Після закінчення Військового інституту іноземних мов у Москві у 1974-у близько десяти років мені довелося служити військовим перекладачем арабської мови в Єгипті, Іраку, Лівії, а в 1999-2003-у працювати в Посольстві України в Лівані. Протягом останніх 18 років я практично не користуюся арабською, тим більше — усно, але коли трапляється можливість поспілкуватися з арабами, то намагаюся не упустити такого шансу.

От і нещодавно, гуляючи з онуками в Аркадії, випадково познайомився з кувейтянином Хусейном Раві, який виявився досить цікавим співрозмовником, відомим у Кувейті письменником і журналістом. У нас було чимало спільних тем для обговорення. Зокрема, обмінялися думками щодо місця і ролі діалектів арабської літературної мови в арабських суспільствах. Я подарував панові Хусейну словник іракського діалекту арабської мови, який я склав 44 роки тому під час служби в Іраку. Було приємно почути його схвальний відгук про цю мою працю.

Хусейн Раві прибув в Україну близько двох місяців тому, аби ознайомитися з нашою країною, зокрема з Одесою та одеситами. Інтерв’ю з гостем нашого краю пропоную увазі читачів «Чорноморських новин».

— Пане Хусейне, розкажіть, будь ласка, про себе і вашу літературну діяльність...

— В ім’я Аллаха, Милостивого і Милосердного!

Мені 44 роки, я одружений, маю чотирьох дітей. Вищу освіту здобув у Кувейті та Йорданії. Професійно літературною і журналістською роботою займаюся вже близько 25 років. За цей час опублікував чотири книжки, які зараз продаються в арабських книжкових магазинах. У першій — під назвою «Шляхи» я виклав свої думки щодо історичних процесів на Близькому Сході, розвитку арабської мови та поезії. Друга —«Настрій для читання» складається із двох розділів: перший присвячений мистецтву читання і написання текстів, другий містить низку моїх статей з різних сфер суспільного буття. Щодо третьої книжки — «Сон у пам’яті історії», то за своїм змістом вона є певною мірою унікальною, оскільки містить розповіді про видіння і сни деяких видатних людей, що почасти призвело до змін на глобальному та регіональному рівнях на різних етапах розвитку історії людства. І четверта книжка — «Приємна подорож» — це зібрання моїх думок і деяких позицій, якими керуюся у житті.

Уже 15 років я веду особисту колонку в кувейтській газеті «Аль-Рай» («Думка»). Опублікував понад 2000 статей з літератури, теорії перекладу, сатири, історії і політики. Брав участь у багатьох міжнародних конференціях з питань літератури і фольклору різних народів, де виступав з доповідями. У YouTube у мене є також кілька телеінтерв’ю. Я — член Асоціації письменників Кувейту, член Асоціації журналістів Кувейту, член Союзу арабських письменників і член Міжнародної організації журналістики. Прочитав більше 100 лекцій та навчальних курсів у Кувейті і за кордоном у галузі журналістики та письменницького мистецтва.

— Українці і кувейтяни живуть у різних цивілізаційних світах. Як, на ваш погляд, наші народи могли б більше пізнавати один одного? Що для цього можуть зробити інтелектуали наших країн, зокрема журналісти і письменники?

— Література — це мова спілкування і зближення між народами, й завдання освіченої людини — донести історію і сьогодення своєї країни до інших, далеких країн. Головна місія літератури і взагалі культури — це наводити мости між умами і душами людей. Письменники, книги і міжнародні книжкові ярмарки та інші культурні заходи, якими обмінюються будь-які два народи, можуть зблизити їх один з одним. До речі, 25 травня цього року відбулася онлайн-конференція «Ukrainian literature entering Kuwait book market», яку провело Посольство України в Кувейті задля просування української літератури на кувейтському книжковому ринку. Завдяки цьому заходу, в якому взяли участь понад півсотні осіб, було встановлено безпосередній контакт між українськими та кувейтськими зацікавленими сторонами у сфері книговидання — письменниками, перекладачами, представниками найбільших українських та кувейтських видавництв. Особисто я хотів би, щоб деякі мої книжки, статті і збірки моїх віршів були перекладені українською мовою.

