Відносини українських урядів і Національного банку України з Міжнародним валютним фондом упродовж довгих років легко викласти в рамках простенького сюжету з одного пункту. Він пов’язаний з тим, що грошей у формі податків всередині країни збирають менше, ніж заплановано, і виникає потреба в зовнішніх запозиченнях.

СПІВПРАЦЯ У ФОРМІ КОНСУЛЬТАЦІЙ

Зростання бюджетного дефіциту величезної європейської країни загрожує фінансовою і полі-тичною дестабілізацією, у підсумку — дефолтом за зовнішніми зобов’язаннями. Це зачіпає інтереси кредиторів нашої країни далеко за межами України. МВФ, як і інші міжнародні фінансові організації, не створений для благодійності. Вони працюють для підтримки і зміцнення світової фінансової системи.

Україна, як об’єкт допомоги, в цьому сенсі не є винятком. Відносно дешеві кредити служать, звичайно, для підтримки стабільності національної валюти, але це тільки одне із завдань. Інше завдання — сигнал для кредиторів та інвесторів, що з нами взагалі можна мати справу. Грубо кажучи, що кредити не розкрадуть, інвестиції захистять від свавілля чиновників, стабільна валюта допоможе розвитку економіки і податків зберуть більше. А кредити, зрозуміло, повернуть МВФ вчасно.

Переговори безлічі місій МВФ, які відвідують Київ, і візити високопоставлених українських чиновників до Вашингтона вкладаються в рамки цього простого сюжету. Але далі починається театр абсурду. Перемовники з нашого боку чудово розуміють, що ніяких гарантій використання кредитів за призначенням нема. Корупційних схем, вмонтованих у податкову систему України, так багато і вони так ефективні, що надлишок «стабільної» валюти зміцнить не економіку, а гаманці олігархів. Інвесторів чиновники грабуватимуть так само, як грабували, а загроза дефолту за зовнішніми зобов’язаннями як висіла, так і висітиме над Україною.

У вашингтонському офісі МВФ працюють фахівці високого класу. Українські реалії вони знають краще, ніж керівництво НБУ чи наші міністри. Але рішення про припинення співпраці саме по собі здатне спровокувати дефолт. Плакали тоді мільярди доларів, надані Фондом Україні за програмами розширеного фінансування та стенд-бай. Тому тактика заокеанських переговірників проста. Співпрацю продовжуємо у формі порад та консультацій. Підписані меморандуми про світле майбутнє до уваги не беремо, а грошей даємо стільки, щоб вистачило для оплати відсотків за наданими кредитами.

Цього року Україна, як і інші держави, через пандемію коронавірусу опинилася в стані економічного і фінансового форс-мажору. Скорочення ринку товарів і послуг не дозволяє сподіватися, що труднощі вдасться швидко подолати. І все ж, проєкт бюджету, поданий до парламенту і проголосований у першому читанні 5 жовтня, передбачає рекордне зростання витрат і рекордний дефіцит бюджету — 270 мільярдів гривень. Якщо вірити керівництву НБУ, що друкарський верстат для «порожніх грошей» там включати не збираються, залишається тільки одне — просити кредити на зовнішньому ринку, перш за все у МВФ.

ХТО ВИНЕН, ЯКЩО НІЧОГО НЕ РОБИТИ

Але повернемося в театр абсурду. Крім повідомлень про руйнування антикорупційного законодавства Конституційним Судом України та припинення розслідувань щодо недостовірних е-декларацій голові правління НБУ Кирилу Шевченку 10 листопада нічого було сказати заокеанським колегам. Проєкт українського бюджету, як державний бізнес-план, у Вашингтоні розглядати взагалі відмовилися. П’ять тисяч поправок, внесених до нього народними депутатами, в кращому випадку затягнуть прийняття основного фінансового закону до початку грудня. А там і різдвяні канікули... Одне слово, до кінця року траншу від МВФ не бачити. А навесні наступного — можливо, але не напевно.

За правилами української політики в цьому випадку треба знайти винного. Кирила Шевченка зачепити не можна. Він не закінчив ще «внутрішню війну» в НБУ з людьми Якова Смолія. Звільнити голову Кабміну Дениса Шмигаля і весь економічний блок можна, але нема запасної лавки у «95-у кварталі». Серед «зелених», як уже було помічено, в економіці і фінансах розбираються лічені люди.

Один з них — голова парламентського комітету з питань податкової, митної та фінансової полі-тики Данило Олександрович Гетманцев. Людина з довгою кар’єрою в органах державного управлі-ння. З якогось моменту, на думку зацікавлених осіб, він почав вести себе «ну дуже незалежно». Без кінця згадував регламент ВР і Бюджетний кодекс, відмовлявся вести засідання Комітету за відсутності кворуму, ігнорував пропозиції про схвалення бюджету за спрощеною процедурою. Не брав участі у переговорах щодо преференцій та субсидій. Одне словом, догрався.

У Верховній Раді вже зареєстрований проєкт постанови від відкликання Гетманцева з посади голови Комітету. Як людина з гумором, Данило Олександрович запропонував свій варіант документа: «відкликати, оскільки продовження його діяльності в розробці проєктів законів України з питань оподаткування має на меті припинити незаконні схеми з ухилення від оподаткування і може завдати шкоди багатьом впливовим людям. А тому унеможливлює виконання ним (Гетманцевим — Л. З.) обов’язків».

Ще одним проявом безсилого гумору стала відставка (з поста радника глави офісу Єрмака) колишнього міністра фінансів Ігоря Уманського «через неможливість подолати корупцію на митниці і в податковій». Чи винен у такому становищі Єрмак, чи президент Зеленський, а чи Господь Бог, колишній міністр в уряді Тимошенко не уточнив. Зрозуміло, однак, що в податковій і на митниці корупція і при ньому процвітала.

На форумі, присвяченому діалогу щодо пакету реформ (відкрився 17 листопада в Києві), тимчасова повірена у справах США в Україні Крістіна Квін, виходячи за рамки традиційної дипломатії, заявила, що в Україні олігархи досі телефонують суддям і союзники Росії сидять у Верховній Раді. А особиста зацікавленість власників грошей і привілеїв пояснює опір реформам.

Американська дипломатка відзначила, як і належить, і позитивні моменти, похваливши главу держави. Але чого варта похвала, коли коштів ні на що не вистачає?..