У ЛИСТОПАДІ УКРАЇНА ВІДЗНАЧИЛА 25 РОКІВ НАБУТТЯ ЧЛЕНСТВА У РАДІ ЄВРОПИ — ОРГАНІЗАЦІЇ, ЯКА ПОКЛИКАНА БУТИ У ФОРПОСТІ УТВЕРДЖЕННЯ Й ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ, ДЕМОКРАТИЧНИХ ЦІННОСТЕЙ, ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА

За попередні кілька років РЄ виявилася не готовою до викликів і загроз мінливого глобального світу, показала слабкість і неефективність діяльності в умовах нових загроз, небажання деяких традиційних європейських демократій вийти із зони комфорту та вказати агресору і порушнику міжнародного права — Росії — на її місце у цивілізованому демократичному світі.

Своїми думками про нинішні тенденції в Раді Європи, значення організації для України й українців — в інтерв’ю власному кореспонденту «Укрінформу» в Страсбурзі поділився надзвичайний і повноважний посол Борис Тарасюк.

— Пане Посол, 25-річчя участі України у Раді Європи — випало на період пандемії коронавірусу та жорсткого режиму другого загальнонаціонального карантину в Франції, багатьох інших європейських країнах, включаючи епідеміологічні обмеження в Україні. І все ж, підсумовуючи: які головні здобутки, переваги членства у Раді Європи можна відзначити сьогодні для нашої держави, для українських громадян?

— Перш за все я хочу сказати, що вступ України до Ради Європи 25 років тому — це ознака цивілізаційного вибору українців й України, як держави. Оскільки йдеться про провідну міжнародну організацію у Європі, яка переймається питаннями прав людини, верховенства права і демократії. Отже, вступ до цієї організації показав перспективний шлях розвитку нашої держави.

Що дали 25 років? Почну з переваг для наших громадян. Українці отримали можливість у разі незадоволення рішеннями судових інстанцій в Україні, а такі підстави були і є, звертатися до останньої інстанції — Європейського суду з прав людини. Й українські громадяни активно користуються цим правом. Нагадаю, що серед країн-членів Ради Європи Україна за кількістю звернень громадян до ЄСПЛ посідає третє місце. Це свідчить, з одного боку, про недосконалість, проблеми в судовій системі нашої держави, з іншого — про активне відстоювання своїх прав і використання усіх можливостей для цього українцями.

— Щодо ЄСПЛ. Не лише в Україні, а й у багатьох інших країнах Ради Європи існує проблема зловживання такими позовами…

— Це також певною мірою свідчить і про те, що адвокати заради заробітку активно підштовхують наших громадян до позовів до Європейського суду, знаючи наперед, що не буде перспективи. І це впливає на статистику. Тому що Суд оці-нює ситуацію й ухвалює рішення — чи правомірним є звернення, чи є підстави прийняти до розгляду ту чи іншу справу.

— Поясніть простому українцеві, чим, окрім Суду, Рада Європи може бути корисною для кожного з нас?

— Українці не суто напряму, але користуються перевагами членства України у Раді Європи. Бо ж держава виконує свої зобов’язання перед організацією, у тому числі виконуючи Європейську конвенцію з прав людини, 70-річчя якої ми відзначили 4 листопада.

Окрім того, Україна є учасницею 93 конвенцій, які вироблені у рамках Ради Європи. Вони стосуються захисту прав усіх верств населення: дітей, жінок, людей з інвалідністю. Гарантують захист основоположних прав людини, соціальних прав, сприяють боротьбі з відмиванням коштів, корупцією, тероризмом, кіберзлочинністю — усі питання становлять прямий інтерес для українців. Українська держава бере на себе зобов’язання й у такий спосіб забезпечує права своїх громадян.

— З громадянами зрозуміло. А стосовно України як держави?

— Це використання експертного потенціалу Ради Європи, зокрема Венеціанської комісії, в удосконаленні українського законодавства, в тому числі удосконаленні Конституції України. За роки нашого членства у Раді Європи Україна багаторазово зверталася до Венеціанської комісії, й вона надала близько 150 експертних висновків, які спрямовані на гармонізацію законодавства держави з європейськими стандартами.

