Поки політики, політологи і журналісти шукали українську Національну ідею в глибині століть, поки пробиралися від Трипільської культури і воєн Богдана Хмельницького до історії Української Народної Республіки і до визвольної боротьби ОУН-УПА — наша національна ідея висіла буквально під носом. Її цього тижня надибав чинний Президент України Володимир Зеленський.

НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ ЯК КЕРІВНИЦТВО ДО ДІЇ

9 листопада у глави держави температура підвищилася до 37,5. Причина — зараження коронавірусом. У легкій формі. Володимир Олександрович чхнув і почув: «Будьте здорові!». Інший би відповів «Дякую» і забув, але Президент розпорядився інакше. На його сайті 10 листопада з’явилося повідомлення, що національною ідеєю в Україні має стати здоров’я. У країні з’явиться програма «Здорова нація». Вона міститиме практичні рекомендації щодо зміцнення здоров’я, профілактики захворювань та подолання їх наслідків.

Національна ідея, як сукупність цінностей і рушійних сил прогресу, є платформою національної ідеології, визначає теоретичні основи національної самосвідомості... і ще зо двадцять слів за версією Вікіпедії. Якщо подібну формулу важко запам’ятати, сидячи за комп’ютером, то як з Національною ідеєю розібратися під час пробіжки в парку або роблячи зарядку з гантелями? Втім, поки від профілактики захворювань і рекомендацій справа дійде до практики, мине чимало часу. Після чого Національною ідеєю в офісі президента Зеленського оголосять захист тварин або боротьбу з вихлопними газами автомобілів.

Відсутність поняття «національна ідея» у свідомості нинішнього керівництва України становить, тим часом, величезну проблему. Захист територіальної цілісності і суверенітету держави, забезпечення безпеки народу, збереження національної культури і мови та підтримання гідного рівня життя населення не можливі без чіткого розуміння того, навіщо це робити. Після Революції Гідності у важкий час для країни тим, хто прийшов у владу з Майдану, не треба було нічого пояснювати. Ті, хто в цей час розважав публіку в «Кварталі 95», потребують пояснень.

Такі пояснення найкраще видно на карті, що відображає підсумки недавньої війни Вірменії та Азербайджану. Народ багатовікової християнської культури, що пережив Римську імперію і геноцид початку минулого століття, з діаспорою, де славних імен більше, ніж серед корінних народів Європи... Свою Національну ідею він бачив у минулому. А маленька країна без державних традицій, пов’язана з тюркським світом умовно, Національну ідею будувала і реалізувала в сьогоденні. Тридцять років після кількох поразок збирала сили — і відновила територіальну цілісність.

Для України результат Карабаської війни — приклад і надія на те, що гасло «Армія, мова, віра» — не пусті слова. Вони повинні стати складовою частиною української Національної ідеї. Інакше не тридцять, а триста років будемо жити здоровими і приниженими. «Перестанемо стріляти», забудемо україн-ський Крим, а звільнення українського Донбасу, як радять європейські друзі, відкладемо, поки не відновимо економіку і не станемо багатими. Такі ж поради нещодавно європейці давали президенту Азербайджану, але Ільхам Алієв порадників не послухав.

БАЙДЕН НА ГОРИЗОНТІ

Через два місяці єдина на Землі наддержава отримає нового президента, а наша країна — радника, який в українських справах розбирається краще, ніж ті, що Україною зараз керують. За вісім років президентства Барака Обами віце-президент Джо Байден став реальним проконсулом США в Україні, і нерозумно дорікати йому в тому, що свій політичний вплив він перевів у певні дивіденди. Зокрема, на призначення свого сина Хантера в компанію «Бурісма». І гроші, отримані Хантером, повністю окупилися.

Обама на початку свого правління не хотів навіть чути про Україну, яку вважав країною, де корупція вразила державні органи і вищі ешелони влади. Саме з цієї причини президент США не давав добро на надання нашій країні летальної зброї. Крім того, держсекретар Гілларі Клінтон вважала, що добрі відносини США з Росією (навіть після анексії Криму й окупації Донбасу) можуть бути відновлені, розпочаті з чистого аркуша. І переговори з Лавровим, коли вони разом натиснули на кнопку «перезавантаження», повністю такій політиці відповідали.

Після візитів в Україну Джо Байден не те щоб змінив думку про нашу корупцію, а, скоріш за все, пояснив, що без корупції українська держава на даному етапі не здатна вижити. А США можуть використовувати свій вплив для зміни найбільш корумпованих чиновників. Як паліатив така точка зору була Бараком Обамою схвалена. Але до кінця правління 44-го президента летальної зброї Україна із США не отримала.

Про те, як скандал з сином Байдена намагався використовувати в своїх інтересах Дональд Трамп, написано стільки, що повторюватися не варто. Все відбувалося на виду, і, крім ганьби, нікому нічого доброго не принесло. Одного імпічменту вистачило, щоб Трамп при згадці про Україну і президента Зеленського повертався до журналістів спиною. Та попри це «Джавеліни», снайперські гвинтівки та іншу оборонну зброю Україна зі США при Трампі отримала. Отримала тому, що російська загроза стала реальною навіть для тих, хто намагався «порозумітися» з Путіним.

Під час виборчої кампанії і після неї Джо Байден акцентував увагу на зростаючій російській загрозі і ролі України в стримуванні цієї загрози. Слід сподіватися, що 46-й президент США про нашу країну не забуде і після дня інавгурації 20 січня наступного року. Не забуде, природно, і про корупцію, яка процвітає в Україні з «новими обличчями», які не кращі за старі.

Братніх обіймів, вочевидь, не передбачається, а якщо роль проконсула США з питань України перейде до нового віцепрезидента Камілли Харріс, Київ можуть очікувати й неабиякі неприємності. Колишній Каліфорнійській прокурорці, яка більшу частину життя присвятила боротьбі за соціальну справедливість, буде важко розібратися в українських реаліях. І, головне, нам повірити.