Насамперед зауважимо, що проєкт, який передбачає освоєння покладів для видобутку і переробки графітної руди, насправді називається «Графіт-Зарічний» Завалівського родовища. Проте, беручи до уваги, що ця руда залягає на території Савранської селищної ради, серед місцевого населення побутує чітке і зрозуміліше для всіх визначення: «савранський графіт». (На цю тему, яка небез-підставно бентежить тамтешню громаду, «ЧН» уже не раз писали. Див., зокрема, публікації «Децентралізаційний цугцванг і графітовий гамбіт», номер за 2 листопада 2019 р., та «Достаток з надр. Чи порозуміються інвестори і громада?», номер за 29 квітня — 1 травня 2021 р.)

Сьогодні, продовжуючи цю тему, на запитання відповідає голова Савранської селищної ради Сергій ДУЖІЙ.

— Сергію Григоровичу, як ви ставитеся до того, що у нас передбачають створити сучасний виробничий комплекс з видобутку і переробки графіту та супутніх корисних копалин?

— До цього питання слід підходити дуже виважено. Найперше необхідно розібратися, який зиск від цього матиме громада. Чи зможемо ми покращити життя людей, впорядкувати інфраструктуру населених пунктів, відремонтувати соціальні заклади, чи забезпечимо людей робочими місцями і т.д. Тобто, чи дасть це змогу нашій громаді стати заможною і самодостатньою.

З іншого боку, потрібно з’ясувати, який вплив реалізація проєкту матиме на навколишнє середовище. Проаналізувати, чи не забруднюватиметься повітря, вода, чи не зросте захворюваність серед населення. Зрозуміло, що це мають зробити спеціалісти, фахові комісії, до складу яких, як на мене, варто включити авторитетних людей з великим досвідом та об’єктивною, неупередженою думкою, депутатів усіх рівнів, котрі представляють інтереси громади. Це дасть змогу оперувати фактами, а не припущеннями і домислами.

— Якої точки зору щодо савранського графіту дотримуються депутати селищної ради?

— Точки зору — різні. Хотілося б, аби кожен із депутатів у вирішенні питання, чи бути савранському кар’єру, чи не бути, керувався не особистими вигодами, не ситуативними обставинами або належністю до тієї чи іншої політичної партії, а думав, аналізував, чи відкриє видобуток графіту перспективи для розвитку нашого регіону.

— Сергію Григоровичу, передбачається, що кар’єр чи шахта діятиме на землях Савранщини які, за інформацією ТОВ «Українська постачальна група», розташовані за два кілометри від с. Кам’яне, за п’ять кілометрів від Осичок і за сім кілометрів від Саврані. Осички — ваше рідне село. Що хотіли б сказати своїм односельцям?

— Так, в Осичках я народився і виріс. Там проживають моя рідня, однокласники, друзі. Тож мені аж ніяк не байдуже, яка подальша доля села і яку позицію займають мої односельці.

Дехто з них уже передав товариству свої землі в оренду. Частина жителів категорично заявляє, що не можна допустити відкриття кар’єру. Хтось вагається. У кожного — свої думки та причини. Але якщо цей проєкт дасть поштовх для розвитку громади, забезпечить найнагальніші потреби людей, то чи потрібно цей процес зупиняти?

Хочу, щоб мене зрозуміли. Я не збираюся нікого вчити. Вважаю, що жителі Осичок та інших населених пунктів, зрештою, самі у всьому розберуться та дійдуть правильних висновків.

— Як відомо, ТОВ «УПГ» запропонувало вам підписати соціальну угоду. Що це за угода і яку вона має мету?

— ТОВ «Українська постачальна група» шукає взаєморозуміння з населенням задля майбутньої співпраці, має наміри долучитися до вирішення місцевих проблем, передусім щодо ремонту соціальних об’єктів. Це — школи, медичні заклади, дитячі садочки, дорожня інфраструктура. Тому мені, як селищному голові, було запропоновано укласти угоду. Але на даний час цю угоду я не підписав з огляду на неоднозначне ставлення жителів навіть до питання розвідки та уточнення об’ємів покладів графітної руди. Мене обирали люди, і їм, їхнім представникам у раді, вирішувати це питання.

— Яким вам хочеться бачити наш край, нашу територіальну громаду в недалекому майбутньому?

— Конкурентоспроможною. Щоб ми були не гіршими, а кращими за наших сусідів. Щоб були відремонтовані дитячі садочки, школи, ФАПи, щоб відремонтованими дорогами до кожного населеного пункту курсували рейсові автобуси. Щоб водогони забезпечували подачу до кожної домівки якісної питної води. Щоб люди мали можливість працювати у себе вдома, а не їздити по закордонах. А для цього нам необхідно збиратися, обговорювати питання, вчитися дослухатися одне до одного і спільно вирішувати, що і як робити. Адже ми заслуговуємо на ліпше життя і маємо всі дані та можливості бути прикладом для інших.