— Щодо конституційної кризи в Україні. Від Ради Європи на ситуацію відреагували президенти Венеціанської комісії і Групи країни проти корупції (ГРЕКО) у своєму спільному листі до голови Верховної Ради. Вони запропонували експертну допомогу Києву. У відповідь Президент України Володимир Зеленський провів телефонну розмову з очільником «Венеціанки» Джані Букіккіо. Як ви оцінюєте можливу роль Ради Європи у відновленні довіри в Україні до судової системи у контексті міжнародних зобов’язань Києва у цій сфері?

— Так, і це є актуальним прикладом. Україна звернулася до Венеціанської комісії та Групи держав проти корупції (ГРЕКО) у зв’язку з рішенням Конституційного Суду від 27 жовтня, яке, фактично, може призвести до згортання боротьби з корупцією у нашій державі та спричинити негативний вплив на діяльність антикорупційних органів.

Рада Європи і за це береться. Зараз у Венеціанській комісії й ГРЕКО триває робота з опрацювання пропозицій для України.

— За сьогоднішніх складних часів для Європи і глобального світу що може запропонувати Україна у політичному, дипломатичному, міжнародно-правовому вимірах для вирішення актуальних проблем у самій організації, а також у регіоні?

— Якщо порівнювати можливості отримання Україною експертної допомоги від Ради Європи з тим, що українська сторона може запропонувати, то тут співвідношення не на нашу користь.

Але Україна використовує свою моральну й політичну перевагу в тому, що стосується привертання уваги Ради Європи до грубих і масових порушень прав людини Росією на окупованих територіях. Саме це є пріоритетом у роботі української делегації у Комітеті міністрів Ради Європи і Парламентській Асамблеї. Своїми ініціативами і пропозиціями Україна постійно вказує на відступи в організації від принципів та стандартів Ради Європи.

Повернення Росії без виконання своїх зобов’язань перед Парламентською Асамблеєю Ради Європи до самої ПАРЄ є свідченням кризи в організації. І ця криза не пов’язана з Україною, а спричинена поведінкою РФ, агресивною російською політикою та грубими масовими порушеннями прав людини не лише на окупованих територіях в Україні, а й у самій Росії. Це те, на чому акцентують увагу Україна, українські делегації.

Україна своїми ініціативами також сприяє збереженню основних тенденцій розвитку Ради Європи. Київ постійно нагадує організації про її ключові зобов’язання.

— Багато політиків, дипломатів, експертів вважають, що Рада Європи у сьогоднішніх геополітичних і безпекових умовах виявилася слабкою і неефективною. Це також пов’язано й з послабленням ліберальної демократії. Які, на вашу думку, головні, найбільш небезпечні виклики існують для Ради Європи сьогодні?

— Я можу констатувати випадки відходів від фундаментальних принципів і статутних положень Ради Європи. Повернення Росії до ПАРЄ та подальша поведінка основних країн-членів свідчать про незацікавленість у тому, щоб ставити на місце агресора і головного винуватця порушення прав людини у Європі. Це — Російська Федерація. І це також свідчить не тільки про слабкість ліберальної демократії, але також показує відсутність політичної волі у деяких країн-членів Ради Європі дотримуватися зобов’язань згідно зі статутом організації та діяти у відповідності до базових принципів Ради Європи.

Дуже прикро спостерігати за цим, у тому числі тут, у Страсбурзі, коли шукають різні приводи, щоб уникнути назвати «чорне чорним», щоб назвати Росію порушником прав людини. Це, на мою думку, є сер-

йозною вадою. Це не є притаманним Раді Європи, як організації, але пов’язано з нинішніми політичними тенденціями у багатьох провідних європейських країнах.

Базові принципи забуваються, окреслюється дедалі більше розмежування між статутними положеннями Ради Європи і реа-ліями, які ми бачимо у діяльності організації.

