Пастка, у яку потрапили наші захисники 13 липня (ми обіцяли розповісти на сторінках «ЧН» про цю трагедію, але з різних причин тільки зараз повертаємося до неї), криє у собі стільки загроз і підтекстів, що варта уваги й розголосу.

Тож пропонуємо вашій, шановні читачі, розвідку наших колег-партнерів з «Укрінформу» про методи і засоби, які застосовує агресор, ведучи війну проти України на українській землі.

…Попри гарантії та погоджений режим тиші, 13 липня бойовики на Донбасі обстріляли військовослужбовців ЗСУ, які у білих касках з розпізнавальними знаками намагалися забрати із «сірої зони» тіло загиблого побратима Дмитра Красногрудя. На допомогу важкопораненому внаслідок обстрілу сержантові Ярославу Журавлю кинулася нова група разом з військовим медиком Миколою Ільїним. Але і їх обстріляли, а сам медик під час відступу, судячи з усього, підірвався на вибуховому пристрої.

Українська сторона через СММ ОБСЄ неодноразово намагалася отримати з боку окупаційних сил гарантії безпеки, щоб зайти в «сіру зону» та забрати пораненого бійця й тіла двох полеглих — марно. Окупанти відмовляли, заявляючи, що шукають їх самі, й просто тягнули час. У результаті пораненому українському воїну своєчасно не надали медичної допомоги, він стік кров’ю і загинув.

Урешті бойовики визнали, що тіла українських воїнів перебувають у них, але продовжували зволікати з їх передачею на підконтрольну уряду України територію. Дмитра Красногрудя та Миколу Ільїна вони передали лише через п’ять днів після загибелі, Ярослава Журавля — аж 21 липня. Усі ці спекотні дні тіла перебували на відкритому повітрі. Без військової форми.

Тіло військового медика було розпороте від тазу до шиї, після чого грубо зшите… Як заявлять пізніше в командуванні Операції об’єднаних сил, уражені органи та кістки були вирізані в морзі окупованої Горлівки. «Незрозумілим і кричущим є факт розтину тіла полеглого військового медика, — заявили в командуванні ООС. — Встановити, з якої зброї його вбито, за результатами судмедекспертизи було неможливо, через те, що уражені органи та кістки, а також убивчі елементи були вилучені представниками російсько-окупаційних військ у морзі Горлівки на тимчасово окупованій території Донецької області».

Такі дії збройних формувань Російської Федерації є порушенням цілої низки положень Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів.

Пояснення того, чому бойовики вчинили наругу над тілом військового медика, міститься в тому ж повідомленням від командування ООС: «установити, з якої зброї було вбито військового медика, за результатами судмедекспертизи було неможливо». Тобто фрагменти тіла й осколки могли бути вирізані, щоб приховати факт використання Росією заборонених протипіхотних мін чи інших боєприпасів.

Підтвердженням цієї версії може бути російська протипіхотна міна ПОМ-2, виявлена групою евакуації. А це — заборонене Оттавською конвенцією знаряддя війни невибіркової дії, і виробляють такі міни лише в РФ.

Про численні випадки застосування російськими окупаційними силами на сході України цих та інших заборонених протипіхотних мін, а також мін-пасток раніше повідомлялося не-одноразово. При цьому заяви української сторони підтверджувалися і Спеціальною моніторинговою місією ОБСЄ в Україні.

Натомість Російська Федерація у рамках свого підходу «іхтамнєт» усіляко намагається приховувати очевидне — збройну агресію проти країни-сусіда. А свої злочини часто намагається перекладати на українських військових, продукуючи фейки про нібито використання ними «фосфорних боєприпасів» чи різного типу заборонених мін.

Україна успадкувала від СРСР величезний арсенал протипіхотних мін. Після здобуття незалежності такий вид боєприпасів у нас не вироблявся. Наша держава приєдналася до Оттавської конвенції, або Конвенції про заборону застосування, накопичення запасів, виробництво і передачу протипіхотних мін та про їх знищення від 3 грудня 1997 року: документ був підписаний у 1999-у й ратифікований у 2005-у.

Як інформував заступник міністра оборони України Анатолій Петренко на засіданні Форуму безпекового співробітництва ОБСЄ 13 травня, у рамках виконання своїх зобов’язань за Оттавською конвенцією Україна знищила понад три мільйони протипіхотних мін. Наразі триває проєкт утилізації ПФМ-1 та ПФМ-1C.