— Пане Хусейне, який ваш улюблений жанр літератури? Чи доводилося вам читати твори українських письменників?

— Мені подобаються різні літературні жанри, а найбільше — сатира і гумор, які завжди були й залишаються ефективним засобом впливу на суспільство, виконуючи соціальні функції. Про це, зокрема, свідчить й обрання колишнього українського комедіанта Володимира Зеленського на пост президента вашої держави. Справжня відповідальна сатира — це не надто велика кількість книг, і я зустрічав не так багато людей, які в ній добре розбираються. Сатира — велике літературне мистецтво, сатира — це біль й одночасно вихід з болю до надії, незважаючи на сумний сміх. Я теж пишу сатиру, і використовую її як меч, який піднімаю проти корупції і перед обличчям кожного чиновника, котрий забув про права людей у моїй країні. Сподіваюся, мій меч сатири приносить позитивні результати для кувейтських громадянин, коли я пишу про їхні страждання і поневіряння.

До речі, мені подобається твор-чість відомого українського письменника Андрія Куркова. Мені вдалося придбати його перекладений арабською мовою роман «Смерть стороннього» на щорічному міжнародному книжковому ярмарку в Абу-Дабі (Abu Dhabi International Book Fair), який проходив у кінці квітня 2013-го. Наскільки знаю, за цим романом, здається у 1997 році, був знятий фільм «The Free and of the Deceased» українсько-французького виробництва. У травні 2018-го на тому ж книжковому ярмарку серед сотень видавництв з усього світу я вперше помітив також презентацію книг п’яти укра-їнських видавництв. Тоді мені вдалося придбати збірку віршів вашого великого мислителя, прозаїка і поета Івана Франка «Зів’яле листя», блискучий переклад якої на арабську мову здійснив ліванський письменник Імадуддін Раеф, котрий раніше переклав також деякі твори великої української поетеси Лесі Українки.

Вже перебуваючи в Одесі, я дізнався, що Імадуддін Раеф нещодавно переклав арабською й книжку відомого українського православного письменника та мандрівника Василя Григоровича-Барського (1701—1747) «Мандри по святих місцях сходу (Левант)» і твори відомого українського сходознавця Агатангела Кримського. До слова, пане Олексію, ви чудово володієте арабською мовою, то чому б і вам не зайнятися перекладами творів арабських письменників?

— Дякую, пане Хусейне, я подумаю. Мій син Максим теж володіє арабською, можливо, він спробує себе у перекладі арабської художньої літератури на українську. Хочу вас запитати і про таке. Наскільки ми знаємо, зараз у Кувейті страшенна спека. Якщо в Одесі червень був досить прохолодний і дощовий, то у вашій країні температура наближається до 60 градусів і дощів практично ніколи не буває. Як ви почуваєтеся в наших погодних умовах?

— Кліматичні й природні умови в Україні, й в Одесі зокрема, — це щось неймовірне для мешканця регіону Арабської затоки. За все своє життя я ніколи не бачив стільки дощів і блискавок, не чув стільки страхітливого грому, як упродовж червня в Одесі. І ви знаєте, ваша погода і клімат мені дуже сподобалися. Мені, наче дитині, хотілося бігати під дощем і співати, як ваші діти співають: «Іди, іди, дощику, зварю тобі борщику…». У вас майже щодня небо вкрите хмарами, навіть коли нема дощу, і для мене це дуже незвично і красиво. У нас цього практично ніколи не побачиш, особливо влітку.

