Між великим і малим: чи на часі Україні сперечатися щодо герба?

Верховна Рада щойно оголосила конкурс «на кращий ескіз великого Державного Герба України». Це не вперше, до речі. А навіщо він потрібен, великий герб?

Згідно з постановою, уряд до жовтня повинен утворити організаційний комітет, розробити і затвердити відповідні положення, а також вирішити питання щодо фінансового й матеріально-технічного забезпечення організації та проведення конкурсу. Переможець має бути визначений до 1 грудня.

Тема протистояння навколо державної символіки, про яке українці встигли благополучно забути, знову стає актуальною. Як і на зорі Незалежності.

«Укрінформ» нагадує ключові моменти українського «герботворення».

Тризубовий герць 1992-го

У серпні 1991 року питання національних символів України було напряму пов’язане не лише з політикою, а й з економікою. Без герба не можна було виготовляти паспорти, свідоцтва, атестати, інші документи. За словами Левка Лук’яненка, «…з усіх громадян, які в’їжджають із закордону на територію колишнього Радянського Союзу, третина їде в Україну. Ці люди платять твердою валютою, але платять не Україні, а сусідній державі через те, що ми не маємо герба».

Але тільки 19 лютого 1992-го ВР затвердила тризуб у статусі малого Державного герба. Цьому передував відкритий конкурс, оголошений ще за УРСР — 24 червня 1991 року. На нього було подано понад 200 робіт, які розглядала конкурсна комісія. До її складу увійшли, крім депутатів, провідні українські науковці: історики, геральдисти, юристи. Серед відомих імен — народна депутатка та архітекторка Лариса Скорик, історики Михайло Брайчевський і Яро-слав Дашкевич. Зрештою, Державним гербом України комісія затвердила тисячолітній символ князя Володимира — золотий тризуб на синьому полі.

Прикметно, що понад 80% із запропонованих тоді ескізів теж містили тризуб. Щоправда, поєднання інколи було вельми оригінальним: тризуб і трактор, тризуб і ракета... Були герби з калиною, соняхами, чорнобривцями. Дехто бачив гербом України зображення золотих церковних куполів...

І ще в 1991-у український «Меморіал» провів соціологічні опитування щодо української державної символіки. Як зауважив Лесь Танюк: «Підтримали тризуб 87 відсотків опитаних українців, 64 відсотки — росіян, 92 відсотки євреїв і 96 відсотків кримських татар…». Саме тому тризуб міг сприйматися як герб по-справжньому об’єднуючий.

Лаконізм проти надлишковості

Засідання Верховної Ради 19 лютого 1992 року варто згадати у подробицях.

Представляючи проєкт з лаконічним тризубом, Лесь Танюк, тодішній голова Комісії з питань культури та духовного відродження, приводив на його користь такі аргументи. По-перше, тризуб був знаком Київської держави Володимира Великого, тобто символізує безперервність і тривалість історичного шляху україн-ського народу. По-друге, це потужний духовний символ, який означає триєдність та тривимірність світу. По-третє, тризуб містить ще один потужний смисл — триєдність українських земель: заходу, центру і сходу. А ще у ньому вбачається триєдиність влади в демократичній республіці: законодавчої, виконавчої та судової. А ще — принаджувала надзвичайна лаконічність і скромність нового герба. Як приклад наводили Японію, яка зробила своїм символом квітку-хризантему, герби Швеції та Швейцарії, а також Ізраїлю, де на гербі зображена лише менора — семисвічник — дерево життя. І жодних тобі хижих птахів чи звірів із роззяв-леними пащами чи дзьобами, жодних стрічечок, колосків-квіточок та іншого барокового або вже новітнього, радянського надлишку.

…Цікаво, що білоруси у той же, «долукашенківський», період свій перший герб «Пагоню» затвердили спочатку… в обрамленні колосків, але через 10 днів відмовилися від подібного «схрещування» і колоски прибрали.

Вила, зброя чи пагін?