Ще раніше, у лютому, заступник постійного представника України при міжнародних органі-заціях у Відні Ігор Лоссовський на засіданні того ж Форуму інформував, що Україна вже знищила всі протипіхотні міни типу ПМН (включаючи ПМН-2), ПОМ-2, ПОМЗ, ПМД-6.

Ще один важливий міжнародний інструмент, який регулює методи й засоби ведення війни, у т. ч. використання мін, — Конвенція про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних ушкоджень, або мають невибіркову дію, та її протоколи. Україна ратифікувала та повністю дотримується положень Протоколу ІІ «Про міни, міни-пастки й інші вибухові пристрої» і Протоколу V «Про вибухонебезпечні предмети — наслідки війни».

Росія ж до Оттавської конвенції не приєдналася. Вона продовжує застосовувати, накопичувати, виробляти та передавати протипіхотні міни, які калічать і вбивають військових та цивільних, дорослих та дітей.

Більше того, РФ активно модернізує такі інженерні боєприпаси, роблячи їх ще смертоноснішими та руйнівнішими. Міни можуть установлюватися дистанційно, наприклад пострілом з гранатомета, і вибухати безконтактно, просто при наближенні людини. Досвід (після війни в Чечні) російські бойовики мають і щодо так званих мін-пасток. Ідеться про мінування трупів людей і тварин, іграшок та різних предметів, транспорту та будівель.

Усе це — порушення міжнародних зобов’язань РФ. Адже Росія, хоч і не є учасником Оттавської конвенції, з 2005 року приєдналася до Протоколу II «Про міни, міни-пастки та інші вибухові пристрої», який додається до КНЗ.

Донбас став для ЗС РФ справжнім полігоном для випробувань нової зброї та місцем для утилізації старої. У нинішній позиційній війні особливе значення російські окупаційні сили приділяють саме мінам та іншим вибуховим пристроям.

Скажімо, міна натяжної дії ПОМ-2 (протипіхотна осколкова) перебуває на озброєнні ЗС РФ, хоча її використання заборонене Оттавською конвенцією. Найсвіжіший приклад використання окупантами цієї міни кругового враження з механізмом самоліквідації та дистанційним мінуванням — повідомлення командування ООС від 26 липня. Напередодні всеосяжного режиму припинення вогню ворог здійснив мінування українських позицій неподалік Новомихайлівки протипіхотними мінами ПОМ-2 за допомогою протитанкових гранатометів.

Для доставки міни використовується переносний комплект мінування або ж протитанковий гранатомет РПГ-7 з переробленою гранатою ПГ-7. Доставка мін на більші відстані може відбуватися також за допомогою реактивних систем залпового вогню (реактивними снарядами з ПОМ-2) або ж авіаційними засобами.

ПОМ-2 «Отек» поміщаються (по 4 штуки) в касету КПОМ-2. Після падіння міни на поверхню починається процес її приведення у бойове положення за допомогою шести пружних лопатей, які ставлять боєприпаси вертикально. Зверху від корпусу відстрілюється хрестовина, від якої у різні боки відлітають чотири якірці, що тягнуть за собою тонку капронову нитку оливкового кольору до 10 метрів кожна. Після зачеплення об’єктом такої нитки відбувається підрив. Ураження завдається осколками, на які дробиться корпус після підриву заряду вибухової речовини, та набором вражаючих елементів (кульки та ролики), які розміщені по стінках корпусу з внутрішньої сторони. Радіус суцільного ураження — до 16 метрів.

«Підступність полягає в тому, що невдовзі, уже під час дії перемир’я, вони можуть детонувати, і вибух розцінюватиметься як обстріл з боку українських позицій або підрив українських воїнів на власних мінах. Тобто у будь-якому разі як зрив повного і всеосяжного режиму припинення вогню», — зазначалося у повідомленні командування ООС про закинуті поблизу Новомихайлівки ПОМ-2.

Буквально за 11 днів до цього українська сторона СЦКК повідомляла із фотодоказами про інший факт застосування такої міни: 15 липня збройні формування РФ здійснили обстріл житлових будинків селища Новолуганське із застосуванням РПГ-7, гранату якого було замінено на міну ПОМ-2. На щастя, міна, яка впала на території ЗАТ «Бахмутський аграрний союз», не була приведена у бойовий стан і її знешкодили.