Пане Олексію, ви багато років працювали в арабських країнах в умовах пекельної спеки, особливо в Іраку, тому можете сказати одеситам і всім українцям, що вони живуть у раю, навіть не усвідомлюючи цього.

— Пане Хусейне, ви в Одесі вже близько двох місяців. Які ваші враження від нашого міста? Де встигли побувати, що сподобалося і що не сподобалося?

— Взагалі, я багато подорожую світом. Перед тим, як відвідати якусь країну, зазвичай читаю про її історію, про великих людей цієї країни, про найгарніші місця, найважливіші історичні пам’ятки, а також про звичаї і традиції народу тієї чи іншої країни. Тож, прочитавши попередньо про Одесу, я збагнув, що вона мені сподобалася ще до того, як приїхав сюди.

Зараз мешкаю в чудовому районі Одеси — Аркадії, гуляв по Дерибасівській, Приморському бульвару, відвідав Турецький і Грецький сквери та парк імені Тараса Шевченка, пройшов уздовж узбережжя моря від «Дельфінарію» до Аркадії. Я виявив, що Одеса схожа на каву, бо вона покращує настрій і посилює серцебиття, що провокує лягати спати пізно ввечері. Тому Одеса стала першим українським містом, в якому я вдихнув свіже повітря. Перебуваючи в Одесі, я відчув, що саме Аркадія мені дуже підходить психологічно, інтелектуально і духовно, немов вона моя дівчина, яку я знав з дитинства. І перше, що привернуло мою увагу і що мені дуже сподобалося, — це елегантність духу одеситів, їх доброзичливість і знаменитий гумор, що я відчуваю завдяки щоденному спілкуванню з ними.

Безсумнівно, після приїзду до Одеси я більше дізнався про її історію та культурну спадщину, що змусило мене закохатися в неї. Зокрема, дізнався, що Одесі — більше 600 років і до її перейменування у 1794-у вона називалася Хаджибеєм. І про це свідчать сьогодні археологічні розкопки, які ведуться у центрі міста, зокрема поблизу пам’ятника герцогу де Рішельє і Потьомкінських сходів.

— На мій погляд, Україна і Кувейт мають активі-зувати співпрацю в туристичній сфері. Ось ви перебуваєте в Україні як турист. Хотілося б знати, що приваблює кувейтських туристів в Україні і що можуть побачити українські туристи в Кувейті?

— Відомий французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері сказав: «Найбільша розкіш на Землі — це розкіш людського спілкування». Я б до цього додав, що є ще одна велика розкіш — це подорожування по світу. Знайомство з новими цікавими людьми і новими країнами — це те, без чого письменник не може жити і практично не може відбутися.

Позитивним фактором для активізації туристичного обміну між Україною і Кувейтом стала лібералізація візового режиму та отримання громадянами наших держав можливості оформляти в’їзні візи в аеропортах обох країн. Нещодавно я та інші кувейтські письменники почали вимагати від нашого уряду прискорити й активізувати українсько-кувейтське зближення, зокрема туристичний обмін громадян двох країн, запровадивши прямі авіарейси, без транзитних пересадок, і не тільки до Києва, а й до інших великих укра-їнських міст — Одеси, Львова, Харкова, Дніпра. Кувейтська авіакомпанія Jazeera Airways відновлює пряме авіасполучення з Україною. Й ось уже перебуваючи в Одесі, я дізнався, що з 13 липня запущено прямий авіарейс Ель-Кувейт — Київ. Рейси авіакомпанії Jazeera Airways виконуватимуться двічі на тиждень.

Ваша країна дуже красива. У Вас є те, чого нема у нас: помірний клімат, ліси, озера і ріки, Карпатські гори, вкриті лісами. У вас є чудові пори року — весна, літо, осінь і зима. У нас практично одна пора року — спекотне літо, щоправда, у січні—лютому температура опускається до + 15—20 градусів. У вас є історичні будівлі, як-от храм Святої Софії у Києві, зведений більше тисячі років тому. У нас будинки з цегли і бетону почали споруджувати не більше як 100 років тому. Наскільки я знаю, серед кувейтців в Україні поширений так званий лікувальний туризм, оскільки медицина і рекреаційний комплекс у вашій країні — на досить високому рівні. В арабів навіть є таке прислів’я: «Краще лікування — це подорожі».

