Найбільш відомою та обговорюваною серед політиків, дипломатів та експертів цьогорічною фразою Володимира Зеленського було запитання до президента США Джозефа Байдена: «Чому ми досі не в НАТО?». Нагадаємо, ці слова прозвучали в інтерв’ю програмі Axios каналу HBO. Там же Президент України заявив, що членство в НАТО є найважливішим питанням безпеки нашої держави. А ще висловив побажання, щоб Україна та США «увійшли в новий етап і стали на новий шлях».

Український кризовий медіа-центр, у зв’язку з цими заявами, ініціював публічну дискусію. Її учасники відповідали на кілька запитань. Процитуємо найцікавіше.

— На якому етапі перебуває Україна на шляху до НАТО?

Лариса ҐАЛАДЗА, надзвичайний та повноважний посол Канади в Україні:

— Великий сигнал був на-дісланий Програмою розширеного партнерства, прийнятою в червні 2020 року. Тепер дуже важливо, щоб Україна ефективно скористалася цією можливістю. Мені здається, Україні треба весь час демонструвати, що вона виконує своє «домашнє завдання», що вона долає бар’єри для вступу до НАТО. […] Зараз саме вчасно сказати, яка величезна робота була зроблена із внесення НАТО як стратегічної мети в Конституцію України. Це усвідомлення того, ким є Україна і куди вона хоче рухатися. Це була величезна подія.

Іванна КЛИМПУШ-ЦИНЦАДЗЕ, народна депутатка України (фракція «Європейська солідарність»), голова Комітету Верховної Ради з питань інтеграції України до Європейського Союзу:

— Україна впродовж 30 років своєї незалежності неодноразово посилала світові та українському суспільству дуже змішані сигнали, що негативно впливало на сприйняття її міжнародними партнерами як реального кандидата на членство в Альянсі. Навіть у той конкретний період часу, коли, здавалося б, відкривалося вікно можливостей для України, ми теж давали неоднозначні сигнали. Потім ми знову були позаблоковими. В 2014 році, після початку агресії Російської Федерації проти України, ми чітко для себе, остаточно визначили, що єдиний спосіб гарантування нашої безпеки, єдиний спосіб нашого розвитку й можливостей для українського суспільства — це членство в Північноатлантичному альянсі та членство в Європейському Союзі.

Єгор ЧЕРНЄВ, народний депутат України (фракція «Слуга народу»), голова Постійної делегації в Парламентській асамблеї НАТО:

— У питанні руху України до НАТО сьогодні влада не стоїть на місці. Чи можливо швидше просуватися? Думаю, що можна б було й швидше. Чи стоїмо ми на місці? Ні, абсолютно не стоїмо на місці. І дуже гарним сигналом того, що ми не стоїмо на місці, а все ж інтегруємося з країнами-членами НАТО, є отримання EOP, Enhanced Opportunity Partners (Партнерство з розширеними можливостями) від НАТО. Це такий, знаєте, останній крок до ПДЧ.

Валерій ЧАЛИЙ, голова правління Українського кризового медіа-центру, надзвичайний та повноважний посол України:

— Сьогодні членство в НАТО — це стратегічний геополітичний напрям України. НАТО, як ключова структура для забезпечення оборони і безпеки в Європі, — орієнтир для України та державне завдання. Конституція чітко визначила цю стратегію наближення і в майбутньому, за готовності, приєднання до НАТО. І, звісно, важливо не забувати, що на цьому шляху є багато питань, які треба вирішувати Україні як домашнє завдання.

— Які кроки Україна має зробити, щоб наблизитися до членства в НАТО?

Учасники дискусії були одностайними в тому, що особливої уваги у наближенні до членства в Альянсі потребує законодавча парламентська робота.

Руслан СТЕФАНЧУК, перший заступник голови Верховної Ради України:

— Цей вектор роботи має три основні складові. По-перше, це співпраця між Верховною Радою та Парламентською асамблеєю НАТО. По-друге, законодавчий процес. По-третє, парламентський контроль за діяльністю органів виконавчої влади України в частині досягнення критеріїв, які Альянс висуває перед державами-кандидатами на вступ до Альянсу.

