Наш Причорноморський край завжди славився своїми хліборобськими здобутками. Та останнім часом природа, як то кажуть, не на жарт випробовує трудівників полів на їхню вмілість і зрілість. Урожай, в буквальному розумінні, їм доводиться виривати з міцних обіймів різних стихій. А нинішній сільськогосподарський рік за своїми вкрай несприятливими погодними умовами для вирощування зернових, бобових та технічних культур побив чи не всі рекорди.

Уже на початку осіннього засіву на території Лиманського району, втім, як і скрізь на Одещині, встановилася небачена за тривалістю посуха, далі була безсніжна зима, не порадували дощами весна та літо. Через примхи небесної канцелярії практично нанівець була зведена важка людська праця.

На багатьох площах збирати взагалі нічого, а там, де зійшло-зросло-заколосилося, ужинок вдвічі-втричі не дотягав до звичного, сподіваного. І все ж хлібороби не відступили, не здалися, бо ж добре розуміють свою благородну місію — творити найбільше із наших земних багатств — його величність Хліб, який щодня має бути у співвітчизників на столі.

Про оту нелегку хліборобську долю, яка залежить не лише від милості природи, а й від багатьох інших чинників, зокрема від того, що там напридумають наші законодавці та чиновники-виконавці, розмовляю з директором ТОВ «Агро Південь-1» та «Агро Південь-2» Олександром Івановим. Обидва підприємства — флагмани сільськогосподарського виробництва на Одещині. Загалом обробляють близько 17 тисяч гектарів орендованої землі, а це більше десятої частини облікованої ріллі Лиманського району.

Олександр Васильович, хоч на цій посаді працює лише кілька років, устиг заявити про себе як про доброго організатора-керівника, інтелектуального, комунікабельного, креативного — одне слово, сучасного менеджера виробництва. Багато уваги приділяє вдосконаленню технологічних процесів вирощування сільськогосподарських культур, новинкам аграрної науки, постійно дбає про покращення усіх виробничих показників у підпорядкованих агроформуваннях. Двері кабінету директора завжди для всіх відчинені. Бо головне, каже, — це справа і люди.

І ще один штришок до портрета співбесідника. Свого часу Олександр Іванов закінчив Одеський інститут водного транспорту. За професією він — економіст відповідного профілю. Та волею долі розпочав свою трудову діяльність заступником директора з фінансових питань одного із сільгосппідприємств Березівського району, а згодом став директором структурного підрозділу великого агрохолдингу. «Як так сталося?» — поцікавився я. «Мабуть, далося взнаки родинне коріння», — почув у відповідь. З’ясувалося, прадід Олександра Васильовича — Олексій Петрович Сторожук — усе своє життя присвятив сільськогосподарському виробництву, пройшов війну, відновлював галузь у повоєнні роки, був відомим на Одещині головою колгоспу. Все це продовжилося вже у правнукові.

— Трудівники аграрної галузі району, а це і члени виробничих колективів наших сільгосппідприємств, взяли на себе найважчу й найпочеснішу місію — працювати на землі і годувати країну.

І це, повірте, нелегка місія. Особливо з огляду на примхи погоди. Уже не перший рік серед місцевих хліборобів точаться розмови про ризиковане землеробство на території практично всієї області. І для цього є підстави. Часто-густо в ґрунті бракує вологи для одержання нормальних сходів зернових та інших культур, а потім і для формування врожаю. Та, попри всі ризики, люди знову і знову виходять на поля для чергового засіву в надії на себе і на Божу ласку.

Як, на мене, найважливішим завданням для хліборобів нині має стати впровадження сучасних, апробованих у передових країнах світу технологій вирощування сільгоспкультур, з урахуванням кліматичних реалій, близьких до наших. Іншого шляху протистояти негоді я не бачу. Над вирішенням цього непростого питання зараз і працюють фахівці. Звісно, ми не чекаємо на швидке впровадження світових дивотехнологій, а вже сьогодні вносимо деякі зміни, пристосовуємося до нових умов, вдаючись, зокрема, до перевірених часом вітчизняних агротехнічних заходів. Передусім, робимо серйозну ставку на посухостійкі як озимі та і ярі зернові культури. Скажімо, восени минулого року посіяли новий, за висновками вчених-селекціонерів, стійкіший до посухи сорт озимого ячменю (його назва є поки що комерційною таємницею) й отримали за геть несприятливих погодних умов, удвічі вищий урожай, порівняно з тим сортом, який вирощували досі. Посилюємо також агротехнічні вимоги до обробітку ґрунту. Головне тут — застосовувати такі технічні знаряддя, які його менше пересушуватимуть. Задля цього використовуємо вдосконалені давно відомі технологам полів стерньові сівалки. І, звичайно ж, добре підживлюємо поля, що вкрай важливо для розвитку рослин, особливо в скрутний для них період. На кожен гектар посівних площ вносимо до 200 кілограмів комплексних мінеральних добрив (це без урахування наступних порцій поживи, які додаються впродовж вегетаційного періоду культур). Впроваджуємо й інші агротехнічні прийоми для забезпечення за будь-яких погодних умов гарантованих врожаїв.

— Олександре Васильовичу, то яким, зрештою, для вас видався нинішній сільськогосподарський рік?

— Під урожай 2020-го ми посіяли близько 8 тисяч гектарів озимого ріпаку, з яких на весну в задовільному стані залишилося трохи більше 3 тисяч. Врожайність склала 3 центнери на кожному гектарі, а це в 5—6 разів менше ніж у попередні роки. Озима пшениця дала на круг по 14 центнерів, що також менше в кілька разів. Постраждали від негоди й інші культури. Загалом через посуху на наших полях було списано близько 9 тисяч гектарів посівів. Наразі від держави ми не отримали жодної копійки компенсації за спричинені негодою збитки, як і фінансової підтримки під наступний урожай.

— І все ж, попри таке надскладне становище, з вас не знімається відповідальність за розрахунки з пайовиками…

— Це справді так. У нас понад три тисячі пайовиків, з якими ми працюємо вже не перший рік і яких ні разу не підводили. На цей час уже доставили їм на обійстя, кому це потрібно, найбільш затребувану для годівлі худоби взимку ячмінну солому. Як не скрутно, все ж плануємо розрахуватися з власниками паїв зерном та іншою натуральною продукцією, виходячи з цьогорічних можливостей. Видамо зерно всім, хто побажає, може, не в повному обсязі, решту додамо з наступного врожаю. Така практика у нас є, і люди нам довіряють. З видачею грошей у рахунок паїв проблем не буде. Ми вже навіть видали частині пайовиків авансом кошти на їхні невідкладні потреби.

— На порозі — осінній засів наступного сільськогосподарського року. Як плануєте провести цю важливу кампанію?

— Її ми розпочали ще 29 липня сівбою озимого ріпаку. З Божої ласки через день-два над засіяними полями пройшов рясний дощ, що дало змогу отримати сходи цієї культури. А 12 серпня наші землі не всі, що-правда, ще раз зволожили зливові опади.

На початку вересня на поля знову вийдуть посівні агрегати і на підготовлених площах у ґрунт ляже кондиційне насіння озимої пшениці, а трохи пізніше й озимого ячменю. Сподіваємося отримати дружні сходи всіх озимих культур. Ще близько двох тисяч гектарів ріллі залишимо на весну, під ярину.

«Агро Південь» ставить перед собою три головні взаємопов’язані завдання — на основі використання сучасної техніки та передових технологій виростити і зібрати гарний урожай усіх культур, в повному обсязі розрахуватися з орендодавцями й гідно оплатити працю членів трудових колективів. На це і спрямовуємо наші зусилля.