САМЕ ТАКИМ СТАЛО ЦЬОГОРІЧ ТРАДИЦІЙНЕ ВИЇЗНЕ СВЯТО КНИГИ В РАЙОНІ — ВЖЕ ТРЕТЄ В РОЗДІЛЬНІЙ ВІД ЗАСНУВАННЯ КНИЖКОВОГО ФОРУМУ

Сонячного суботнього ранку Роздільна зустрічала учасників ХХІІ Всеукраїнської виставки-форуму «Українська книга на Одещині» музикою, щирими усмішками і таким розмаїттям вишиваного вбрання, що аж дух перехоплювало від подиву й радості. Бо ж українська вишиванка наша — не лише оберіг і не лише краса, а ще й потужне джерело того відчуття радості, сили, упевненості, що так необхідні сьогодні кожному українцеві. Все йшла і йшла ця барвиста хода вулицею Європейською, від районного будинку культури до пам’ятника Шевченкові і далі зеленим коридором паркової алеї — на майдан перед міською радою, що швидко заповнювався людьми.

Вже видавці розіклали привезені книжки на заздалегідь приготовлених столах, і майже одразу біля них починають купчитись роздільнянці. Тішать око молоді одухотворені обличчя, на юнаках та дівчатах — справді мистецьке вишиття, молодь на майдані явно переважає.

Звучить Державний гімн України й одразу по тому — вже знаний багатьма гімн Європи. Мабуть, лише в таких невеликих громадах чіткіше видно, як ми, українці, наближаємося, або ж не надто поспішаємо, до Європи, та все ж розуміючи, що держава справді упевнено прямує у цьому напрямку — попри всі нинішні проблеми і все ще існуючі небезпеки та постійні виклики.

Вже третю в Роздільній — відколи заіснувала Всеукраїнська виставка-форум — празникову подію з нагоди Днів Європи, Дня вишиванки та свята української книги відкрив міський голова Валерій Шовкалюк. За усталеною віддавна традицією з імпровізованої сцени промовляють гості. На свято приїхали заступник міністра культури та інформаційної політики Лариса Петасюк, депутат облради Ірина Коваліш, президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Олександр Афонін, президентка Українського клубу Одеси Наталія Чайчук, голова обласної письменницької організації Сергій Дмитрієв… Традиційна благодійна акція: генеральна директорка ОННБ Ірина Бірюкова передає книжки на поповнення бібліотек ОТГ, а також військовослужбовцям — відбувається дарування книжок від видавництв та обмінного фонду бібліотеки, від гостей.

А парковою алеєю вже виходить на площу вишиванкова хода, молоді люди проносять велетенську розгорнуту вишиванку, всі — на ходулях, що заховані під довгими розкішними сукнями. Це дивовижне видовище, коли вони не лише крокують упевненою ходою, а й танцюють — легко і граційно.

З паркової алеї, де можна пригоститися кулінарними виробами та подивитися різні атракції, люди поступово переміщуються на майдан, до столів з книжками. Не всі купують, але всім — цікаво. Не лише погортати нові книжки, а й побачити їх, запитати щось у видавців та столичних письменників — у публічній бібліотеці Роздільної в цей відбувають зустрічі з читачами (чи кіноглядачами фільмів за їхніми творами) відомі письменники Ірен Роздобудько та Андрій Кокотюха.

Вирує на майдані свято. Хтось танцює під музику сучасних пісень, інші — розглядають, купують книжки. За одним з крайніх столів — автограф-сесія письменника Олекси Різникова. Чоловік в Одесі відомий — і героїчною біографією колишнього гулагівського в’язня, і творами своїми — поетичними, біографічними, мовознавчими. Виявляється, відомий він і в Роздільній, тут його добре знають, пам’ятають за попередніми зустрічами. Одразу ж обступили його столик, та все гарні жінки: фотографуються з ним, обнімають, беруть книжки… Креативний наш Олекса має добру опінію, особливо серед читачок. Під кінець свята на його столі майже не залишилось книжок.

З усього видно: люди, як то мовиться, зголодніли за доброю книжкою. Та й нема де придбати в Роздільній ту книжку — книгарня давно зникла, а маленький кіоск ніяким чином не вдовольняє запити людей. Хоч і кажуть, що Інтернет витіснить паперову книжку, але в таке мало віриться. Книжка у всесвітній павутині — це журавель у небі, відлетів — не лишиться й пір’їни. А друковане слово — на віки. Про це, і не тільки, дуже коротка розмова з Оленою Холоменюк, її посада — директорка комунального закладу «Роздільнянська публічна бібліотека».

