Що ж несе загрозу в «розмиванні» критеріїв, завдяки яким можна звіщати ознаку безкінечного культурного ланцюга, котрий зрощує все єдиною його природою?

На що націлена експансія сучасності? Чи не спричинить вона подій радикального вандалізму щодо накопичених тисячоліттями культурних скарбів, які наповнювали образ української культури живим подихом сакральності?

Надзвичайно цікаву тему діалогу запропонувала пані Галина Новоженець, підкріпивши його формуванням візуального образу свого проєкту.

Динаміка рухів у тому чи іншому векторі широкого поля українського арт-простору представляє собою гостроту контрастів, якими наповнена сама діалогова зона, і це, певно, може видаватися замінованим полем без карти можливого спасіння…

Імпульсом, який акумулює енергію у векторі власної екзистенції, зі всією очевидністю виступає накопичений біль внутрішньої еміграції, який уже не одне покоління укра-їнського етносу запліднював душі та, врешті, переходив у спадок сидячих у пустелі культурного ландшафту, витоптаного зайдами...

Вкотре спізнаєш вантаж задушливих догматів, що тугим зашморгом унеможливлюють глибоке, вільне дихання…

Усвідомлення цієї проблеми живить сподіванням, що кожне оновлення в Часі несе сліди невблаганного демонтажу стереотипів…

Кожна наступна мить у широкому маргінесі сучасності повертає лицем до неминучої проблеми вибору…

Діалог відбувається не стільки між сучасниками нової України, як є процесом занурення у себе, в природі якого вміщені тисячоліття екзистенційного досвіду українців…

Здавалося б дивним, але Творчість, її непереборний оптимізм дає волю сподіванню, що прагнення конкретизує формат та спрямованість дій щодо гармонійного об’-єднання такої різної України. Культура, зокрема візуальне мистецтво, стимулюватиме своїм неповторним голосом, аби привести в омріяну цілісність великий ланцюг історичних часів…

Облаштовуймо наш новий укра-їнський простір на взірець того, як великі епохи формування етнокультурних архетипів та поневірянь боротьби зберегли й очистили знак української культури до набуття нею священного, заповітного змісту.

Чи увійдеш у новий день очищеним від відбитку на собі тавра неволі та уярмленого чужинцями часу, що прожив?..

...Чи не розірвеш ланцюг з минулого у майбутнє?

Запліднюй простір бодай хриплим криком своєї душі...

Вічність проявляє свій образ, у безмірі якого потопають сумніви твоєї днини...

Цей високий взірець набуває ознак базових характеристик у визначенні пріоритетів та критеріїв оцінки потенційних векторів, украй непростої динаміки сучасних процесів в українській культурі.

…Три виставки за проєктом «У пошуку ідентичності» відбулися почергово у Палаці мистецтв, Національному музеї та музеї Івана Франка у Львові, наступна нині розгорнута у чотирьох залах Національного музею Тараса Шевченка в Києві.

До виставки свої малярські твори надали запрошені мистці, а саме: Петро Гончар (Київ), Дмитро Стецько (Тернопіль), Андрій Ментух (Гданськ), Галина Новоженець (Львів), Віктор Погорєлов (Харків), Роман Романишин (Львів), Сергій Савченко (Одеса), згодом — Ігор Романко (Львів), Оксана Андрущенко (Львів), Володимир Патик (Львів), Василь Химочка (Київ), Денис Струк (Львів), Івапавельчук (Київ), Василь Сад (Одеса), Віктор Ігнатьєв (Одеса), Ірма Осадца (Торонто), Володимир Луцик (Львів), Денис Савченко (Лінц), Катерина Ганейчук (Луцьк), Лідія Боднар-Балагутрак (Г’юстон), Роман Яців (Львів), Костянтин Косаревський (Київ), Павло Ковач (Ужгород), Остап Патик (Львів), Петро Бевза (Київ), Люба Лебідь-Коровай (Львів).

Інтрига теми сприяла організації куратором Галиною Новоженець дискусійних «круглих столів» за за-пропонованою нею ж темою: «Національна ідентичність сучасного українського мистецтва: актуальність чи анахронізм?», за участі Наталії Космолінської, Ореста Голубця, Любові Кияновської, автора цих рядків, Романа Яціва, Софії Король, Данила Ільницького, Богдана Тихолоза, Василя Косіва, Наталії Гумницької, Соломії Тимо, Наталії Самотос. Такий «круглий стіл» відбувся, зокрема, і в Україн-ському католицькому університеті (квітень 2019-го, модератор — Соломія Тимо) з виступами Ореста Голубця, Романа Яціва, Павла Гудімова та Христини Береговської.

Згодом реалізація проєкту «У пошуку ідентичності» визначила, що він не може бути обмеженим часовими та просторовими порогами...

Омріяна єдність — мислити український простір нерозривним у своїй історично-культурній спадковій цільності...

Вона і визначає важливу функцію культурного нащадку та надії на пасіонарність сучасника, його прагнення бути носієм успадкованого світла рідної культури…

Оптимізм та надії може дати неупередженість погляду на пасіонарну складову українського суспільства, що сприяє бачити лідера…

Ознака успішності нашої долі — в усвідомленні особистістю місіонерського призначення своєї природи…

Чекаємо охоплення проєктом максимально широкого поля українського ареалу.