй, молодшi — школярi.

Усi ведуть активний спосiб життя, займаються спортом.

Iван у дитинствi часто хворiв, але почав займатися водним поло i практично забув застуду та сезоннi хвороби. Але пiсля травми змушений був перейти на плавання.

Михайло з першого класу займався карате, але потiм теж приєднався до старшого брата.

Найспортивнiша у родинi — п’ятнадцятирiчна Катруся. У чотири роки дiвчина почала займатися карате i настiльки захопилася цим видом спорту, що зараз проходить стажування як помiчниця суддi, та ще й маму долучає до цього. Пiсля першого класу до цього захоплення додалися ще спортивнi танцi. Потiм — скелелазiння. Далi настала черга спортивного орiєнтування, а нещодавно у дiвчини виник iнтерес iще й до пожежно-прикладного багатоборства, тож прощавай останнiй вiльний вiд тренувань день тижня! Зате яке насичене життя, скiльки вражень, знайомств, i знань з умiннями, якi, як вiдомо, нiколи не бувають зайвими.

Настя у три роки категорично вiдмовилася чекати старшу сестру пiд час ïï тренувань iз карате, захотiлося займатися самiй. Але у першому класi перейшла до танцювального клубу i зараз вона у спортивному планi — однолюбка. Тим бiльше, що має помiтнi успiхи: дiвчинка займає призовi мiсця на нацiональних чемпiонатах, бере участь у мiжнародних турнiрах.

Данило свiй спортивний шлях почав, як i сестри, з карате, але тiльки-но пiшов до школи, категорично заявив, що повинен (!) займатися бальними танцями.

— Мене досить часто питають: навiщо ми з чоловiком примушуємо дiтей так багато займатися, та ще у рiзних напрямках? Завжди вiдповiдаю: «Це не ми ïх примушуємо, це вони тримають нас у тонусi», — каже Тетяна.

Спорт нинi — заняття недешеве, а сiм’я Галiтовських, як неважко здогадатися, дуже далека вiд статусу «мiльйонерiв». Але для розвитку талантiв своïх дiтей батьки вишукують усi можливостi, поповнюючи i без того довгий список своïх умiнь.

Наприклад, укласти довге волосся Настi перед змаганнями — це практично на двi години роботи. Можна, звичайно, скористатися послугами професiйного перукаря, буде швидше, але «влетить в копiєчку». Що ж, Тетяна освоïла i цю премудрiсть. А вже пiдшити, вкоротити, вiдбiлити, випрасувати бiлоснiжне Катрусине кiмоно мати може навiть «у польових умовах». Правда, це для особливо вiдповiдальних турнiрiв, зазвичай дiвчина справляється сама.

Навiть зробити невеликий ремонт взуття для Тетяни не проблема, зовсiм просто, цю професiю вона засвоïла ще в першому шлюбi.

Проходить час — i вже дiти долучають батькiв до нових видiв спорту.

Катерина першою захопилася спортивним орiєнтуванням, за нею пiдтяглися молодшi сестра з братом, а там — i старшi. Так само — зi скаутингом.

ЖИТТЯ — ЦЕ РУХ

Одеська органiзацiя скаутiв — одна з найактивнiших. Ïï «фiшки» — квести, рольовi iгри, походи, лiтнi табори — все те, що вимагає руху, кмiтливостi, готовностi долати труднощi, а натомiсть допомагає придбати масу корисних умiнь. (Вiдомий вислiв «зварити суп iз сокири» — жартiвливе визначення скаутських навичок). Тетянi i ïï родинi з ïхньою любов’ю до всього нового i активного скаутинг одразу припав до душi.

До карантину не було тижня, щоб вони щось не робили на волонтерських засадах.

Садити дерева або прибирати смiття на схилах? — Будь ласка!

Взимку годувати лебедiв на переправi? — Iз задоволенням!

Допомогти органiзувати i провести «робiнзонади» або лiтнiй табiр? — Поза сумнiвом!

Поступово Тетяна долучає до цього руху i своïх учнiв. Вона повернулася працювати до школи. Формальним приводом стало те, що потрiбнi були викладачi iнформатики, а насправдi просто «не витримала душа» педагога. Тим бiльше, що школа № 62 для ïï сiм’ï, можна сказати, «другий дiм». Тут навчалася вона сама, цю школу закiнчили двоє старших синiв, зараз вчаться молодшi дiти.

Педагог вона вимогливий, однаково ставиться до усiх учнiв, природно, не роблячи винятку для своïх дiтей. Вони вже призвичаïлися до маминоï вимогливостi, а iншим спершу доводиться звикати. Але з нею цiкаво i дiти дуже поважають свою Тетяну Олегiвну, проблем iз дисциплiною на ïï уроках немає.

ВИПРОБУВАННЯ КАРАНТИНОМ

Довгий карантинний перiод загострив вiдносини в багатьох сiм’ях: не лише мiж подружжям, а й мiж батьками та дiтьми. Карантин практично став неоголошеним iспитом на батькiвство.

До карантину i в родинi нашоï героïнi все було зрозумiло i звично. Розклад життя тут — як шкiльний щоденник: у Настi — танцi, у Катрусi — карате i скелелазiння, за Даником треба простежити, щоб не забув пiдготуватися до завтрашнiх занять, та й самiй Тетянi не завадило б оновити у пам’ятi теми завтрашнiх урокiв... А тут — впродовж дня всi разом, в тiснотi, з мiнiмумом комп’ютерiв i смартфонiв. А уроки ж нiхто не вiдмiняв.

Але у цiй сiм’ï будь-яку проблему розглядають як нову задачу, яку треба розв’язати. Так з цiєю неочiкуваною ситуацiєю. По черзi користувалися «зумом», робили уроки, разом з тим намагалися якомога бiльше рухатися... Загалом, пережили цей час без конфлiктiв.

Коли Тетяну запитують, як таке вдалося, вона жартує: «Нам сумувати нiколи! Адже стiльки всього навколо цiкавого: i самим хочеться багато чого побачити, дiзнатися, випробувати i дiтям показати».

Ледве полегшили умови карантину, як Тетяна з малим уже з’ïздили у кiнний табiр зi скаутами, а ще хочеться багато чого встигнути. Тому, коли ïï питають, як справи, вiдповiдь багато рокiв одна й та ж: «На бiгу!» У цьому вся Тетяна Галiтовська — завжди у русi, завжди з посмiшкою, завжди з готовнiстю допомогти тим, хто потребує пiдтримки.

Олександр ГАЛЯС.

Матерiал створено в межах проекту «Гендерночутливий простiр сучасноï журналiстики», що реалiзовується Волинським прес-клубом у партнерствi з Гендерним центром Волинi, Незалежною громадською мережею прес-клубiв Украïни та за пiдтримки Украïнськоï медiйноï програми (Iнтерньюз).