Нині в суспільстві, а передусім серед селян та причетних до аграрної галузі людей, точаться запальні дискусії та висловлюються різні міркування щодо прийнятого недавно Верховною Радою закону про обіг сільськогосподарських земель, тобто про відкриття в Україні ринку землі (має вступити в дію наступного року), та наміри парламентарів ухвалити законопроєкт «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо детінізації виробництва сільськогосподарської продукції», який зареєстрований у ВР під №3131.

Нижче — роздуми-занепокоєння на цю тему людини, яка все життя займалася проблемами сільського господарства і яка й зараз, будучи на пенсії, неабияк вболіває за справи на селі, переймається долею нашого селянства. Це — Олег Єфремович САВЕЛЬЄВ, де-путат першого скликання Верховної Ради, один з тих, хто підписав Декларацію про державний суверенітет України 1990 року, а в 1991-у підтримав Акт проголошення незалежності нашої держави.

Народився у сільській родині в с. Концеба Савранського району. Після закінчення сільськогосподарського інституту почав трудовий шлях з посади колгоспного інженера, пройшовши цілу низку керівних щаблів, і не тільки місцевого масштабу: працював секретарем райкому комсомолу, головним інженером, заступником і начальником районного управління сільського господарства, головою райвиконкому в Болграді, першим секретарем райкому КПУ, потім — головою райради та райвиконкому у Балті, де його й застали по-дії серпня 1991-го. Весь час брав безпосередню участь у втіленні в життя різних реформ та новацій в аграрній сфері, жив турботами села. І в наступні роки, вже за незалежності України, обіймав керівні посади, пов’язані з проблемами села: очолював у Балті держлісгосп, райсільгоспхімію, екологічну інспекцію тощо. Втім, і нині, будучи на пенсії, працює інженером першої категорії ВП «Причорноморський відділ водних ресурсів та ґрунтів».

Ерудований і компетентний фахівець, громадський активіст (заступник голови районної ради ветеранів, голова громадської ради при РДА), має багаторічний досвід депутата сільської, районної, обласної та Верховної рад. Олег Єфремович користується заслуженим авторитетом у земляків, і до його думки прислухаються на різних рівнях. Отже, йому слово.

— Нинішні проблеми сільського господарства в Україні стали предметом якнайширшого обговорення. Причому не тільки серед селян, виробників аграрної продукції чи політиків, а й серед міських жителів, багато з яких, якщо не більшість, — вихідці із села, і їм не байдужі проблеми селян. Більшість українців добре розуміє невиправданість і недолугість низки найвищих рішень щодо земельних відносин. Зокрема, це стосується закону щодо купівлі-продажу сільгоспугідь та законопроєкту №3131 щодо оподаткування земель колишніх колгоспників — усіх власників паїв, селян-одноосібників та фермерів.

До речі, маємо визнати, що непродумана земельна реформа 1994 року не тільки не принесла бажаних результатів у розвитку сільгоспвиробництва (особливо тваринницької та деяких інших галузей), а й призвела до розселянення та неабиякого збідніння селянства, до його поступового знищення. Я вважаю, що ліквідація колективних господарств (колгоспів, а потім і радгоспів), по суті, стала першим етапом (чи сходинкою) на шляху знищення українського хлібороба. Другим етапом стало скорочення об’єктів соціальної сфери та інфраструктури (шкіл, медзакладів, торговельної мережі, сфери послуг і зв’язку тощо). Один з найнегативніших кроків — зняття пільг сільгоспвиробникам зі сплати ПДВ. Отак, крок за кроком, поступово знекровлювалося життя на селі. Й нарешті ми прийшли до закону про продаж землі, який, вважаю, є фронтальним наступом на шляху знищення українського селянства, а законопроєкт про податкові зобов’язання власників земельних ділянок — продовженням дій «зеленої» команди у тому ж напрямку. Вагому лепту у занепад сільського виробництва та суспільних відносин на селі внесла ліквідація профільних управлінь у районах та областях, ба навіть Міністерства сільського господарства України(!). Тобто сільгоспвиробництво у найвищій владі вже нікого й не турбує.

Хочу нагадати, що, за одним з визначень, земля — природний об’єкт геологічно-історичного (впродовж тисячоліть) та еколого-ландшафтного утворення, пристосований до природноекономічних умов проживання людей на певній території і є чи не головною основою суспільно-виробничих відносин для забезпечення життєдіяльності історично утвореної нації і відповідно держави. Звідси й витікає звичне нам означення землі як народної і державної власності. Тобто нема землі — нема держави. А саме селяни, виробляючи на цій землі продукцію харчування та іншу, забезпечують життєдіяльність усього народу, а отже й існування держави, бо земля — основа держави. Тому вона не повинна бути товаром (це не продукція, не товар, вироблений людьми). І я, зокрема, впевнений у тому, що мине час, й українцям доведеться звернутися до Конституційного Суду, аби скасувати положення низки законів, указів попередніх президентів та статей Земельного кодексу України.

