13 березня у бізнес-центрі «Парковий» пройшов черговий з’їзд правлячої партії «Слуга народу». Втім, правлячою партією цю організацію тепер можна називати тільки умовно. Є правлячий Президент України Володимир Зеленський і «болото» з народних депутатів, яке за звичкою вважають монобільшістю. Фракція «СН» під час голосувань за важливі закони часто не набирає простої більшості — 226 голосів. І змушена просити підтримки у дружніх і не зовсім дружніх фракцій.

ІЗ ЗАЛИ НІХТО НЕ ВИЙШОВ

Ситуація у Верховній Раді дев’ятого скликання щодо керованості, певна річ, краща від тієї, що була у ВР восьмого скликання. Але не дуже. Завдяки особистим якостям Петра Порошенка, якого недруги нині називають «гетьманом», Банковій вдавалося гнути свою лінію, вирівнюючи амплітуду коливань. Державним людям було зрозуміло, чого хоче і чого не хоче «гетьман». А нетямущим, включаючи олігархів, пояснювали, чим загрожує для їхнього бізнесу опір президентові.

Зеленський спробував зламати такий порядок. Введений в оману власною роллю в кіно, він почав стріляти з двох рук в усі напрямки, навіть не уявляючи, де розташовані мішені. Зрозуміло, потрапляючи і по чужих, і по своїх. Погано підготовлений натовп новообраних «слуг народу», збитий з пантелику по-літтехнологами у Трускавці, вдалося на якийсь час вишикувати і переконати, що без Зеленського вони — ніхто. Але в залі під куполом багато хто втямив, що строєм ходити не вигідно. А вигідно прибитися до тих, хто знає, на яких деревах ростуть американські гроші.

Боротися з політичною корупцією за такого розкладу, певна річ, неможливо. Але це півбіди. Біда ж у тому, що при Зеленському стало невідомо, заради чого боротьба. Гасло «Армія, мова, віра», припустимо, не могло об’єднати все українське суспільство. Але «Яка різниця?» взагалі не об’єднувала, а дезо-рієнтувала народ. Політиків з команди Зеленського в тому числі.

Склеїти нове гасло або нову ідеологію з туманних вказівок президента, який хотів зазирнути в очі Путіну і вирішити всі питання, довго не вдавалося. Але спроби були. На попередніх з’їздах «Слуги народу» миготіло то «лібертаріанство», то «центризм». Делегати, цілком імовірно, не розуміли, про що мова. Та це і значення не мало. З таким же успіхом генеральну лінію правлячої партії, спрямовану на збереження і зміцнення влади, можна було б назвати й екзистенціалізмом.

Коли Україна у внутрішній і зовнішній політиці йшла, як то кажуть, на автопілоті, не потрібні були й особливі зусилля щодо вироблення нової ідеології. Але, як часто трапляється в нашій історії, «раптом» виявилося, що пливемо не туди. Треба виправляти помилки і без ідеології аж ніяк не обійтися. Щоправда, на з’їзді «Слуги народу» президент Зеленський стверджував, що помилки переосмислені і ви-сновки зроблені. А завдання полягають у тому, щоб позбутися від «засланих козачків» і зміцнити партію організаційно.

«І якщо в цьому залі є ті, хто готовий опустити руки або досі не зрозумів різниці між думкою народу і фейсбук-бульбашкою чи ґвалтом про те, що «все пропало», — краще встаньте і підіть зараз», — сказав глава держави. Із зали, зрозуміло, ніхто не вийшов, але з реакції делегатів у Фейсбуці того ж дня стало очевидним, що вони, м’яко кажучи, задумалися. І було над чим.

ПАРТАПАРАТ ЗМІЦНЮЄТЬСЯ,

АЛЕ НАРАЗІ БЕЗДІЄ

Формально партія «Слуга народу» зміцнилася, ухвалила нову редакцію статуту і розширила свої структури. На центральному рівні почнуть діяти політрада і рада громад, , створені з’їздом. Ці органи будуть представлені і на місцевому рівні. Сформують також структуру секретарів і з’являться первинні парторганізації. З правом відкликання депутатів місцевих рад. Апаратна структура на папері виглядає, звісно, переконливо, але чи запрацює ця машина — велике питання.

Поки що «слугам» ледве вдалося розібратися з народним депутатом Дубінським. Через розбіжності з лінією партії його довелося з партії вигнати. За радянських часів, нині — майже билинних, виключених партійців не брали на роботу, а іноді й садили до в’язниці. Але під парасолькою Коломойського, Медведчука чи інших олігархів виключеним жити значно легше, ніж під парасолькою Банкової. І нема «гетьмана», здатного навчати розуму.

Більше того, є підозра, що під парасольку олігархів у пошуках кращого життя йде вся україн-ська держава. І тільки збоку можна розгледіти процес, як монополії беруть під контроль не лише українську економіку, а й політику загалом. Спроби Ради національної безпеки й оборони протистояти цьому процесу за допомогою санкцій особливого успіху наразі не мають. Санкції, запроваджені проти Медведчука та його оточення, по-перше, вже оскаржують у Верховному Суді, а по-друге, у РНБО нема важелів, щоб за-блокувати «гроші Путіна».

А ще ж у держапараті повно прихильників «ОПЗЖ», що дозволяє здійснювати саботаж. Так, що «літаки Медведчука» напередодні запровадження санкцій відлітають до Швейцарії, а майно через офшори виводиться за межі української юрисдикції. Заблоковані медіа при цьому переходять на інші майданчики, а в мережі процвітають оплачені пропагандистські боти. Все це відбувається на видноті, не є таємницею і для наших друзів, що за океаном.

Після приходу до влади в США Байдена та його команди багато в Україні розраховував, що у Білому домі зміниться ставлення до нашої країни. Але не думав про умови цієї підтримки, поки не пояснили «на пальцях» і в досить відвертій формі. Зробила це газета «Вашингтон пост» у відповідь на очікування, що президент США подзвонить президентові України. Особисто я не розумію, навіщо Байдену взагалі телефонувати Зеленському. Який у нього інтерес? Пентагон без жодного дзвінка надасть нам допомогу, а Конгрес виділить гроші на підтримку реформ і вимагатиме заблокувати будівництво «Північного потоку-2».

Але де ж реформи, де гарантії, що виділені гроші не потраплять до олігархів, а українські суди не помножать на нуль боротьбу з корупцією? Де реальна боротьба з олігархами? Де, нарешті, активні дії україн-ського президента в цьому напрямку? На думку американської газети, Байден чекає, коли Зеленський почне діяти. І зателефонує після цього.

Ми, в Україні, теж очікуємо реальних дій. Як думаєте: чи допоможе, якщо зараз зателефонувати на Банкову?