|
ЛЮДИНА ІЗ ЩОДЕННИКА: СТРАЖДАННЯ УКРАЇНСЬКОГО ВЕРТЕРА
23.01.2021 / Газета: Чорноморські новини / № 4-5(22223-22224) / Тираж: 8525
Побачив світ «Щоденник. 1933—1946» Василя Терентійовича Галяса, історика, бібліографа, який упродовж кількох десятиріч працював на кафедрі історії України Одеського університету ім. І.І. Мечникова. Видання підготовлене його дітьми — Олександром Галясом та Раїсою Краєвою і приурочене до століття (13 січня 2021-го) від дня народження батька. «Щоденники заводить усякий громадянин, якщо тільки схоче. Наприклад, я веду щоденник з 1933 року. Мій щоденник нічим не відрізняється, але він цінний для мене. Можливо, що він зацікавить когось із моїх знайомих», — так записав у своєму нотатнику Василь Галяс 25 липня 1937-го. Щоденники Василя Терентійовича я вперше побачив літнього дня 2005-го. Це було якраз під час вступної кампанії до ОНУ, на історичний факультет. Мені їх дала донька автора Раїса Краєва, і я допомагав їй переводити рукопис у вордівський формат. Від рядка до рядка, від аркуша до аркуша, від року до року переді мною поставали десятиліття життя спочатку малого, потім — юного, а потім і змужнілого, загартованого бойовим шляхом Василя Галяса. З-поміж усього іншого, у цих «Щоденниках» мене вразило максимально шанобливе ставлення до взаємин з друзями, однокласниками, а особливо — з тими дівчатами, яким він симпатизував. Роз-мірковуючи зараз над своїми враженнями й почуттями від прочитаного, я згадав твір Йоганна Гете «Страждання юного Вертера». За потугою хвилювань, їх драматичністю, мені здається, записи юного Василя наближаються до листів Вертера. Але, на відміну від літературного героя Гете, в автора щоденника все виявилося краще: незважаючи на те, що об’єкт палких надій та закоханості його юності так і не відповів взаємністю, особисте життя у нього склалося вдало. «Зараз ми вивчаємо роман Гончарова «Обломов». У мене багато «обломовського». І наперед можна сказати, що в мене нічого не вийде з коханням до Беби Штейнман, як не вийшло воно в Обломова та Ольги Ільїнської. Беба Штейнман — мій недосяжний ідеал…», — самокритично писав шістнадцятиріч-ний Василь 28 вересня 1937-го. Але була ще одна дівчина, яка су- проводжувала його не тільки у шкільні, а й у буремні роки Другої світової. Йдеться про Людмилу Віолін, дівчину, яка подобалася Василеві ще у школі, а потім першою написала йому в перші ж дні війни. «Сталося так, що мене оточив цілий гурт дівчат. Я не знайшов відповіді на це питання. На перший погляд, наче всі гарні, але зараз я найбільше поважаю Бебу Штейнман і Віолін Люду. Люді я присвятив вірш. Я не хочу, щоб усі знали, кого я поважаю. Фіхман недарма гуторить про слова, присвячені Люді: «Что-то подозрительно»», — так розмірковує Василь про свої симпатії 23 грудня 1936-го. У щоденникових записах ми часто бачимо, як автор у своїй звичній манері — акуратно, напівнатяками — зізнається у симпатії до майбутньої дружини, матері його дітей. Ось він захоплюється жіночністю Людмили (запис від 20 квітня 1937-го): «Дівчата в старших класах намагаються наслідувати дорослим: заводять манікюр, беретки носять набік, ходять на високих підборах тощо. Наслідування дорослим є і в нашому класі. Особливо слід відзначити Раю Крігель і Люду Віолін». А ось запис від 19 грудня 1939-го: «По радіо транслювалися збори одного виборчого округу по виборах у депутати обласної ради трудящих. У числі виборців, що виступали перед мікрофоном, була Людмила Олександрівна Віолін, наймолодший виборець в даному окрузі. Мені сподобалась промова Люди. В своїй промові Люда дуже вдало цитувала відомі пісні казахського поета Джамбула». До цього у повній формі (прізвище, ім’я та по батькові) Василь згадував лише учителів, директора школи. А тут — свою однокласницю. Це згадування пронизане симпатією та повагою. Тут складно прочитати якийсь пафос, тут вчувається пошана. До речі, з коротких, але інформативних щоденникових записів у читача створюється повна уява і про те, що така ж повага була і в Людмили до Василя. І хоч записи закінчуються тим, що 25 липня 1947-го Василь отримав листа від Людмили, й ще невідомо, як складеться їхнє життя, у мене чітко сформувалося відчуття того, що їхнє спілкування було не просто спілкуванням однокласників чи друзів. Це було спілкування споріднених душ. Навесні 1945-го (запис від 23 квітня) Людмила зізнається Василеві: «Тяжело жить в бреде, где ни с кем нельзя поделиться своїм мнением, радостью или горем. Каждое слово перевернут, переврут…». А