Однією з важливих подій кінця минулого — початку нинішнього тижня було практично повне перезавантаження командного складу Збройних Сил України і нашого Міністерства оборони. Чим конкретно зумовлені такі дії глави держави, можна здогадуватися. ЗСУ і до цього керували генерали зі значним бойовим досвідом, а готовність до відбиття масштабного вторгнення військ агресора визначається не тільки кваліфікацією командування.

ЗАХИСТ ЗМІЇНОГО

Про частину призначень президент Зеленський оголосив у понеділок 9 серпня під час відвідування острова Зміїний, де вперше за багато років про-йшли великі штабні військові навчання. В якомусь сенсі місце їх проведення є і поясненням, і підказкою. Після окупації Криму і частини українського Донбасу в 2014 році в Кремлі розглядали кілька варіантів розвитку подій. Однак розчленування України за допомогою створення «народних республік» та «Новоросії» зазнало невдачі.

Невдалим для Росії виявився також план легалізації терористичного анклаву ОРДЛО. «Братам» не допомогли навіть мінські угоди укупі з планом Штайнмаєра. Гангрену вдалося локалізувати. Вдалося зберегти Конституцію, демократію і незалежність держави. Єдиним напрямком, де загарбники змогли розвинути успіх, стала блокада нашої країни на Сході, на Чорному та Азовському морях. Говорити про законність або незаконність дій агресора, який самочинно оголошує своїми територіальні води або протоки, нема сенсу.

Росія, як й у випадку окупації півострова, підло порушила двосторонні договори та угоди. Але окремо слід згадати, що серед порушень міжнародного права Кремль зазіхнув і на свободу судноплавства, зафіксовану в Конвенції про відкрите море, що набрала чинності 30 вересня 1962 року. Як правонаступниця СРСР Росія зобов’язана неухильно дотримуватися цієї Конвенції (та пов’язаних з нею законів). Однак не дотримується. Затримує й оглядає українські торговельні та риболовецькі судна біля півострова і в протоках. Порти України в Азовському морі у зв’язку з режимом, встановленим окупантами після загарбання проток, втратили від третини до половини товарообігу вантажів.

У випадках із загрозою британським і нідерландським есмінцями під час міжнародних морських навчань «Сі бриз-2021» свобода судноплавства порушена і щодо західних партнерів України. Тут треба підкреслити, що у Великобританії, в Нідерландах, у США та ще в низці країн такі злочини однозначно визначаються як агресія або піратство. Якби Росія не була постійним членом Ради Безпеки ООН, то кремлівських начальників чекала б доля піратів Сомалі. Але, маючи право вето і ядерну валізку, в Москві думають, що можна нічого не боятися. Більше того, впевнені, що блокаду Чорноморського узбережжя України вдасться поширити на захід. Захопивши за вдалих обставин острів Зміїний.

Небезпека захоплення Зміїного для України і для країн, що мають вихід до Чорного моря, справді велика. А прагнення перетворити величезне море в російське озеро тривожить усе людство. Недарма 9 серпня до конференції РБ ООН на високому рівні, присвяченій дотриманню морського права, з допомогою відеозв’язку долучилися лідери більшості морських держав. У тому числі президент Російської Федерації. Уявляєте: пірат номер один закликав країни світу об’єднатися для боротьби з морським піратством. І додав, що «Росія виступає за неухильне дотримання ключових норм і принципів міжнародного права, зафіксованих у Статуті ООН. Таких як повага суверенітету, невтручання у внутрішні справи, вирішення спорів за допомогою діалогу». Ну чисте блюзнірство.

НА СТРАТЕГІЮ ЧЕКАЮТЬ ЗМІНИ

Діалог з Путіним, думаю, треба вести в суді Гааги. І вирішити суперечку за допомогою справедливого вироку злочинцеві. Поки ж морським державам для забезпечення свободи судноплавства справді треба терміново об’єднатися. Не в рамках конференцій РБ ООН, а захищаючи свободу зброєю. Як це було зроблено щодо піратів Сомалі. Вірю, це дасть результати скрізь, де загарбникам укажуть місце.

Збройні Сили України, попри всі зусилля, не зможуть самотужки захистити нашу територію на острові Зміїному від десанту Чорноморського флоту Росії. Але якщо агресору вчинять хоча б мінімальний опір, а не відбудеться здача позицій, як у Криму в 2014 році, ситуація зміниться, як під час п’ятиденної російсько-грузинської війни 2008-го. Коли американські кораблі не дали ЧФ РФ захопити Батумі і Поті. Ситуація зміниться не тільки на острові Зміїному — на всій території України. Наші партнери, за всього бажання, не зможуть обмежитися поставками ковдр і плащ-наметів воюючій армії. Доведеться поставляти нашій країні високоточну летальну зброю, ділитися системами радіоелектронної боротьби і розвідданими зі своїх супутників.

Показове перезавантаження вищого командного складу українських Збройних Сил й особиста присутність глави держави на військових навчаннях націлені, як мені здається, ще й на зміну стратегії війни в цілому. Головнокомандувач швидко вчиться, і варіанти, які не дають результатів, відкидає без жалю. А семирічне сидіння в окопах «дивна війна» — варіант, здатний деморалізувати не тільки армію, а й тил. Певна річ, це сидіння, скоріш за все, не до-зволить Зеленському переобратися на другий термін.

Розрахунок на особисту зустріч з президентом Росії для українського президента теж виявився програшним. І був відкинутий. Якийсь час реальним здавався сюжет наступу України на ОРДЛО за зразком війни за Нагірний Карабах між Азербайджаном та Вірменією у 2020-у. Однак з’ясувалося, що Путін «не кине» Донбас за жодних умов і готовий ризикнути навіть великою війною. Щоправда, залишається ще дипломатія і пропаганда на кшталт «Кримської платформи». Але видовища під час війни на окупантів ніяк не діють.

Втім, є надія на диво, яким може увінчатися зустріч Байдена і Зеленського у Вашингтоні 30 серпня. Як-от президент США змусить президента Росії піти на поступки в українському питанні. Але все свідчить про те, що станеться зворотне — Україну змусять піти на поступки Кремлю. У вигляді американського варіанту формули Штайнмаєра або ще чогось гіршого. У будь-якому разі чекати залишилося недовго.

Перед святами варто дотримуватися спокою і сподіватися, що все обійдеться.