Про російські ПОМ-2 на сході України розповідала й місія України в ОБСЄ під час Форуму безпекового співробітництва 29 січня, коли презентувала делегаціям країн-учасниць фотодокази використання на Донбасі заборонених російських протипіхотних мін.

Нині в РФ уже розроблено нову сучасну версію міни — ПОМ-3 «Медальйон». Про неї там почали говорити 2015 року, а вперше публічно продемонстрували у 2017-у, бойові ж ви-пробування могли проходити й на Донбасі.

Головна інновація «Медальйона» передбачає застосування електронного сейсмічного датчика, який приймає сигнал про вібрацію ґрунту та забезпечує підрив, якщо амплітуда коливання відповідає людському кроку. Також електронна система дозволяє оператору дистанційне керування міною — здійснити підрив, активувати самоліквідацію чи ж перевести невикористані міни назад у режим транспортування.

При цьому така міна не просто вибухає, а «підстрибує» на висоту близько 1,5 метра й детонує, тому ще сильніше вражає живу силу. Незахищені бійці гарантовано отримують поранення на відстані до 12 м, у бронежилетах — до 8 м.

Вражаючі елементи ПОМ-3 зовнішньо схожі на медальйони, звідки й назва: спеціальні зубчаті кільця під час підриву розриваються на тонких ділянках і перетворюються на безліч трикутних і трапецієвидних осколків, які, крутячись по своїй осі, розлітаються врізнобіч.

Ще один тип протипіхотної фугасної міни натискної дії — ПМН-2 (протипіхотна міна натискна) також перебуває на озброєнні ЗС РФ, хоча її використання заборонено Оттавською конвенцією.

Закладання міни здійснюється вручну. Ураження відбувається внаслідок вибуху заряду в момент наступання ногою на індикатор цілі (чорний хрестоподібний виступ на верхній площині) міни. У більшості випадків під час вибуху відривається повністю ступня ноги, якою людина наступила на міну. Смерть може наступити від больового шоку чи втрати крові.

ПМН, взята на озброєння радянської армії ще в 1950 році й постачалася Союзом у різні країни та застосувалася у багатьох конфліктах. На Заході отримала назву «Чорна вдова».

Міна не оснащена самоліквідатором. Хоча вона й не має незйомних та незнешкоджуваних елементів, особливості її конструкції такі, що унеможливлюють зворотне переведення міни з бойового у безпечне положення. Саме тому вона належить до категорії незнешкоджуваних.

Власне, на цей останній факт і звертала увагу місія України при ОБСЄ, реагуючи на один із тижневих звітів СММ за 20—26 квітня, у якому повідомлено про виявлення на полі між Петрівським та Стилою, що на окупованій Донеччині, прозорого мішка з близько 20 мінами типу ПМН-2.

Збройні формування РФ на Донбасі досить активно використовують і протипіхотну осколкову міну направленого враження МОН-50, у т. ч. для різноманітних «мін-пасток».

Корпус міни має форму вигнутого по горизонталі паралелепіпеда, оснащеного зарядом вибухової речовини та набором вражаючих елементів у вигляді 485 циліндричних або 540 кулькових осколків діаметром близько 6 мм. Під час вибуху ці елементи вилітають з боку випуклої площини корпусу міни в бік противника на дальність близько 50 метрів. При цьому міна ефективно вражає не лише одиночні та групові цілі, а й живу силу у вантажному та легковому транспорті.

МОН-50 має ручне встановлення, може приводиться в дію як дистанційно оператором з допомогою пульту управління, так і недистанційно — при зачіпанні ногою натягнутого тонкого дроту.

Докази того, що на сході України застосовуються «Монки» саме російського, а не радянського виробництва, наводилися українською делегацією в тій же презентації в ОБСЄ. Зокрема, було продемонстровано фото МОН-50, яка була виявлена 21 березня 2016 року в районі Попасної в Луганській області. Як свідчить маркування «15-2-03», міна була вироблена у 2003 році на заводі «Полімер» у м. Чапаєвськ Самарської області РФ.

Також фіксувалися випадки використання з боку російської сторони і більших за потужністю та дальністю враження аналогів цієї міни — МОН-90, МОН-100, МОН-200. Зокрема, 22 травня СММ виявляла протипіхотні міни МОН-100 або МОН-200 (обидві схожі за конструкцією — товстий диск з ввігнутою поверхнею) на полі між окупованими Петрівським та Стилою. А раніше російська МОН-100 була задіяна і далеко за межами Донбасу — у ході кривавого теракту 22 лютого 2015 року під час Ходи єдності в Харкові.