Василь, приїжджаючи у шпиталь до свого фронтового товариша Смирнова, який захворів на трипер, пише: «Цього я від Смирнова не сподівався, бо він був порівняно скромною людиною. Смирнов каже, що його підмовив Деркачов. Але треба ж жити своїм розумом, а не так, щоб «вышестоящие органы зависели от нижестоящих». На мою думку, останнє речення є дотепною мораллю не тільки до певної ситуації. Ці слова цілком можна назвати кредо Василя Терентійовича Галяса, який завжди намагався йти по життю так, як підказує йому розум, душа, а не емоції, чи, тим більше, якісь «звірячі інстинкти». І не тільки в особистому житті, а й у житті соціальному. У виданому «Щоденнику» зібрані записи з 1933-го по 1946-й, тобто за 13 років. Такий термін достатній для того, аби людина повністю змінилася. Але ми не бачимо особистої регресії у характері, принципах життя Василя Галяса. Навіть повні насильства воєнні роки не зробили з нього циніка. Як схожі ці рядки від 20 лютого 1945-го на юнацьке обурення, яке переживав він у 1935-у від того, що хлопці «крутили» з дівчатами: «Поки що я на розпусту не пішов. Цікаво, що тут сміються з чоловіка, якщо той нікого в житті не зґвалтував. А ми ще хвастаємось у газетах своєю мораллю, приховуючи звірячі інстинкти. Не життя, а порнографія суцільна». У щоденниках Василя Терентійовича постійно зустрічаємо думки, які начебто запозичені у класиків. Певною мірою це може бути істиною, бо від малих років він не просто читав книжки, а й брав активну участь у їх обговоренні в літературознавчих гуртках, грав ролі у постановках за літературними творами в шкільному драматургічному гуртку. Щоденникові записи починаються з опису його життя у Сніжному на Донеччині, відомому не тільки бойовими діями минувшини та недавнього сьогодення, а й хуртовинами. Та, незважаючи на всі життєві хуртовини, вічними супутниками Василя Галяса були книжки найрізноманітніших авторів: українських, російських, французьких, американських... Навіть у воєнні роки він знаходив час записатися до бібліотеки та взяти в руки книгу. В одному з листів Людмила зізнається Василеві: «Я всегда относилась к тебе с симпатией, в основном за твою скромность и то, что ты всегда старался в людях находить только хорошее. С тобой интересно было побеседовать. Да и вообще ты делал всегда для меня только хорошее. Ну а теперь твои письма — единственное развлечение, единственное разнообразие в моей отшельнической жизни» (26 вересня 1944-го). Наталя Краєва, внучка Василя Терентійовича, в есе про свого діда історію його життя назвала історією «про людяність, про людський вимір у всі часи, про те, що протистояння системі та обставинам — це іноді просто бути собою та не зраджувати принципи, які для себе обрав». Погоджуюся з нею: щоденники її діда — саме про те, як понад усе залишатися людиною. А ще «Щоденник» Василя Галяса — це нарис про історію нашого міста, нашої країни, народу, цілої епохи! Автор: Іван ФОКІН, історик, випускник історичного факультету ОНУ ім. І.І. Мечникова.
|
Пошук:
Автор
По данным Международной федерации диабета (IDF) за 2021 год, от диабета страдают 10,5% людей в возрасте от 20 до 79 лет и половина из них не знает об этом. Согласно прогнозам, к 2045 году этим заболеванием будет болеть на 46% больше — каждый восьмой взрослый или 783 миллиона человек. Эта перспектива пугающая, но не удивительная, учитывая текущую ситуацию
Під егідою Міністерства культури та інформаційної політики України, Одеська національна наукова бібліотека, Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів, Державна наукова установа «Книжкова палата України імені Івана Федорова» за сприяння Одеської обласної державної адміністрації, Одеської обласної та Одеської міської рад, Українського інституту книги, Всеукраїнської громадської організації «Українська бібліотечна асоціація» та Всеукраїнської громадської організації «Бібліополіс» проводять Всеукраїнську виставку-форум «Українська книга на Одещині».
Останні моніторинги:
00:00 25.04.2024 / Вечерняя Одесса
00:00 25.04.2024 / Вечерняя Одесса
00:00 25.04.2024 / Вечерняя Одесса
00:00 25.04.2024 / Вечерняя Одесса
00:00 25.04.2024 / Вечерняя Одесса
|
© 2005—2024 Інформаційне агентство «Контекст-Причорномор'я»
Свідоцтво Держкомітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України №119 від 7.12.2004 р.
Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише з посиланням на інформаційне агентство «Контекст-Причорномор'я»
© 2005—2024 S&A design team / 0.011 |