«Робота, якою я займаюсь ось уже понад 18 років, — надзвичайно відповідальна, вимагає суворого обліку і контролю, оперативності й точності, бо все мусить зійтися копійка до копійки. Хоча й здається паперовою, для когось, може, й не цікавою, мало привабливою, але для мене особисто бухгалтерський облік — не сірий сумний фон, а яскрава палітра. Адже за цифрами бачу повну картину суспільного життя. Десь фарби яскравіші, десь — тьмяніші, однак повна картина прекрасна! — каже Тетяна Іванівна.

Випускниця інженерно-економі-чного факультету колишнього Одеського інституту харчових технологій ніколи не пошкодувала, що обрала професію бухгалтера, яка практично завжди затребувана. Сьогодні вони удвох (отака куценька бухгалтерія центру) обслуговують чималі фінансові потоки, бо ж у базі даних центру — понад три тисячі пошукачів роботи, які отримують виплати. А ще — компенсація підприємцям єдиного соціального внеску, нарахування допомоги із часткового безробіття роботодавцям і найманим працівникам… Кому — кожні п’ять днів, кому — кожні десять. Обсяг роботи просто вражає.

Цього року, каже, ситуація дуже складна. Й хоча усі без винятку виплати здійснюються через установи банку, щодня доводиться працювати з людьми, які, трапляється, звинувачують працівників центру у своїх негараздах. Іноді лаються, зриваючи злість на спеціалістах установи, іноді — плачуть…

«Терпляче вислуховуєш, намагаєшся зрозуміти людину, заспокоїти, що все буде добре, — ділиться Тетяна Іванівна. — Ми також живі люди, однак піддаватися емоціям на робочому місці не можемо, не маємо права. Можливо, в душі все закипіло, а ти все одно спокійна і ввічлива. Часто так буває, що саме твоя впевненість охолоджує вкрай знервовану і розгублену людину, тоді спокійно розмовляєш, терпляче пояснюєш, як оформити виплати, тощо. Люди, які не мають жодних проблем, сюди не приходять».

Робота, зізнається, зробила з них усіх чутливих психологів. Скажімо, місцевих, одеситів, упізнають ще з порогу: трохи нетерплячі — все з ходу, з коліс їм подавай! Швидко вступають у діалог, можуть зірватися на крик й одразу пожартувати. Толерантністю відзначаються уродженці західної України. А ось донецькі, які вимушені були зірватися з осілих місць… шкода їх. Люди сподіваються швидше повернутися додому, до роботи, здається, що більшості якось навіть незручно брати від держави допомогу...

Чимало добрих слів сказала Тетяна Іванівна на адресу свого керівника, Ірини Володимирівни Єзерської, надзвичайно вимогливої людини, прекрасного організатора, жінки на 100%! Вона зуміла так організувати роботу колективу, що мають лише подяки від людей, яких підтримали. І грамоти, нагороди від керівництва.

У невеличкому затишному фойє Суворовського районного центру зайнятості на імпровізованому столику стоїть символічне дерево. Поряд — різнобарвні листочки, на яких відвідувачі можуть написати своє звернення до працівників установи, висловити свою претензію. Анонімно. Навіть обраний колір листочка багато чого скаже про настрій людини. Помітила, що на тому символічному дереві висять лише листочки обнадійливого зеленого кольору, на яких чимало з одним-єдиним словом, адресованим працівникам центру зайнятості: «Дякую!».

І це чи не найважливіша винагорода за добросовісно й відповідально виконану роботу!