Група працівників «Крокодилу» 23 травня 1912 р. Зліва направо: стоять: Л.Митницький, Ескєсс (С.Кесельман), М.Топуз, Е.Кроткий (Е.Герман), Ю.Зозуля. Сидять: Пікадор (В.Круковський), Ф.Сегаль, Незнайомець (Б.Фліт), Карлов (К.Левін), Б.Антоновський. Сидить на підлозі: О.Цалюк

Сто десять років тому, 2 квітня 1911 року, в Одесі вийшов друком перший номер відомого гумористичного журналу «Крокодил», що став непересічним явищем в історії журналістики.

У життєписі цього видання — багато яскравих подій і харизматичних особистостей, завдяки яким журнал став дуже популярним.

Видавець журналу і художник Федір Сегаль (пізніше взяв собі псевдонім Крокоділов) та його компаньйон — редактор Борис Фліт, відомий одеський журналіст, який працював під псевдонімом Незнайомець, залучали до співпраці в журналі талановитих одеситів — художників Бориса Антоновського, Лазаря Митницького, Сандро Фазіні (Олександр Файнзильберг, старший брат Іллі Ільфа); літераторів Юхима Зозулю, Семена Кесельмана («Ескєсс»), Кирила Левіна («Карл Карлов»), Еміля Германа («Кроткий»), Миколу Топуза та ін.

У той час вони — студенти університету та учні художнього училища. Дивовижно, але цій компанії молодих людей, сповнених творчого натхнення, азарту й запалу, вдалося створити таке ефектне видання!

Їхні біографії завжди привертали увагу істориків, літераторів і журналістів. Зокрема, про окремих осіб писали Сергій Лущик, Ростислав Александров (Олександр Розенбойм), Оксана Киянська, Олена Яворська, Олександра Ільф.

«Крокодил» був кольоровим журналом і виходив з великою кількістю ілюстрацій. Журнал друкував прозу й вірші, тематика яких була розмаїтою: від побутового гумору до гострої політичної сатири. Епіграми, гуморески, сценки, байки, коротенькі діалоги, анекдоти, літературні пародії, кумедні цитати тощо. Увесь журнал оформлювався дотепними ілюстраціями — малюнками, карикатурами, шаржами, невеличкими замальовками.

Протягом двох років вийшло друком 63 номери. Окремі номери збереглися в одеських бібліотеках, музеях, приватних зібраннях, однак єдиний в Одесі повний комплект журналу можна побачили лише в Одеській національній науковій бібліотеці, у відділі рідкісних видань та рукописів.

У 1998 році під егідою Одеської національної наукової бібліотеки було підготовлено мініатюрне видання «Одеський журнал «Крокодил» та його автори: вибрані сторінки (1911-1912)», присвячене журналу та його творцям.

Міні-книжка відкривається словом Євгена Голубовського, журналіста і культуролога, віце-президента Всесвітнього клубу одеситів, про природу й особливості одеського гумору. Основна частина видання — добірка матеріалів журналу (невеличкі розповіді, вірші, байки, епіграми, короткі діалоги), що супроводжується значною кількістю ілюстрацій, веселих малюнків побутової та міської тематики. Завершальний акорд — солідна стаття знаного одеського краєзнавця, дослідника й літератора Сергія Лущика. Описана ним історія журналу та біографії його авторів ґрунтуються на архівних документах, рідкісних рукописах та свідченнях очевидців подій.

Бібліотечне видання — про народження та життя одеського журналу, про його видавців і редакторів, талановитих журналістів, самобутніх художників, які змогли показати, що таке славнозвісний одеський гумор.

Про книжкову новинку писала місцева преса: газети «Одесский вестник», «Вечерняя Одесса», «Всемирные одесские новости», журнал «Фонтан» та ін. Деякі видання публікували вибрані «крокодилівські» гуморески й анекдоти.

«К открытию в Одессе ІІІ книжной международной выставки-ярмарки «Зеленая волна» горожане получили замечательный подарок — вышла в свет миниатюрная книжечка (размер 9,5х6,8 см.)…», — писав Мирон Романович Бєльський, бібліофіл, відомий одеський краєзнавець і книголюб, засновник Клубу любителів мініатюрної книги в Одесі. У своїх публікаціях він називає видання «элегантной подарочной книгой», «компактной книжицей», «жемчужиной книжной старины», «книжкой-малышкой».