Скажу іще про одне, що найбільше болить. Законодавчими актами про ринок землі та податкові зобов’язання власників земельних ділянок завдається величезний удар передусім по простому селянству — власниках паїв, особливо пенсіонерах, їхніх молодих нащадках, які мають право успадкування паїв, та представниках малого фермерства. Наприклад, орендовані паї тих пенсіонерів, які не мають спадкоємців, виставлятимуть на продаж з аукціону. Хто їх придбає? Чи не спричинить це безладу у землевпорядкуванні на конкретній території? Чи не призведе до шахрайства у величезних масштабах? Нинішній закон про ринок землі спонукатиме, навіть змушуватиме, чимало селян продавати власні земельні паї, тобто виникне небезпека загарбання угідь агрокорпораціями, пов’язаними з іноземними власниками, й остаточного знищення нашого селянства. (А нема землі, як уже мовилося, — нема держави).

Агрохолдинги (здебільшого іноземного походження чи підпорядкування), скупивши землі селян-орендодавців і фермерів, не перейматимуться проблемами забезпечення населення України необхідною та

якісною сільгосппродукцією — їх насамперед цікавитиме отримання надприбутків. Тож, застосовуючи сучасні технології з використанням різних хімікатів, вони нищитимуть наші українські високопродуктивні землі для вирощення вигідних їм культур, а разом з названими вище факторами це дуже негативно впливатиме на суспільні відносини на селі, призводитиме до подальшого знищення селянства.

Щодо продажу земельних ділянок (переважно разом з будівлями) одноосібниками, то хочу звернути увагу і на такий суттєвий чинник сільського життя. Родичі пайовиків-пенсіонерів можуть примусити їх продавати земельні ділянки задля вирішення власних фінансових проблем. І тут люди зіткнуться ще й з кабальними фінансовими умовами оформлення купівлі-продажу сільської хати, включно з підготовкою купи різних документів на будівлю, актів, довідок тощо. Отримана врешті сума часто навіть не покриває витрат на всю цю паперову тяганину. Вигідніше (доводилося й таке чути) зруйнувати хату і продати будівельні матеріали. Тож не дивним, а звичайним сучасним сільським пейзажем стали розвалені оселі. Села гинуть буквально на очах.

Ще одне. Згідно зі статтями законопроєкту №3131 селяни-одноосібники, маючи у власності понад один гектар (навіть присадибної ділянки), змушені будуть платити податок, не співмірний з їхніми доходами, що призводитиме до подальшого зубожіння людей, їх відмови від тої, обкладеної новітнім оброком, землі. До речі, судячи з усього, оподаткування поширюватиметься і на пільгові верстви населення — «афганців», «чорнобильців», воїнів АТО та інших. Це стосується і дрібного фермерства. Тобто положення законопроєкту №3131 не сприятимуть розвитку фермерства, збільшенню виробництва сільськогосподарської продукції, а спонукатимуть селян до продажу землі навіть за безцінь. То про який державницький підхід команди Зеленського, про який захист інтересів селян можна говорити?

Така ж ситуація і з адмінреформою. В останні роки, через відсутність робочих місць, погіршення соціальної інфраструктури, а відтак — нужденні умови проживання, дедалі більше селян покидають рідні місця, виїздять у міста (де хоч сяк-так можна працевлаштуватися), на заробітки чи й на ПМЖ за кордон. Що ж буде за нинішнього перекроювання територій? Гадаю, згубні для українського села процеси суттєво посиляться.

Не можу обійти увагою і такий фактор, як продуктивність праці у ріль-ництві і тваринництві. Відомо, що для розвитку сільського господарства необхідно мати високоякісне насіння та високопродуктивну племінну худобу. Однак за останні роки селекційно-генетичну роботу в Україні неабияк занедбано. Наведу приклад з Балтського району. Наша міжрайонна державна сортовипробувальна станція ледь животіє, як і міжрайонна державна насіннєва лабораторія. Подібні структури у країні нині вже майже ніде не діють. Є у нас, хоч і невелика, міжрайонна державна племінна станція (до слова, в Україні, крім нашої, залишилася лише одна). Але вони не в змозі забезпечити потреби навіть Одеської області. Та нашим державним діячам найвищого ґатунку подальший розвиток сільського господарства на основі місцевих ресурсів, вочевидь, байдужий, бо ж легше завезти з-за кордону невідомо якої якості продукти.

Нерідко члени команди Зеленсь-кого кивають на досвід фермерів Польщі. Водночас не поспішають впроваджувати досвід сусідів і в нашому аграрному секторі. Навпаки: наступ на фермерство, особливо дрібне, в Україні триває. У відкритому листі колективу учених Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» до голови Верховної Ради Д. Разумкова висловлюється глибока стурбованість наміром парламентарів ухвалити проєкт закону №3131 про податки на земельні ділянки. Науковці, зокрема, наголошують: «У запропонованій редакції це фактично закон про ліквідацію малого фермерства в Україні, який матиме вкрай негативні наслідки для розвитку аграрного сектора економіки та сільських територій». Важко з цим не погодитися.

м. Балта.