Ви питаєте: що можуть побачити українські туристи в Кувейті? Практично всі визначні місця і пам’ятки зосереджені в столиці країни — Ель-Кувейті. Для туристів найбільший інтерес становить саме центр столиці, де розташовані Велика мечеть, хмарочоси Кувейт-Тауерс, Олд-Сеіф-Палас, Національний та Астрономічний музеї, східний базар. Передмістя славляться зонами відпочинку, пляжами, яхт-клубами й атракціонами. У порту можете побувати на найбільшому в світі цілком дерев’яному кораблі «Аль-Хашемі», завдовжки 100 метрів. Ви можете відвідати 77-поверховий хмарочос Аль-Хамра з його ресторанами, бутиками, кінотеатрами і фітнес-центрами. З оглядових майданчиків цього хмарочоса відкриваються приголомшливі види на місто. Можете провести незабутній вечір біля Музичного фонтану і побачити шоу-виставу з води, світла і музики, в якому за-діяні 220 фонтанів та три величезних басейни. У місті цілий рік і цілодобово працює величезний каток, який користується великою популярністю як серед туристів, так і серед місцевих жителів. Нарешті, ви можете поспостерігати за такими незвичайними для європейців видами спорту, як верблюжі перегони та соколине полювання…

— Хотілося б знати, як пересічні кувейтяни сприймають Україну, що вони знають про нашу країну і про те, що в ній сьогодні відбувається.

— Думаю, що ще 20 — 30 років тому пересічні кувейтяни і пересічні українці знали не надто багато про наші країни. Але останніми роками з розвитком Інтернету можливості взаємного пізнання значно розширилися.

Особисто я дещо читав про славну історію України, про те, як протягом сотень років українські козаки боронили свою землю у війнах з турками, татарами, поляками і московитами. Я читав про сталінський терор і Голодомор, жертвою яких стали мільйони українців. Я читав про величезні жерт-ви України в роки Другої світової війни. На мій погляд, лише після Помаранчевої революції і Революції Гідності, й особливо після агресії Росії проти України у 2014 році значна частина кувейтян усвідомила, що Україна — це незалежна держава, а не частина Росії. Сьогодні ми чуємо про те, що Україна хоче стати частиною європейської спільноти, і, на мою думку, українці мають усі підстави розраховувати на це. Ми знаємо також, що Україна має добрі відносини з усіма країнами Близького Сходу.

Нема сумніву в тому, що сьогодні кувейтський народ ставиться з глибокою симпатією до українського народу і та уряду. Пригадується візит експрезидента України Петра Порошенка та його дружини Марини до Кувейту і сусіднього Катару у березні 2018 року. Під час цього візиту Петро Порошенко провів зустрічі з Еміром Держави Кувейт шейхом Сабахом аль-Ахмадом аль-Джабером ас-Сабахом, з прем’єр-міністром Кувейту шейхом Джабером аль-Мубараком аль-Хамадом ас-Сабахом та іншими очільниками нашої держави. В ході переговорів роз-глядалися актуальні питання розвитку українсько-кувейтського співробітництва в торговельно-економічній, інвестиційній, енергетичній, військово-технічній та інших сферах. Емір Кувейту наголосив, що наша країна послідовно виступає за відновлення миру, суверенітету і територіальної цілісності України.

У вересні минулого року новим Еміром Кувейту став наслідний принц шейх Наваф аль-Ахмед аль-Джабер ас-Сабах, який був міністром оборони у 1990 році, під час окупації нашої країни режимом Саддама Хусейна. Сподіваємося, що нинішній Президент України Володимир Зеленський також відвідає Кувейт, а Емір Кувейту здійснить офіційний візит до України.

