Київський міжнародний інститут соціології на замовлення Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва провів дослідження громадської думки щодо вшанування пам’яті загиблих унаслідок злочинів нацистського та радянського тоталітарних режимів під час Другої світової війни.

ПРО БАБИН ЯР

55% опитаних знають, що Бабин Яр знаходиться в Києві, а 26% зізналися, що їм не відоме його місцезнаходження. Ще 18% респондентів назвали інше місто. Найточнішими були мешканці центральних областей (68%). Близько третини опитаних у західних, південних областях та на Донбасі не змогли дати відповіді.

37,5% респондентів вважають Бабин Яр місцем пам’яті жертв нацистського режиму, людей усіх національностей (євреїв, українців, росіян, ромів), ще 27% схиляються до думки, що це місце пам’яті українських євреїв — жертв Голокосту, влаштованого нацистським режимом. Для 14% Бабин Яр — місце пам’яті жертв тоталітарних режимів, і нацистського, і радянського, а 11% називають урочище місцем пам’яті жертв нацистського режиму — радянських громадян різних національностей. Не визначилися з відповіддю близько 9%.

Абсолютна більшість опитаних (76%) переконана, що пам’-ять про загиблих у Бабиному Яру має вшановуватися на державному рівні. Лише 11% називають це питанням місцевого рівня, ще менше — близько 4% — питанням вузької групи людей, а для 5% взагалі байдуже.

На думку абсолютної більшості опитаних, форму та зміст заходів із вшанування пам’яті жертв злочинів нацистського режиму на території України мають визначати органи державної влади: Український інститут національної пам’яті (48%), Верховна Рада (39%), Президент України (34,5%).

Так само більшість респондентів вважає необхідною участь держави у фінансуванні створення меморіалу та музею у Бабиному Яру: 39% обрали варіант, де держава це робить разом з приватними меценатами з різних країн, 22% вважають, що кошти на такий мемо-ріал та музей мають надходити виключно з державного бюджету України, а 13,5% схиляється до думки, що це має робити держава спільно з меценатами, які є громадянами України. Фінансування винятково коштами приватних меценатів-українців підтримують лише 6% опитаних, а громадян інших країн — 4%.

86% опитаних у цілому ставляться переважно позитивно до участі іноземців у фінансуванні заходів та інституцій історичної пам’яті та культури (музеїв, меморіалів) в Україні. Іншої точки зору дотримуються лише 15% респондентів.

Але коли йдеться про створення місць пам’яті жертв нацистських злочинів під час Другої світової війни має значення громадянство іноземців. Зокрема, найбільш прихильно українці ставляться до громадян Ізраїлю: їх участь схвалюють 81% опитаних (проти 13%). До меценатів із Німеччини позитивно ставляться 77% (негативно 16%), із США — понад 70% (проти 22%).

Водночас зовсім інша картина зі ставленням до участі у створенні таких місць пам’яті громадян Росії: 48% респондентів виступають проти, 43% — за, а 8% — не визначилися. У цьому питанні помітні чіткі відмінності між макрорегіонами: у західних та центральних областях переважає негативне ставлення (65% та 51% відповідно), у східних, південних та на Донбасі — позитивне (56%, 57% та 63% відповідно).

Отже, участь громадян Росії у подібних заходах призводитиме лише до поділу та загострення суперечностей в українському суспільстві.

ПРО КОМПЕНСАЦІЇ ЗА ЗЛОЧИНИ

Інтереси України, її постраждалого населення не були представлені при завершенні Другої світової війни та під час мирних переговорів між учасниками антигітлерівської коаліції щодо подальшої долі Німеччини та її відповідальності за воєнні злочини. До падіння СРСР не могло постати і питання щодо відповідальності сталінського режиму за злочини проти українців та кримських татар.

Питання матеріальної компенсації (репарацій) залишаються відкритим у стосунках між Україною і Німеччиною та Україною і Росією. У контексті ж новітньої російської агресії проти України та історичної відповідальності Німеччини за мир у Європі у ХХІ сторіччі вони набувають особливого значення. Тому Фонд «Демократичні ініціативи» вирішив поцікавитися думкою співвітчизників щодо таких компенсацій. Результати опитування можуть стати основою для політичних та дипломатичних рішень керівництва української держави.

Як показало дослідження, 61% респондентів підтримує (34,5% повністю і 26,6% частково) ідею висування Україною вимог до Німеччини за злочини нацистського режиму: масові страти мирного населення, військовополонених, підпільників і партизанів, бійців УПА, вивезення на примусову працю. Не схвалює її 31,5%. Ця ідея має підтримку абсолютної більшості у всіх макрорегіонах країни.

55,3% опитаних підтримують (36,2% повністю і 19,1% частково) ідею висунення Україною вимог до Росії за злочини сталінського режиму: депортації українців та кримських татар. Не підтримують 35,7%. Найбільше прихильників такого кроку у західних областях (66,7%), найменше — на Донбасі (33,5%).

Всеукраїнське опитування «Думки і погляди населення України» проводилося у травні-червні. Опитування здійснювалося методом телефонних інтерв’ю. Загалом у рамках до-слідження було проведено 2003 інтерв’ю.

Фінансування опитувань здійснене в рамках проєкту МАТРА посольства Королівства Нідерландів в Україні.

Джерело: https://dif.org.ua.