Коли дійшло до обговорення, емоційна напруга у залі Верховної Ради сягнула максимальних позначок. Як зауважив тодішній спікер Іван Плющ, національно орієнтована меншість ніби помінялася з прокомуністичною більшістю місцями. Остання, за словами В’ячеслава Чорновола, «очухавшись від післяпутчового шоку», почувалася досить бадьоро. Вони всіляко затягували розгляд важливого питання, галасували й не забували згадувати про «кровавих пєтлюровцев і бандєровцев». Дехто навіть «сльозогінні» моторошні листи від виборців зачитував, на що Плющ резонно зауважив, що Верховна Рада щороку отримує 160 тисяч листів, тож, мабуть, не варто їх усі зачитувати…

А ще комуністи вбачали в тризубі… мілітаристський символ, загрозу. «Найоригінальнішим» був депутат-комуніст Матвєєв, з Миколаєва: «Известная американская ракетно-ядерная система называется «Трайдент», что в переводе на украинский язык означает «Тризуб». И во всем мире трезубец воспринимается как вид оружия…». Лариса Скорик, яку свого часу українці діаспори називали «пітбулем опозиції», відповіла, що кожен бачить у цьому символі лише те, що бажає бачити. Вона ж у тризубі бачить молодий паросток, пагін.

Дебатам не було видно кінця, кожен депутат пропонував якесь доповнення, але зрештою все ж вдалося проголосувати за тризуб. Його, за пропозицією Леоніда Кравчука, затвердили як Малий герб. До Великого Державного герба — «з козаками, калиною чи малиною», кому вже як заманеться, — вирішили повернутися згодом.

Конституція України 28 червня 1996 року закріпила цей символ нашої держави, а питання про Великий герб знову було відкладено на майбутнє. У статті 20 Конституції України, зокрема, йдеться, що «Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України)».

Тобто Великий герб — нікуди подітися — це вимога Конституції. А по суті — це знову був компроміс між демократичною меншістю і комуністами. (Уявляєте, який вплив мала ця публіка ще чверть століття тому?! А ви кажете: нічого не змінюється в Україні. — Ред.). Останні, як і в 1992 році, затято не хотіли бачити тризуб Державним гербом України. Варто лише нагадати, що конституційної ночі питання герба ставилося на голосування близько 20 разів, і воно, поряд із державною мовою та статусом Криму, було найгострішим.

Шляхетна мета

чи банальне окозамилювання

Втім, ідея так званих великого і малого гербів походить ще з доби пізнього Середньовіччя: геральдика розвивалася, рухаючись від простого до складного. Малий герб — це більш лапідарний символ, тоді як великий — більш пишний, урочистий, переобтяжений усілякими геральдичними символами. На ньому могло бути зображено все, що завгодно, починаючи від пір’я фазана й зображення певних територій, що входять до складу тієї чи іншої країни, й закінчуючи девізом. Особливо ж це стосувалося монархій чи країн із федеративною формою правління, але не унітарних держав, якою, власне, є Україна.

Нинішній, проголошений Верховною Радою конкурс — не перший. Спроби повернення до Великого герба були в 1996, 2001 і 2007 роках. Утім, належного відгуку в суспільстві вони не мали, як і не було порозуміння серед фахівців, які буквально «загрузли» в геральдичних деталях. Сперечалися і про фігуру козака, і про лева, які б мали символізувати Західну і Східну Україну, і про інші нюанси. До того ж, виникало й цілком логічне запитання щодо потрібності подібних символів, які в ХХІ втратили свою актуальність й виглядають радше як атавізм. Особливо зважаючи на те, що світ рухається до спрощення будь-якої символіки, а не до її ускладнення, а деякі країни взагалі замість герба послуговуються емблемами, які не мають правового статусу (наприклад Франція та Туреччина).

Упродовж 29 років Незалежності тризуб «вірою і правдою» служив українцям у статусі герба, тож ідея повернення до суперечок навколо Великого Державного герба викликала в суспільстві певне здивування і навіть підозри. Дехто вбачає в подібній ініціативі певний пропагандистський чинник, адже тему герба можна буде використовувати як такий собі «символ єднання»; дехто — як відволікаючий момент під час кризи, а дехто — навіть як спробу зробити те, що свого часу не вдалося комуністам — «протягти» щось своє.

Натомість спікер ВР (він же ініціатор відповідної постанови) Дмитро Разумков запевняє, що йдеться лише про шляхетні наміри: ухвалити до 30 річниці Незалежності великий Державний герб України, відтак виконати вимогу Конституції.

Тож чи є це загрозою для нашого тризуба? Певно, що ні, адже з плином часу цей давній символ дедалі більше викристалізовується. Він — на цеглі Десятинної церкви, на дитячих малюнках, на шевронах українських військових. Він — на мирній українській території і він — на території окупованій. Не великий, і не малий. Просто Герб України. І щось підказує, що, попри все, тризуб переживе й нинішні гербові пертурбації.