Вихід першої монографії про українського скульптора Бориса Едуардса (1860—1924) та її презентація під час цьогорічного Інтелект-форуму в ОННБ (див. «ЧН» за 20-22.05.2021 р.) спонукають нас до подальших кроків щодо увічнення пам’яті про видатного митця.

На останному засіданні правління Одеської обласної організації Національної спілки художників України була підтримана пропозиція автора цих рядків встановити меморіальну дошку на найбільш знаковому місці, пов’язаному з іменем митця, — на його власному будинку, що у провулку Ляпунова, 3.

Цей двоповерховий особняк Едуардс звів за проєктом інженера Семена Чеховича наприкінці 1893 року, очевидно, відкупивши землю у Леоніда Караводіна, у чиєму будинку за адресою по вул. Софіївській, 18 (нині — 8) він квартирував раніше. Оселився він у будинок із сім’єю навесні 1894-го. Крім нього, дружини та їхніх двох дітей тут певний період мешкали його батько, Вільям Джозеф Едвардс (помер 1896-го), сестри Ліда та Єлизавета і брат Жорж.

Це був найплідніший у творчому сенсі період життя митця тривалістю у чверть століття, тобто до часу вимушеної еміграції на Мальту в квітні 1919-го. Сам Едуардс називав цей сповнений драматизму крок втечею, тож більшість речей господар мусив залишити в будинку. Найцінніші предмети та твори мистецтва були розграбовані у період громадянської війни та в пізніший період. Починаючи з 1920-х і по сьогодні у цьому будинку і прилеглих приміщеннях (крім житлових, що переважно на другому поверсі) розташовуються майстерні художників та архітекторів — членів відповідних корпорацій. Відомо, що на початку 1930-х в одному з приміщень була майстерня професора Одеського художнього інституту Петра Митковіцера, який юнаком працював у Едуардса підмайстром. Пізніше тут займали майстерні скульптори Антон Чубін, Петро Кравченко, Микола Худолій; нині — Олександр Коваль, Юрій Зільберберг, архітектор і живописець Віктор Олейник та інші. У 2000-ті на цьому будинку встановлено дошку, яка нагадує перехожим, що це пам’ятка архітектури місцевого значення. За довгі роки експлуатації (не виключено, з моменту, коли господар залишив свою оселю) будинок не ремонтувався. Сьогодні це досить неприглядне видовище: занепалий фасад, застарілий кам’яний паркан з вибитою місцями балюстрадою та обдертою штукатуркою...

Доречно нагадати, що у цьому ж провулку є ще один будинок, під №12, на якому встановлено дошку з текстом невідомого автора, котрий запевняє нас, що це також будинок Едуарда і зведений він у той же час і тим же інженером, що й будинок №3. Це прикра помилка. Тим більше, що район провулку ще до 1907 року був пустирем з розмітками для фундаментів майбутніх споруд, а згаданий будинок постав у стилі модерн у першому десятилітті 1900-х і, наскільки можемо судити, ніколи не належав Борисові Едуардсу чи комусь з його родичів.За деякими даними, його власниками у різний період були пани Вейсман і Козинець — важливе уточнення, яке, можливо, у майбутньому дозволить нам уникнути певних непорозумінь.

Про хід підготовки зі встановлення пам’ятної дошки на будинку, в якому справді мешкала родина Едуардса, обіцяємо оперативно інформувати читачів «Чорноморських новин».