Перш ніж говорити про події нинішнього тижня, варто розібратися з головною (для України) подією, яка відбулася в четвер, 20 травня. У величезному ангарі Державного концерну «Антонов» на тлі п’яти літаків глава нашої держави Володимир Зеленський провів тригодинну пресконференцію. Вона була присвячена підсумкам дворічного правління і відрізнялася від тієї, що відбулася рік тому, хорошою постановкою.

ТРИ ГОДИНИ НІ ПРО ЩО

Недобудовані корпуси гігантів символізували, мабуть, країну, будівництво якої слід завершити. А головну роль — роль архітектора і виконроба — бере на себе шостий Президент України. Недосвідченим слухачам і глядачам спектакль міг сподобатися за умови, що головну роль виконав би хороший актор. Але амплуа Зеленського — вузьке. Він не вміє мовчати, як вчив Станіславський. А якщо заговорить… краще б взагалі промовчав.

Тема війни (нагадаю, вона — в прямій компетенції президента), як і тема повернення окупованих територій, на пресконференції була зведена до примітивної формули «все не так просто». Далі — мрії про «Кримську платформу» і про переговори з Путіним, які нібито можуть наблизити закінчення війни. До цього головне — не допустити ескалації і, не дай Боже, необережними словами не зачепити агресора. Слова, слова, слова...

Серед слів, однак, прозвучала обіцянка провести всеукраїнський референдум про завершення війни на Донбасі. Оскільки питання, винесені на референдум, Зеленський не назвав, може йтися про зміни до Конституції України. Саме цього, як розумієте, вимагає Росія, посилаючись на Мінські угоди.

Слід звернути увагу ще на одну обіцянку Зеленського, дану на пресконференції. «Ми підготували закон про олігархів, — сказав глава держави, — я думаю, він буде представлений наступного тижня». Вочевидь, мається на увазі законодавче оформлення рішення Ради національної безпеки та оборони України, за допомогою якого віднедавна Зеленський управляє країною. Промовчимо про те, наскільки таке управління відповідає Конституції України. Але поставимо питання: що таке олігархія? Класичне визначення — це влада небагатьох. У наших умовах — влада володарів великого монополізованого капіталу, які самі або через своїх представників керують державою.

Вважається, що олігархи керують погано. Інструментом їх управління є тотальна корупція, а їхні ФПГ (фінансово-промислові групи) піклуються про власні інтереси й конкурують з офіційними структурами. Але так було не завжди. Леонід Кучма, наприклад, вибудував державну вертикаль під створених олігархів. Петро Порошенко вважав, що після Майдану олігархів можна використовувати як основу для відновлення державності. А посади голів облдержадміністрацій пропонував роздати керівникам ФПГ.

Скоро з’ясувалося: одному з олігархів знадобилося більше грошей і влади, ніж міг запропонувати Порошенко. Й олігарх, не особливо роздумуючи, допоміг народові обрати нового президента. Ви можете сміятися, але новий президент тепер бореться з людиною, яка привела його до влади. На запитання, чи торкнуться заходи проти олігархів панів Фірташа і Коломойського, Зеленський відповів, скоріше, не як президент, а як ведучий телешоу Ради національної безпеки й оборони: «Ви побачите ще багато всього. Дивіться нас щоп’ятниці».

ВІДЛУННЯ «ВАГНЕРГЕЙТУ»

Якщо вважати, що тиждень закінчується неділею, минула семиденка принесла на закуску подію, яка не прямо, але все ж стосується України.

Спецоперація, яку за прямим наказом Лукашенка (а можливо, і Путіна) провели білоруські та російські спецслужби в неділю 23 травня, дуже нагадує ретельно розроблену, але не завершену спецоперацію українських спецслужб щодо виманювання з Росії так званих вагнерівців. Терористів, які брали участь у війні на Донбасі і сховалися в «братській країні».

Скандал, пов’язаний зі зривом цієї операції, досі загрожує репутації президента Зеленського та співробітників ОП, які відклали і провалили «затримання століття». Їх, грубо кажучи, звинувачують у розголошенні державної таємниці і в державній зраді. Всі спроби розпочати реальне розслідування згаданого злочину (якщо він був скоєний) тупо блокуються нашими правоохоронцями та депутатами монобільшості у Верховній Раді. Незважаючи на вимогу громадськості, вони не допустили створення парламентської слідчої комісії для розгляду можливого злочину. А Міністерство закордонних справ України, за чутками, робить зусилля, щоб фільм про «Вагнергейт», знятий незалежними розслідувачами групи Bellincat, не був показаний в нашій країні.

В операції, що готувалася українськими спецслужбами, і в події, яка реально сталася 23 травня, є, звісно, низка спільних моментів, але й чимало суттєвих відмінностей. Так, в Україні не планували примушувати борт з терористами до посадки і піднімати для цього в повітря бойові літаки. Більше тридцяти вагнерівців, яких хотіли затримати, воювали на Донбасі. Жоден з них не був блогером, правозахисником або журналістом. Нарешті, жодному з терористів в Україні не загрожувала смертна кара. У нас вона, на відміну від Білорусі, давно скасована.

Обставини демонстративного примусу до посадки в Мінську літака ірландської компанії RyanAir з метою затримання одного пасажира (молодого редактора опозиційного телеграм-каналу «Білорусь головного мозку» Романа Протасевича) вражає своєю безглуздістю. Рейсом тієї ж кампанії в тому ж напрямку літала нещодавно обрана президентка Білорусі Світлана Тихановська. І благополучно долетіла до Вільнюса. То в чому ж річ?

А річ у тім, що Путіну напередодні зустрічі з президентом США Байденом у Женеві потрібна демонстрація м’язів. Потрібно терміново показати Заходу «кузькину мать», а, крім божевільного Лукашенка, у запасі нічого нема. Той же заради господаря готовий на все: засадити у в’язницю половину країни, розорити державну авіакомпанію і позбавити наземні служби цивільної авіації роботи.

Життя однієї людини, захоплення одного літака, доля однієї або кількох країн для диктаторів нічого не значать. Але ж для інших людей — значать. За звільнення Романа Протасевича треба боротися.