Менш як за два місяці, 29 вересня, сповниться 450 років від дня народження видатного італійського живописця Мікеланджело Мерізі да Караваджо (1571—1610), чий твір «Взяття Христа під варту» був знайдений після викрадення і нині перебуває на завершальному етапі реставрації.

Насамперед зазначимо, що це полотно для Одеського музею західного і східного мистецтва, за словами його директора Ігоря Пороника, те саме, що, наприклад, «Джоконда» для Лувру. І не лише для Одеси, а й для всієї України…

Чи зустріне наш музей ювілейну дату — 450-ліття Караваджо — з його шедевром, який спричинив скільки шуму й суперечок, і який ми ледве не втратили? 23 липня в Печерському районному суді Києва мало відбудитися чергове судове засідання у справі про викрадення картини у 2008 році. Прокоментувати ситуацію ми попросили директора музею Ігоря ПОРОНИКА.

— Це судове засідання не відбулося через відсутність прокурора та одного з підозрюваних. Слухання перенесли на 3 вересня. На те засідання наші юристи готують відповідне звернення, щоб картину Караваджо передали у наш музей на відповідальне зберігання.

Чому це стало можливим саме зараз? У п’ятницю (23.07) я дізнався, що художня реставрація вже виконана, картина пройшла художню раду й залишилася остання стадія — покриття поверхні лаком. Як пояснили мені спеціалісти, для цього, орієнтовно, протягом місяця прошарки фарб мають устоятися. Відрадно, що все йде за планом.

Нагадаю, цей процес мав три основні етапи. Спершу потрібно було доростити втрачені обрізки і натягнути картину на новий підрамник, тобто укріпити, здійснити технічну ре-ставрацію. Далі була художня реставрація, накладання прошарків фарби. І, зрештою, завершальний етап, про який уже йшлося, — покриття лаком.

— То 29 вересня у музеї — з Караваджо чи без нього?

— Ми сподіваємося, що з Караваджо… Сьогодні ключове питання вже не пов’язане з реставрацією, а з передачею нам відреставрованого твору на відповідальне зберігання. 3 вересня ми спрямуємо до суду відпо-відне клопотання. Ми й раніше робили спроби порушити це питання, але відповідь була однозначною: поки триває реставрація, говорити про це зарано. В ідеалі нам важливо, щоб з картини зняли статус речового доказу, а це можливе лише за умови звершення судового провадження та ухвалення вердикту.

— Судовий процес — явище доволі тривале. Чи може картина як речовий доказ перебувати у стінах не реставраційних майстерень, а в місці своєї прописки — у музеї?

— Цілком резонне запитання. Чому сьогодні пошкоджений твір перебуває в реставраційних майстернях, цілком зрозуміло — триває реставрація. Але чому картина повинна там зберігатися й надалі — не зрозуміло, адже у нас для її зберігання створені відповідні умови.

— Пане Ігорю, у нашому випадку, гіпотетично, чи може бути порушена суб’єктність музею як закладу, який має юридичне право розпоряджатися картинами, що є у його фонді?

— Якби таке сталося і картина фігурувала на якійсь виставці без нашої згоди, то, зрозуміло, це було б порушенням. Адже юридично всі твори мистецтва, музейні речі — це державна власність, і вони знаходяться у нас на відповідальному зберіганні. Якщо твір беруть на виставку чи реставрацію, то, як мінімум, потрібна наша згода.

Крім юридичного боку, є й ментальна складова, адже у 1901 році твір Караваджо було подаровано Одесі Петербурзькою академією мистецтв.

Звичайно, у випадку з картиною «Взяття Христа під варту» така процедура була спрощена, бо картина, що фігурує в кримінальній справі як речовий доказ, потребувала негайної експертизи, як судової, так і ре-ставраційних майстерень. Її перебування там стало логічним. Інша справа, що з 2010-й по 2018-й реставрація не здійснювалася, і ми витратили два роки тільки на те, щоб домогтися необхідного дозволу. Як уже мовилося, ми вважали, що не проведення подібних робіт, з огляду на стан картини, не є консервацією, а лише погіршенням її стану («ЧН», «Чому Христос під вартою», 1.01.2016). Зрештою, ми свого домоглися.

Підсумуємо: картина нині відреставрована. Чи буде цей твір у музеї на ювілеї, що наближається? Не знаю. Ми зробили все можливе, донісши проблему до відома Президента України при минулорічній особистій зустрічі в Одесі («ЧН», «Пристрасті навколо Караваджо», 26.09.2020).

— Чи можна озвучити ім’я головного реставратора?

— Відомо, що працювала група майстрів Національного науково-до-слідного реставраційного центру України під керівництвом провідної реставраторки Тетяни Бичкової. Нагадаю, до честі нашої провідної реставраційної установи, твір Караваджо не передали італійським фахівцям, які пропонували свої послуги з його відновлення.

У 2020-у, коли в Мілані експонувалися твори Ф. Гальса з нашого музею, італійські колеги пропонували показати наш варіант «Взяття Христа…» на запланованій в Італії у 2021-у ювілейній виставці творів Караваджо. Зрозуміло, що з кількох причин ми не готові відгукнутися на цю пропозицію. Навіть згаданий проєкт 2020 року через пандемію був під питанням. Більше пропозицій не надходило з однієї простої причини — картину Караваджо поки що не можна вивозити.

Зараз у нас настійно просять показати цей твір у себе (як і євангелістів Гальса) Національний художній музей Литви, хоч би й наступного чи 2023 року. Литовська сторона запровадила проєкт «Міжмузейний обмін» з чотирма музеями України, в тому числі з нашим. З цим проєктом наша делегація ознайомилася під час липневого візиту до цієї країни президента та міністра культури України. Проєкт таким чином здійснюється під патронатом глави нашої держави.

— У вас стабільно позитивні стосунки з італійцями. Чи мають вони розвиток?

— У травні наш музей відвідав новопризначений надзвичайний і повноважний посол Італії в Україні П’єр Франческо Дзадзо, якого супроводжував представник Італійського культурного центру, що діє при посольстві. Вони готові до співробітництва — конкретно профінансувати заходи, пов’язані з картино Караваджо «Взяття Христа під варту», зокрема з виготовлення автентичної рами, гідної цього полотна, адже теперішня, хоч і стара, але не її рідна.

Крім того, ви, мабуть, знаєте, що учасник операції з порятунку картини Караваджо Денис Фомичов написав і презентував книжку «Цілунок Іуди». Власне, художня розповідь про саме викрадення картини займає третину твору. Це белетристика. Ми запропонували авторові спільно з Італійським центром культури перевидати відредаговану книжку україн-ською та італійською мовами, доповнивши її науково-популярною статтею «Одеський шедевр Караваджо». Вступна стаття авторства заступниці директора з наукової роботи нашого музею Ірини Глєбової та моєї посильної участі містить опис і характеристику полотна, його значення, біографічні відомості про Караваджо, історію створення та подальшу долю картини, її побутування в Росії та Одесі, включно з резонансним ви-краденням 13 років тому. Для нас над-звичайно важливо донести до широкої громадськості значення цієї картини — єдиного полотна великого майстра, яке зберігається в Україні.