— Звісно, декотрі читають книжки в комп’ютері, у своїх гаджетах, але їх одиниці. А придбати книжку нема де: на території району не залишилося жодної книгарні. Раніше хоч була державна програма «Українська книга», потім зникла. Поповнення фондів — ніяке, в основному лише деяка галузева література, художньої нема. На території ОТГ залишилося 17 бібліотек. Я б набрала сьогодні немало видань для нашої книгозбірні, та нема на що. Раніше бібліотека бодай якісь там платні послуги могла давати, хоч і невеликі були то кошти, а тепер нема й цього.

— А як з літературою, що за шкільною програмою?

— Так само. Фонди шкільних бібліотек поповнюються дуже слабо…

Отакі вони, наші книжкові справи… Резюме: нечитаюча нація — дефіцит інтелекту, слабенька орієнтація у вирішальний час виборів…

А ось і найактивніший детективник письменницького згромадження країни Андрій Кокотюха. У 50-літнього автора — 80 книжок, а на додачу — звання «Золотий письменник України». За його творами знімають кінофільми, вони звучать на радіо.

— Враження від усього, що пов’язане з книжкою, у мене завжди позитивні, — каже. Та й зрозуміло: детективні книжки нині не залежуються в книгарнях, народ наш полюбляє легке читво. Та, бува, не треба й вигаданих історій, вистачає нам і в реальному житті всілякої детективщини. Утім, є у знаного письменника й побажання.

— Щоби такі книжкові свята відбувалися частіше. Певен, що у кожному місті України, незалежно від його величини та кількости населення, має бути книгарня. Це — по-перше. Люди мають звикати бачити перед собою книжку. Якби від мене залежало, я б у таких невеличких містах, де нема книгарні, робив би подібні свята чотири рази на рік — за сезонами. Люди хочуть читати. Коли нема книгарень — нема книжок, вони позбавлені такої послуги, отже, обділені в своїх правах. Тобто, це певна дискримінація… На такі свята, як оце в Роздільній, приходять переважно книголюби. Люди, котрим не вистачає книжок…

Безумовно, так воно є. Хоч, звичайно, мешканці містечка прийшли сюди у вихідний день на свято, з метою гарно відпочити, але обов’язково кожен підійде до книжкової розкладки, погортає, прочитає абзац-два. Не всяк, звісно, придбає книжку, та все-таки багато людей пішли того дня додому з книжкою, а то й не одною. Хоча додому ніхто, певна річ, не поспішав, Свято вирувало музикою, гарними українськими піснями, та й чи є пісні, кращі за наші… Тож як було не поспілкуватися з тим, хто зоргані-зував усі ці веселощі?

Володимир Василенко народився в Цебриковому, це батьківщина славетного нашого Анатолія Авдієвського, вони добре зналися між собою. Хтозна, може, це й привело пана Володимира на мистецьку стежину.

— Як вам це свято, які думки викликає, чи знайшли для себе книжку?

— Гарне свято, хоч бачу свої власні упущення, але це фахове. Такі свята дуже потрібні, а тут — чи не найдужче: маємо впливи Придністров’я. Це пригальмовує зміни в свідомості людей. Тому, певен, дуже добре, що люди мають можливість придбати сучасну українську книжку, та ще й прямо від видавця, а то й від нашого, одеського, автора з автографом.

— Не можливо втриматись від захоплення: у вас така гарна вишиванка, буквально вбирає очі…

— Вона у мене давно, від 2013-го. Ще відтоді мене обері-гає. Коли починався Майдан, вдома іншої розмови не було. Сіли за стіл, обговорили… Дружина витягла вишиванку, товариш дістав квитки, бо тоді вже на Київ не продавали… Так наприкінці 2013-го я вже був у столиці. Ця вишиванка берегла мене на Майдані. У лютому 2014-го, щойно повернувшись, зібрали ми тут великий мітинг біля пам’ятника Тарасові Шевченку, в пам’ять про загиблих героїв. Дуже багато людей прийшло. Це був день народження нашої організації «Громадська думка». Люди вперше взяли прапор і вийшли на майдан. Не повірите, але в 2013-у тут багато хто боявся взяти до рук державний прапор. Та навіть і в 2014-у…

— Мені сказали, що ви композитор, пишете пісні…

— Керую хоровим колективом «Зоряни», це третій колектив, який я створив у районі і вивів на звання народного. А стосовно музики… Пишу при потребі… Є у мене обробки хорових творів, народних пісень, зокрема двох козацьких, одну з них було виконано щойно. Репертуар нашого колективу побудований так: пісні козацькі, доби Визвольних змагань, сучасних авторів… Наш колектив сьогодні добре попрацював…

Гарне свято було в Роздільній. Українська книжка, яка, будемо сподіватися, у багатьох замінить собою оту недолугу «квартальну» свідомість, українська пісня, що звеселяла душу та налаштовувала на гарні думки, поза всіма сумнівами, зробили його пам’ятним для роздільнянців.