Мар’яна БЕЗУГЛА, народна депутатка України (фракція «Слуга народу»), голова підкомітету запровадження цінностей і стандартів НАТО, міжнародного військового співробітництва та миро-творчості Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки:

— Сьогодні метою роботи комітету є створення української спецслужби, здатної взаємодіяти на належному рівні з партнерами в рамках євроатлантичного простору, а також спроможної захищати нашу державність. Поінформованість є критичною для країни. Зокрема, це стосується як спроможності розвідувальних органів, так і цивільного демократичного конт-ролю. Один з елементів — недавно представлена Біла книга української розвідки, звіт перед суспільством у тому діапазоні, в якому можна, звісно, таку специфічну тему розкривати. І це безпрецедентно для української держави.

У свою чергу, Іванна Климпуш-Цинцадзе підкреслила, що євроатлантична інтеграція не стосується тільки оборонної і безпекової сфер. Вона також передбачає демократичні процедури, верховенство права, ефективність антикорупційних політик та інструментів, які використовуються для цього, захист прав людини, рівність і толерантність. Тобто поле зобов’-язань країни, яка прагне дійсно членства в Альянсі, є набагато ширшим.

Андрій ЗАГОРОДНЮК, голова правління Центру оборонних стратегій, міністр оборони України у 2019-2020 роках:

— ПДЧ й отримання членства — це політичне рішення, яке не зав’язане на стандарти формально. Проте, Україна має демонструвати партнерам, що стандарти запроваджуються і що у влади є прагнення бути членом НАТО не на словах, а насправді. Необхідно працювати з тими державами, які ще не впевнені у тому, що Україна має бути членом Альянсу. Далеко не всі країни нас підтримують у прагненні членства, наприклад, Франція. Наші дипломати мають з ними працювати, наші державні посадовці мають лобіювати відповідні рішення. […] Також непогано було б мати посла в НАТО. У нас його нема вже деякий час, і це проблема. Важливим є і цивільний контроль. Якщо у нас не буде цивільного контролю, то й членства в НАТО не буде ніколи. Громадянське суспільство, парламент, уряд мають контролювати сили оборони.

«Багато треба зробити змін. Реформа закупівель, корпоратизація, ліквідація простору, який існує для корупції, елементи приватизації… Союзники дуже уважно спостерігають за цією реформою. А ще — демократичні зміни. Це стосується Міноборони, інституалізація державних механізмів, які дозволяли б їм створити прозорість та підзвітність цього відомства», — зазначила Лариса Ґаладза.

Ірина ФРІЗ, народна депутатка України (фракція «Європейська солідарність»), голова Постійної делегації в Парламентській асамблеї НАТО у 2016-2019 роках:

— Співпраця в рамках НАТО передбачає взаємодопомогу. Відповідно, Україна має стати не просто форпостом захисту, східним флангом Альянсу, а й робити внесок у безпеку всього євроатлантичного простору. Тоді інтеграція України набуде пришвидшення. Зокрема, Україна могла б запропонувати використання військових аеродромів у західній частині країни для проведення спільних навчань. Це підвищить і нашу злагодженість на рівні ЗСУ, і дасть можливість протестувати якість уже імплементованих стандартів НАТО. Відомо, що з бази Сіганелла (Сицилія) здійснюється моніторинг того, що відбувається в Криму та на Донбасі. Ми можемо запропонувати використання наших потужностей і військових аеродромів для того, щоб безпілотні літальні апарати Альянсу здійснювали моніторинг і з території України. Це економія ресурсів НАТО, і на це там зважатимуть.

