«Це ви «Саша 3%» вже написали на майках. Ну ви хоч вірите, що у чинного президента — 3%? Та в цій ось «альтернативній кампанії» я вже більше трьох наберу».

О. Лукашенко під час виступу перед опозицією у Бресті.

Фальсифікації виборів — не нове явище на пострадянському просторі. Загалом, після того, як про фальсифікації стає відомо, відбувається або зміна влади (як це було в Україні у 2005 році чи у Киргизстані влітку 2020-го), або зберігається статус-кво (як це неодноразово було в РФ, Казахстані, Азербайджані та Білорусі до 2020-го).

Пояснити відмінності у результатах, до яких призводить викриття фальсифікацій, можна тим, що фальшують вибори по-різному. Розуміння природи фальсифікацій у Білорусі дасть змогу відповісти на низку питань. Для чого Лукашенкові 80%? Чому протести тривають так довго? Та чому у Росії за ними зацікавлено стежать?

«САША 3%»

Фальсифікації на виборах президента Білорусі 2020 року стали приводом для протестів, які вже четвертий місяць тривають по всій країні. Оголошені результати (О. Лукашенко — 80,1%, С. Тихановська — 10,1%) не без причин ставлять під сумнів. Довіру до них зменшують численні порушення виборчої процедури, зокрема недопущення спостерігачів на дільниці, та надто велика частка виборців (42%), які нібито проголосували достроково. Зібрані з дільниць дані фіксують, що чим більша явка на достроковому голосуванні, тим більше голосів отримує Лукашенко, — аномальна ситуація, яка свідчить про масове «вкидання» бюлетенів.

Таким чином, дострокове голосування було використано, щоб вкинути бюлетені за «правильного кандидата». Крім того, опубліковані протоколи з виборчих дільниць засвідчують перевагу опозиційної кандидатки.

Такі факти вказують на те, що і сам результат 80% є явно сфальшованим. Очевидність фальсифі-кацій змушує навіть прихильників влади адаптуватися, тому зараз часто можна почути думки про те, що «справжній» рейтинг Лукашенка — 55—60%, тобто переважна більшість його все одно підтримує. Поза увагою залишається те, що для персоналістських авторитарних режимів виграти вибори не є головним завданням. Тож чому потрібно було отримати результат 80%?

ЯКІ БУВАЮТЬ ФАЛЬСИФІКАЦІЇ ТА ЧОМУ ЦЕ ВАЖЛИВО

Загалом, фальсифікації поді-ляють на два типи.

Перший тип — це фальсифікації «виживання» (або приховані). До них вдаються тоді, коли потрібно виграти вибори, отримавши мінімальну перевагу над опонентами. Яскравим прикладом таких фальсифікацій є другий тур виборів президента України 2004 року. Тоді, за даними ЦВК, Віктор Янукович отримав 49,46%, а Віктор Ющенко — 46,61%. Це контрастувало з тим, що показав незалежний національний екзит-пол, проведений консорціумом з трьох організацій — Фонду «Демократичні ініціативи», КМІС та Центру Разумкова: Янукович — 43%, Ющенко — 54%. Услід за цим почалися протести — поширене явище у разі, коли стає відомо про подібні сфальшовані результати.

Другий тип — фальсифікації залякування (неприховані), до яких вдаються у тому разі, коли важливо не лише отримати перемогу на виборах. Такі фальсифікації дуже поширені в персоналістських авторитарних режимах на кшталт Росії за Путіна (76,69% на президентських виборах 2018 року), Казахстану за Назарбаєва (97,75% на президентських виборах 2015-го), Азербайджану за Алієва (86,02% на президентських виборах 2018-го) та Білорусі за Лукашенка (80,1% на президент-ських виборах 2020-го) і часто призводять до результатів, коли кандидат від влади отримує чималу перевагу над опонентами, як і сталося на виборах президента Білорусі.

Фальсифікації залякування мають на меті передати інформацію про: (1) програшне становище опонентів та (2) ресурси й можливості переможців. Результат 80% проти 10% у Білорусі був оголошений саме з цією метою. Такі цифри одразу морально пригнічують як опозиційних політиків, так і їхніх прихильників. Якщо взяти президентські вибори 2004 року в Україні, то опозиція почувалася впевнено: 46%, які показав ЦВК «за» Ющенка, не створювали у його прихильників враження, що вони є слабкою меншістю, що й дало поштовх протестам. Перевага ж у вісім разів має маргіналізувати опозицію у Білорусі та її прибічників (як політичних активістів, так і просто виборців).

Ці 80% та порушення, що супроводжували їх здобуття, покликані показати, що влада має достатньо ресурсів, аби отримати бажаний результат, і що нема ані моральних, ані законодавчих норм, здатних це стримати. Саме тому цей тип фальсифікацій називають «неприхованими»: про них має бути відомо, щоб вони виконували свою функ-цію. Відсутність обмеження влади може призвести до того, що тих, хто не згоден з результатами та/або підтримує опозицію, переслідуватимуть, звільнятимуть з посад у державних установах (наприклад, у школах), змушуватимуть відкрито виступати на підтримку влади.

Отже, фальсифікації залякування мали маргіналізувати білоруську опозицію та її прихильників, а також продемонструвати необмеженість влади Лукашенка. Але чи було досягнуто цієї мети?

ЧОМУ ПРОТЕСТИ ТРИВАЮТЬ ТАК ДОВГО?

Помаранчева революція в Україні, на відміну від сучасних білоруських протестів, була відносно швидкою. Янукович зазнав поразки у спробі викорис-тати фальсифікації виживання, щоб забезпечити собі мінімальну перевагу на президентських виборах. Чому ж так не сталося у Білорусі?