— Нещодавно на засіданні Комітету міністрів Ради Європи ви нагадали, що Росія продовжує вдаватися до фінансового шантажу та знову накопичує свій борг перед бюджетом організації. Як можна оцінити, пояснити таку поведінку Москви?

— Нічого дивного у поведінці Москви я не бачу. Більше вбачаю дивні компроміси з боку, зокрема, колишнього керівництва Ради Європи і попереднього генерального секретаря (Турбйорн Ягланд, 2009–2019 рр. — Ред.), а також країн-членів, які практично за рахунок відходу від принципів організації йдуть назустріч агресору і систематичному порушнику прав людини — Росії.

— У чому тоді причини таких трендів?

— Кожний переслідує свої інтереси. Одні заявляють про необхідність підтримання «діалогу» з Росією, інші хочуть домогтися виплати російською стороною своїх внесків. Адже без цього фінансування не буде існувати більше ніж двохтисячний апарат секретаріату Ради Європи. Кожна сторона переслідує свою мету, а в підсумку програють Рада Європи і демо-кратія на Європейському континенті. Дуже прикро, але це є факт.

Зараз в організації приймаються документи, які ускладнюють механізм притягнення до відповідальності будь-якої країни-члена за порушення зобов’язань за статутом Ради Європи. І таким першим кандидатом є Росія.

І це є наслідком шантажу, до якого вдається Москва та використовує його на свою користь.

— Нещодавно у приміщенні Ради Європи пройшла фотовиставка, організована спільно секретаріатом організації, Постійним представництвом Росії при РЄ, а також французькою редакцією російського федерального пропагандистського інформагентства Sputnik France. Виставка була присвячена цілком шляхетній темі — мистецтву балету. Але її автором був фотограф федерального пропагандистського агентства «Россиясегодня», який неодноразово протиправно відвідував окуповані території на Донбасі й віднесений укра-їнськими експертами і волонтерами до «посібників терористів», що просуває російські пропагандистські наративи і фейки про Україну під час розв’язаної проти нашої країни і Європи гібридної війни. Як і наскільки обережно керівництво Ради Європи може й повинне оцінювати російські публічні ініціативи у стінах організації, навіть у сфері культури, але які мають за мету виправдати, легалізувати грубі й системні порушення Росією міжнародного права, акти агресії проти інших країн, окупації суверенних територій?

— Це один із конкретних, наочних прикладів, який демонструє, до чого вдається Росія у своїй не лише відкритій агресії проти України, а й у розв’язаній гібридній війні проти усього демократичного світу. РФ у своїх цинічних спробах ведення гібридної війни вдається до маніпуляцій людською свідомістю, поширює дезінформацію, фейкові новини і навіть залучає до цього культуру.

Хочу нагадати, що не випадково у Страсбурзі діють дві російські дипломатичні установи: Постійне представництво при Раді Європи, яке нібито займається виключно організацією, і Генеральне консульство РФ. Я можу собі уявити, скільки агентури зосереджено у цих росій-ських установах. Достатньо згадати, що у 2018 році Франція оголосила персоною нон ґрата тодішнього генконсула РФ у Страсбурзі.

Відносно цинічного використання культури Росією. На мою думку, керівництво Ради Європи не зовсім обережно поставилося до цього заходу. Запит на його проведення було задоволено усупереч правилам про обмеження розгортання виставок та проведення інших культурних заходів у період пандемії й карантинних обмежень. Тобто для Росії зробили виняток. Але більше того, цей виняток стосувався фотографій, автор яких, фактично, у нелегальному статусі був на окупованій російськими військами території та займався підготовкою провокативного контенту. Вважаю, що керівництво Ради Європи повелося необережно у такій ситуації, не врахувало усіх можливих негативних моментів після розгортання цієї експозиції.

— А що Україна може протиставити цьому?

— Необхідно діяти асинхронно за допомогою у тому числі й культурної дипломатії. Це показ чудових фільмів українського режисера, актора Ахтема Сеїтаблаєва, проведення виставок художника Романа Мініна, творчих зустрічей та мистецьких презентацій Яніни Пруденко, концертів сестер Тельнюк та багатьох інших сучасних українських митців.