— Пане Хусейне, ви щойно згадали про окупацію Кувейту у 1990 році, а це свідчить про те, що наші народи пережили і переживають схожі ситуації внаслідок агресії наших сусідів. Сім років тому агресивний режим російського президента Путіна здійснив анексію українського півострова Крим й окупував частину Донбасу на сході України. 30 років тому міжнародна спільнота на чолі зі США надала допомогу у звільненні Кувейту від іракської агресії і сьогодні надає допомогу Україні в її протистоянні з режимом Путіна. Що б ви могли з цього приводу сказати?

— Так, кувейтський народ зазнав багато горя від злочинного режиму Саддама Хусейна, і якби не воля Всевишнього і не позитивна міжнародна позиція щодо агресії Іраку проти Кувейту, то окупація тривала б значно довше, ніж сім місяців. Тому народ й уряд Кувейту співчувають українському народові, який втратив десятки тисяч своїх захисників вбитими і пораненими й продовжує майже щодня їх втрачати в результаті нічим не спровокованої агресії з боку нинішнього правлячого російського режиму. Кувейтський народ сподівається, що увесь цивілізований світ займе чітку і безкомпромісну позицію щодо підтримки безпеки та звільнення українських окупованих територій. При цьому хотів би підкреслити, що сьогодні між Кувейтом й Іраком поновлені нормальні добросусідські відносини, і ми сподіваємося, що в майбутньому нормалізуються відносини і між українським та російським народами, які й надалі житимуть і співпрацюватимуть як добрі сусіди.

— Пане Хусейне, на завершення нашої бесіди, хочу торкнутися й економічної проблематики. Обидві наші країни мають так зване «чорне золото», яке становить основу економіки. В Україні — це треті у світі за площею чорноземи, а в Кувейті — нафта. Питання: як розвиватиметься економіка Кувейту через 30-50 років, коли запаси нафти будуть практично вичерпані?

— Скоріш за все, нафта закінчиться вже у цьому столітті в багатьох нафтовидобувних країнах. Доведені запаси нафти в Кувейті становлять близько 9% від світових, і, за підрахунками фахівців, її має вистачити на 100—150 років. Отже, Кувейт матиме достатньо часу, щоб диверсифікувати свою економіку і звільнитися від тотальної залежності від нафти. Думаю, ця проблема стоїть перед усіма країнами Арабської затоки. Крім нафти, ми маємо в Кувейті 360 сонячних днів на рік, що дозволить нам розвивати сонячну енергетику, а її надлишки продавати північним країнам, де мало сонячних днів. Маючи дешеву сонячну енергію, можна розвивати різні галузі промисловості і навіть сільського господарства, опріснюючи морську воду.

До речі, якщо Україна володіє третиною світових запасів чорнозему, то, на мою думку, вона могла б годувати щонайменше половину країн Європи, але чомусь цього не відбувається, ба більше — Україна постійно потребує кредитів Міжнародного валютного фону для підтримки своєї економіки на плаву. Замість того, щоб отримувати кредити від МВФ, які повертатимуть ваші онуки, чи не краще було б залучати іноземні інвестиції, в тому числі й з Кувейту, у розвиток вашої економіки, зокрема й сільського господарства?

— Дякую, пане Хусейне, за вашу слушну пораду і за можливість поспілкуватися з вами.

— На завершення хотів би подякувати вам, пане Олексію, а також редакції славної газети «Чорноморські новини», яка, як мені сказали, цими днями відзначає 104-у річницю свого існування, за можливість висловити мої думки щодо деяких культурно-гуманітарних аспектів українсько-кувейтських відносин. Принагідно вітаю усіх українців з прийдешньою 30-ю річницею Незалежності України. Бажаю вам миру і процвітання!