У Росії активно вдосконалюють «Монки». У 2016-у повідомлялося про розробку в ЗС РФ «міни-робота» — комплексу автоматичного наведення інженерних боєприпасів, який кріпиться на міни сімейства МОН та складається з системи управління, набору сейсмодатчиків та поворотних механізмів. Заявлялося, що пристрій, військові випробування якого були заплановані на 2017 рік, дає змогу самостійно визначати, з якого напрямку наближається ціль, класифікує її (жива сила чи техніка) та підриває міну в момент, коли вражаючі елементи найбільш ефективно подіють на об’єкт. Головний калібр цього комплексу — МОН-50.

Осколкова загороджувальна міна — ОЗМ-72, яка у просторіччі має назву «міна-жаба», належить до класу так званих «вистрибувальних» мін натяжної дії. Після зачеплення ногою дротяної розтяжки спрацьовує вибивний заряд, який підкидає бойову частину міни з так званого «стакана» на висоту близько метра, відбувається вибух, і вражаючі елементи (2400 роликів або кульок) та осколки корпусу міни розлітаються в радіусі 25—30 м.

Міна встановлюється вручну, самоліквідатором не оснащена. Незйомних та незнешкоджуваних елементів не має, однак дуже висока чутливість застосовуваного підривника серії «МУВ» робить її знешкодження вкрай небезпечним. Крім того, може встановлюватися на режим невилучення за допомогою «міни-сюрпризу».

Про один з нещодавніх випадків використання на Донбасі цієї російської протипіхотної міни, яка в армійському жаргоні має назву «Відьма», йдеться в повідомленні ГПУ України від 17 квітня: ОЗМ-72 виявлено під час розмінування територій поблищу позицій ЗСУ в районі

с. Кримське на Луганщині. При цьому на самій міні було вказано 1993 рік виготовлення, а в Україну такі міни після 1991-го не надходили.

Для досягнення якомога більшої ефективності протипіхотних мін та позбавлення саперів можливості їх розмінувати російські військові на Донбасі застосовують і різні «пекельні машини». Одна з них — безконтактний мінно-вибуховий пристрій НВП-П «Охота».

Про виявлення такого пристрою у районі Гранітного на Донеччині повідомлялося 23 серпня 2018 року. «Охота» є комплектом із спеціального вибухового пристрою та декількох протипіхотних мін (5 шт.), які приводяться у дію цим пристроєм при реєстрації руху людини через встановлені на місцевості сейсмічні датчики. Передусім використовуються ОЗМ-72 (як це і було біля Грані-тного), однак можливе використання й інших боєприпасів, таких, наприклад, як МОН-50 та її аналогів.

Пристрій, розмінування якого вважається неможливим, «засікає» ціль на відстані до 150 м та «опізнає» її за 90 м. При наближенні цілі на відстань близько 15—20 м подається команда на підрив однієї з мін. Після вибуху пристрій управління продовжує стежити за коливаннями ґрунту: якщо активність триває і вібрації свідчать про близьке знаходження людини, подається команда на підрив другої міни. За таким алгоритмом «Охота» по черзі підриває всі п’ять мін, після чого знищується сам пристрій вибухом тротилової шашки на його корпусі.

На практиці це означає, що осколки першої міни можуть вразити кілька бійців, після чого під ризик потрапляють інші солдати. При спробі допомогти пораненим вони будуть змушені наблизитися до «Охоти» й увійдуть у зону ураження наступної міни.

* * *

На одному із засідань Пості-йної ради ОБСЄ в липні пості-йний представник США при ОБСЄ Джеймс Гілмор, реагуючи на театральні виступи росі-йського постпреда на тему непричетності РФ до війни на Донбасі, заявив: «Обговорення тут, на Постійній раді, та позиція мого російського колеги нагадують комедійну оперу Бертольта Брехта. Ми чуємо пісні знову й знову, але нас не переконує гра. Ми знаємо, Росія думає, що вона може сховатися за кулісами, але ми бачимо вас».

Великий перелік застосовуваних Росією на Донбасі протипіхотних мін — це один із тих прожекторів, який не дає росіянам «сховатися за кулісами». Їх видно, але вони все одно продовжують ховатися і брехати.

І розтин тіла полеглого воїна та вирізання кісток з метою приховування «медальйонів» чи якихось інших експериментальних боєприпасів — частина цього злочинного процесу.