Окрему статтю про симпатичну книжечку Мирон Романович написав спеціально для газети одеського земляцтва «Одесский листок», що виходила у Сан-Франциско: «…Книжица сделана с любовью. Она будет интересна всем: и тем, кто интересуется прошлым Одессы и историей ее печати, и тем, кто не потерял вкуса к одесскому юмору, и тем, кто страдает ностальгией по родному городу…». Цю статтю він присвятив усім причетним до створення книжечки людям, про що свідчить зворушливий напис на полі газетної вирізки, що збереглася у відділі мистецтв ОННБ: «Дорогим и милым создателям изящной книжицы «Крокодил» от любящего автора статьи. 26.12.1998».

Цікаво, як така маленька книжечка отримала такий гучний резонанс. Про задум і втілення цього видавничого проєкту розповідає автор ідеї і упорядник видання Тетяна Василівна Щурова, завідувачка відділу мистецтв Одеської національної наукової бібліотеки, заслужений працівник культури України.

— Тетяно Василівно, про журнал «Крокодил» знову заговорили лише наприкінці ХХ століття. Завдяки Вашим зусиллям його вдалося повернути у читацький актив. Розкажіть, будь ласка, як виникла ідея створення видання? Згадайте про краєзнавчі знахідки і літературні відкриття під час роботи.

У 1995 році ми видали мініатюрну книжку «Григорій Григорович Маразлі. Меценат і колекціонер», до речі, про цю постать в історії Одеси теж було мало відомо. Видання дуже сподобалось читачам і мало неабиякий успіх. Це стало, так би мовити, першою ластівкою, і ми вирішили зробити наступну книжку в подібному дизайні. Ідею створення саме мініатюрного видання запропонував Мирон Романович Бєльський.

Сергій Зенонович Лущик давно займався історією журналу «Крокодил», у нього було багато цікавого матеріалу. Він зберіг архів одного з журналістів «Крокодила» Семена Кесельмана, який друкувався під псевдонімом Ескєсс. Серед багатьох рукописів, малюнків, публікацій, документів, фотографій знайшлися і документи стосовно «Крокодила»: декілька номерів журналу, окремі вирізки, рекламний плакат, журнальне посвідчення, оригінали замальовок Фазіні та багато іншого. А головне, знайшлася колективна фотографія працівників «Крокодила» від 23 травня 1912 року, яка репродукована на форзаці нашої книжки. На фото — одинадцять невідомих нам тоді юнаків, найстаршому не було й тридцяти.

Євген Голубовський, віце-президент Всесвітнього клубу одеситів і наш друг, написав чудову передмову до видання «Смех, помогающий выжить».

Робота була дуже цікава, захоплива і дуже копітка, адже, гумор 85-річної давнини з часом застарів і став незрозумілим сучасному читачеві. Серед величезного масиву матеріалу ми вибирали те, що було б доступно і цікаво нині.

Оформлення і макет книжки зробив чудовий художник Володимир Тимофійович Міненко, дизайнер, поет та публіцист, який підготував сотні публікацій та оформив понад п’ятсот книжок. Він був майстром книги. Взагалі, з бібліотекою його пов’язує багаторічна співпраця. Він брав участь у багатьох видавничих проєктах книгозбірні. Ілюстрував «Старопечатные издания кирилловского шрифта», мініатюрне видання «Маразли», а згодом і «Крокодил». На вшанування пам’яті художника і друга бібліотеки, у 2009 році наші фахівці підготували видання «Володимир Тимофiйович Мiненко. Збiрник матерiалiв про митця» (Одеса, 2009).

У книжці «Крокодил» ми подали біографії його авторів, серед яких художник-фотограф, член Товариства незалежних художників в Одесі Сандро Фазіні, з яким пов’язана окрема історія і зустріч з цікавою людиною — його племінницею і донькою Іллі Ільфа Олександрою Іллівною Ільф (1935-2013). Вона перекладач, редактор, упорядник зібрання творів І. Ільфа і Є. Петрова. На той час вона досліджувала генеалогію своєї родини, біографію рідного брата свого батька Фазіні. Наше видання і знайомство стало їй у пригоді. Згодом Олександра Ільф видала книжку, присвячену Сандро Фазіні, талановитому художнику, графіку і живописцю. Олександра Іллінівна приїздила до Одеси з кінця 1990-х двічі (а то й тричі) на рік, востаннє 1 квітня 2013 року...

Приємно, що міні-книжка сподобалась, отримала схвальні відгуки і навіть стала популярним сувеніром. Багато людей, що їхали з Одеси, брали наше «малятко» з собою на пам’ять про рідне місто. Мініатюрне сувенірне видання швидко розлетілась по світу в дорожніх сумках «одеситів всіх країн». Тираж 2 тисячі примірників виявився замалим, адже історія міста і досі цікавить багатьох.