Україна має потужний сучасний потенціал, щоб протиставити у сфері культури в розв’язаній Росією гібридній війні.

— Як ви вже повідомляли, навесні комісар ради Європи з прав людини Дуня Міятович планувала відвідати Україну. Через спалах епідемії та карантинні обмеження цей захід не відбувся. Чи готується цей актуальний візит, чи досягнуті домовленості, як комісар може потрапити до окупованого Криму?

— Переговори про відвідування України комісаром Ради Європи ведуться з осені минулого року. І тут йдеться не стільки про візит, а про виконання її мандату щодо реагування на грубі й масові порушення прав людини на окупованих Росією територіях.

Я особисто мав кілька зустрічей з комісаром. Ми говорили про конкретні дати. Але кожного разу довелося відкладати її візит до України через карантинні обмеження.

Зараз ми працюємо над тим, щоб визначити прийнятну дату — як для комісара, так і для українських посадовців.

Ми вважаємо, що немає підстав комісару посилатися на відсутність можливості відвідування окупованих територій. Ми не проти такого відвідування. Але українська сторона виступає проти, щоб це відбувалося на умовах Росії. Ми за те, щоб це проходило згідно з міжнародним правом і законодавством України.

Вважаю, що у Раді Європи не приділяють належної уваги на щоденні порушення прав людини Росією. Ми також привертаємо увагу комісара на той факт, що її колега — верховний комісар ООН з прав людини Мішель Бачелет — здійснює таку моніторингову діяльність про порушення прав людини на окупованих територіях в Україні й щороку надає доповіді про це. Представниця ООН також не відвідує окупований Крим, але використовує усі доступні публічні, відкриті джерела. У тому числі зустрічається із кримськими правозахисниками, представниками ЗМІ. За висновками цих доповідей ініціюються прийняття резолюцій. Ми очікуємо, що на 75-й сесії Генеральної асамблеї Об’єднаних Націй буде прийнята резолюція, яка вкотре приверне увагу і засудить грубі й масові порушення прав людини державою-окупантом — Росією — у Криму й на Донбасі.

— Наскільки Рада Європи, у відповідності до свого статуту та виміру співробітництва, може бути залучена і сприяти ефективності реалізації ініціативи України з деокупації Криму — «Кримська платформа»?

— На сьогодні не варто забігати наперед, але ми маємо конкретні плани щодо просування цієї ініціативи тут, у Раді Європи. Зокрема, про цю ініціативу під час телефонної розмови 23 жовтня з генеральним секретарем організації говорив міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба.

Представництво України при РЄ має доручення від міністра і конкретні плани, як реалізувати ці домовленості. Над цим працюємо.

— Білорусь не є членом Ради Європи. Але політична криза в країні перебуває у фокусі уваги значної більшості країн-членів організації, її статутних органів. Як ви вбачаєте розвиток ситуації у Білорусі, чи достатньо рішучими й ефективними є заяви і дії європейських гравців на підтримку прагнень самих білорусів чесно, прозоро і справедливо обрати свого президента в умовах жорсткого супротиву режиму Лукашенка?

— На рівні інституцій, окремих країн, міжнародних організацій — заяв з оцінкою ситуації у Білорусі не бракує. Очевидно — те, що цими місяцями відбувається у Білорусі, те, як діє пан Лукашенко, не вкладається у принципи й цілі статуту Ради Європи. Можна з упевненістю сказати: поки у Білорусі буде зберігатися така ситуація, країна не стане членом Ради Європи.

Але організація не зменшує уваги до Білорусі, адже Мінськ прагне до співробітництва, хоча воно є декларативним. Окрім цього, Білорусь взяла на себе зобов’язання згідно з низкою конвенцій Ради Європи. Це дає підстави країнам-членам і керівництву організації звертати увагу на неадекватну поведінку нинішньої білоруської влади відносно своїх громадян.