Олександр ЛИТВИНЕНКО, директор Національного інституту стратегічних досліджень:

— Рішення про вступ держави до НАТО приймається, виходячи з міркування, чи підвищить цей вступ безпеку Альянсу, безпеку його членів, а чи зменшить цю безпеку. І, відповідно, наша політика щодо вступу до НАТО мусить бути спрямована на те, щоб довести нашим партнерам, що вступ України матиме більше переваг для них, для всієї євроатлантичної спільноти, ніж негативу. Для нас найважливішою є необхідність реальних перетворень, реальних реформ, насамперед у безпековій та оборонній сферах, спрямованих на збільшення наших спроможностей. На відміну від багатьох інших європейських держав, на відміну від членів НАТО, які захищені колективною обороною, у нас нема союзників. У нас є партнери, ми щиро дякуємо за партнерство і допомогу… Але, на жаль, ми не можемо казати про наявність зобов’язуючих домовленостей. Саме тому ми мусимо ставати міцнішими для захисту нашої безпеки, зокрема через інструменти НАТО, через інструменти програми розширених можливостей.

— Коли Україна отримає ПДЧ в НАТО і чи сприяє цьому нинішня ситуація?

Міністр оборони України Андрій Таран наприкінці 2020-го заявляв, що наша держава має амбіції отримати План дій щодо членства (ПДЧ) в НАТО на наступному саміті Альянсу в 2021 році. Але не всі експерти вважають такий варіант реалістичним.

«Зараз відкрилося певне вікно можливостей для того, щоб пришвидшити наш шлях до НАТО і перейти у най-ближчі роки до виконання ПДЧ. Адже світ динамічний, геополітична ситуація також швидко змінюється, зокрема й навколо України, в атлантичному просторі — після президентських виборів у Сполучених Штатах, після відновлення трансатлантичного партнерства. Наближення України до НАТО потребує сьогодні більш рішучих кроків», — підкреслив Валерій Чалий.

Альона ГЕТЬМАНЧУК, директорка Центру «Нова Європа»:

— Суспільна підтримка приєднання України до НАТО зростає і в Україні, й у країнах-членах Північноатлантичного альянсу. Ми маємо дуже гарну позицію, є досить висока підтримка зближення, членства в НАТО. І це свідома підтримка, це не емоційна підтримка, не емоційний сплеск, як було під час активної фази військової агресії Росії. Це справді вже свідома підтримка вималювалася. Але ж ми маємо далі її утримувати. Ми маємо з цим дуже потужно працювати. Ми — це і влада, й опозиція, і громадянське сус-пільство… Тому, якщо сьогодні потрібен орієнтир в нашій європейській, євроатлантичній інтеграції (бо, мені здається, у європейській — у сенсі ЄС, сьогодні такого середньострокового орієнтиру в нас нема), в НАТО у нас цей орієнтир є — План дій щодо членства. Якщо він зможе сьогодні дійсно стати такою дуже ефективною, світлою метою, яка об’єднає в Україні дуже багатьох і якимось чином пришвидшить реформи, то, я думаю, ми маємо над цим працювати.

Іванна Климпуш-Цинцадзе зазначила, що «шанси України підвищилися б, якби на державному виконавчому рівні, починаючи від Президента України і завершуючи керівництвом Кабінету Міністрів, чіткіше артикулювалося те, куди рухається держава, навіщо це потрібно і що Україна туди привносить. Інформаційних кампаній, які забезпечували б це роз’яснення суспільству, наразі нема. І тут, знову-таки, я думаю, що це спільне завдання для всіх, хто вірить, що членство в Альянсі і членство в ЄС є для нас єдиним прийнятним шляхом розвитку. Це завдання і для парламентарів, і для спільних зусиль з громадянським суспільством, і спільних зусиль з нашими партнерами», — наголосила вона.

Підсумовуючи, Валерій Чалий висловив думку про те, що питання приєднання до НАТО та отримання ПДЧ може бути об’єднуючою справою для всіх гілок влади та історичною місією для глави держави. Реалії, у яких перебуватиме Україна через 4—5 років, припускає дипломат, можуть бути складнішими для приєднання до НАТО, ніж сьогодні, а відтак активно й результативно потрібно діяти вже зараз.