СЛОВО ІНІЦІАТИВНОЇ ГРУПИ «ПЕРШОГО ГРУДНЯ» ПРО ЗАГРОЗИ КОНСТИТУЦІЙНОЇ КРИЗИ

Не беремось аналізувати особливості конституційної кризи, яку спричинило рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 2020 року щодо неконституційності окремих положень антикорупційного законодавства і яку поглиблюють деякі подальші ініціативи з боку виконавчої та законодавчої гілок влади. Це вимагає компетентного аналізу професійних юристів. До розгляду беремо лише констатацію: конституційна криза очевидна і серйозна.

В Україні циркулюють десятки версій того, чому так сталося. Версія про змову олігархів, узгоджену з Кремлем, є найпопулярнішою. У цьому випадку маємо справу з добре продуманою атакою на українську державність. Проте втрати є очевидними й у тому випадку, коли йдеться про добре продуману операцію, спрямовану на збереження своїх незаконно здобутих статків. Бо наслідком тут також є підрив довіри до держави. У поєднанні з передбачуваністю відрухових реакцій все це дає подвійний руйнівний ефект.

Отож на питання «Що сталося?» і «Чому сталося?» суспільство дало більш-менш вірогідну відповідь. Залишилося грамотно відповісти на питання: «Як із цієї кризи вийти?» Для знаходження правильної відповіді важливі кілька аргументів.

1. Зберегти спокій і не поспішати. Напружена політична боротьба змушує політиків робити заяви, які покликані віддзеркалити їхню впевненість і рішучість. Проте ці заяви грішать поспішністю, оскільки виділяють одні аспекти кризи, але ігнорують інші, а відтак призведуть до ще більшого хаосу. Нинішня криза не має одноходового вирішення, а тому хаотичну «стрілянину» заявами слід замінити добре продуманим стратегуванням.

2. Усвідомити пріоритети. Передвиборча кампанія 2020 року знову винесла на перший план особисті й партійні інтереси, залишивши національні інтереси лише на бігбордах і в гаслах партійних програм. В умовах конституційної кризи це – однозначно погибельний шлях. Для суспільства не так важливо, яка з партій чи який лідер виведуть країну із кризи. Значно важливіше, чи вдасться не допустити подальшого руйнування державних інститутів. Цієї мети можна досягти лише максимальним зосередженням на національних інтересах України – аж до особистої чи партійної самопожертви.

3. Творити простір співпраці. Ми добре усві-домлюємо, що загальнонаціонального консенсусу зараз не досягти. Проте шукати міжпартійні та міжгрупові контакти задля порозуміння й координації дій вкрай необхідно. Масованому наступові ворогів України слід протиставити максимально згуртоване каре українського політикуму. Історія свідчить, що нам це рідко коли вдавалося: принизити й подолати суперника видавалося важливішим, ніж подолати головного ворога. Може, цього разу будемо розумніші?

4. Покласти в основу цінності. Усі три українські революції були результативними, оскільки клали в основу цінності. Повертаючись із наших майданів, ми про це забуваємо і знову керуємося інтересами – зазвичай егоїстичними. В умовах регіональної мозаїчності України стихійна боротьба інтересів неминуче веде до боротьби всіх проти всіх – тобто до чергової національної руїни. Її ще можна зупинити, якщо загнуздати свої егоїзми й довіритися цінностям, які єдині закладуть основи нашої перемоги.

5. Дати країні Арбітра. Цей заклик адресуємо передусім політикам, яким треба нарешті припинити керуватися політичною доцільністю, а почати спиратися на право. Прагнення весь час управляти судами – це шлях у нікуди. Проте рівною мірою цей заклик слід адресувати й до правників України, оскільки без гарантування доброчесності суддів забезпечити принцип їхньої незалежності неможливо. Хибна система кадрового підбору виносить до керма третьої влади людей безпринципних, отож гарантувати дотримання принципів відкритості конкурсних умов, рівноправної змагальності кандидатів та їхнього професіоналізму й доброчесності є завданням № 1.

Ми не стверджуємо, що в згаданій ухвалі Конституційного Суду України всі рішення є неправомірними. Верховенство права унеможливлює як узурпацію влади, так і диктатуру «вулиці». З ниніш-ньої кризи ми маємо вийти сильнішими.

Окреме наше слово – до тих чесних правників, яких в Україні немало. Здобудьтеся на солідарність і виробіть робочу карту всеохопної реформи системи правосуддя. Не можна знайти безпечну професійну «бульбашку» в системі, яка кипить безправ’ям. Руйнація правової свідомості й дисципліни досягла критичної межі, а всім «утекти з України подалі», як це планує зробити один із суддів Конституційного Суду, не вдасться. Зневірі й розладові слід протиставити масову консолідацію правників довкола цінностей верховенства права, правової безпеки та справедливості. Інакше безчестя ляже тяжкою плямою на всіх вас.

Наприкінці свого життя князь Володимир Мономах звернувся в «Поученні» до своїх сучасників із закликом: «Не дайте сильним погубити людину!». З тих пір минуло майже тисячоліття, але значення цього князевого заповіту не змінилося ні на йоту. Радше навпаки – він став іще важливішим, оскільки до нього додався ще один відтінок: «Не дайте сильним погубити країну!».

Нагадаємо, що створена у двадцяту річницю референдуму ініціативна група «Першого грудня», має на меті встановлення нових правил. Сьогодні до групи входять чільні українські інтелектуали: Олександра Гнатюк, Володимир Єрмоленко, Євген Захаров, Йосип Зісельс, Ігор Козловський, Мирослав Маринович, Ігор Юхновський, Ярослав Яцків.