Лукашенко всі роки при владі вдало використовував фальсифікації залякування для концентрації влади у своїх руках. Вони дозволяють легко деморалізувати опозицію та позбавити її важелів впливу. І зазвичай після таких фальсифікацій масові протести не відбуваються. Протести у Білорусі у 2010 році (як, наприклад, і в Росії у 2011-у) були розігнані та не вплинули на результати виборів. Саме через це ситуація, яку ми наразі спостерігаємо у Білорусі, є унікальною — це чи не перші настільки масштабні протести, які вже мають ефект.

Наразі, попри те, що результати виборів обурюють навіть деяких прихильників Лукашенка, а масові протести тривають уже кілька місяців, змусити владу піти на нові вибори набагато складніше, аніж це було в Україні. Причина полягає у тому, що використання фальсифікацій залякування є можливим за певної умови — контролю над адмі-ністративним ресурсом.

У Білорусі адміністративний ресурс на виборах застосовується протягом останніх 20 років. Виборчі комісії, силові структури та суди використовуються для забезпечення потрібного результату виборів та його «захисту» від тих, хто з ним не погоджується. В Україні ж у 2004-у Янукович не мав такого адміністративного ресурсу, що його має Лукашенко, тому вдавався до прихованих фальсифікацій. Коли ж про це стало відомо, Янукович не мав змоги легі-тимізувати результат за наявності потужної опозиції та за відсутності контролю над силовими структурами і судами.

Але наразі протести в Білорусі призвели до ерозії наявної структури. Низка важливих білоруських інституцій, які були лояльні до влади, виступили із заявами на підтримку протестів. Федерація профспілок Білорусі оприлюднила своє звернення, у якому закликала «зупинити насильство та перейти до мирного діалогу заради майбутнього кожного з нас та нашої Білорусі». Ректор Білоруського державного університету також оприлюднив звернення до викладачів, учених та студентів, у якому запевнив, що «за участь в акціях відрахувань та звільнень не буде», та закликав до мирного діалогу. Голова Білоруської православної церкви (Московського патріархату) митрополит Павло вибачився за передчасне привітання Лукашенка з перемогою на виборах та закликав зупинити насильство, після чого був позбавлений посади. Посол Білорусі у Словаччині, призначений Лукашенком, публічно підтримав протести та подав у відставку.

Такі заяви є символічно значущими, навіть попри те, що очільники цих інституцій зміщувалися з посад або ж самі інституції зазнавали тиску, аби уникнути подальших проявів таких настроїв. Та все ж, значущість подібної риторики виявляється у тому, що вона сигналізує суспільству про можливий розкол серед еліт. Поширення такої думки лише сприяло мобілізації прихильників опозиції.

Водночас, насилля, застосоване проти мирних демонстрантів силовиками, дало поштовх до мобілізації тієї частини суспільства, яка навряд чи вийшла б на мітинг проти фальсифікацій. Чого лише вартує мітинг пенсіонерів, проведений під гаслом «бабусі проти насилля, дідусі проти ОМОНу». Саме жорстокість міліції дала поштовх тому, що дедалі більше людей виходило на протести, перейнявши тезу про неприйнятність сфальшованих виборів. Якби не це — такої величини масових протестів могло б і не бути.

Загалом масові неприховані фальсифікації не змогли запевнити громадян у тому, що режим втримається, а всі незгодні з чинною політикою будуть покарані. Через це за подіями у Білорусі активно стежать з Росії, країни, де також влада вдається до фальсифікацій залякування. Чи не спалахнуть, бува, такі протести після виборів президента РФ у 2024 році?

ПУТІН — НАЗАВЖДИ?

Хоча протести у Білорусі після неприхованих фальсифікацій є радше винятком, аніж правилом, не можна відкидати думку про те, що вибори президента Росії у 2024 році матимуть схожі наслідки. Білоруські події дають зрозуміти: фальсифікації (навіть залякування) не здатні весь час бути способом утримання влади на виборах. Навіть сильні авторитарні режими не можуть повністю уникнути ризику виникнення потужної протестної хвилі, зумовленої черговими сфальшованими виборами.

Цей досвід слугує застереженням для політичної еліти Росії у контексті майбутніх виборів президента 2024-го. Наразі ми спостерігаємо консолідацію російської опозиції (згадаймо про «розумне голосування», що визначає на виборах різного рівня єдиного опозиційного кандидата, який має най-більше шансів на перемогу). До того ж, у Росії зріс і рівень протестної активності: це можна спостерігати як у Москві (наприклад, після виборів до Московської міської думи у 2019-у), так і в регіонах (нинішні протести в Хабаровську). Якщо ці дві тенденції зберігатимуться, а вибори будуть вкотре сфальшовані й мітинги незгодних — жорстоко розігнані, то це з високою імовірністю призведе до масових протестів.

Отже, те, чи відбудеться зміна влади після сфальшованих виборів, залежить, у першу чергу, від того, які були фальсифікації. Набагато легше змінюється та влада, яка вдається до спроби забезпечити собі маленьку перевагу, щоб не програти. Складніше завдання — змінити владу, яка оголошує, бо може це робити, свою перемогу з результатом 99%.

Однак навіть за таких непростих умов білоруське громадянське суспільство змогло мобілізуватися на протест проти режиму Лукашенка. Сам цей досвід та розуміння білорусами того, що масові протести є можливими в авторитарному режимі, дають підґрунтя для зміни навіть такої влади, яка залякує громадян результатами виборів.

Джерело: https://dif.org.ua.