Після того, як на січневих переговорах Заходу не вдалося переконати Росію знизити градус напруги і домогтися деескалації, моментально виникло питання: що далі? Ультиматум про переділ світу (з вимогою закріпити «гарантії безпеки» письмово) передбачає єдину альтернативу — військово-технічну. У яких формах це буде втілено, на думку Путіна, потрібно визначити терміново. Інакше смертельно переляканий Захід схаменеться і знайде консолідовану відповідь.

Евакуація сімей дипломатів

Фантастичні рішення, які пропонують кремлівські силовики, як-от розміщення ракет з ядерними боєголовками в Нікарагуа, на Кубі й у Венесуелі, відсилають світ до часів Карибської кризи 1961 року. Але є відмінності. Жодна зі згаданих країн не горить бажанням захищати своїми грудьми «безпеку» Кремля ні за які гроші. За допомогою «приватної» армії Вагнера можна спровокувати новий конфлікт на Близькому Сході або в іншій частині світу, але це вимагає часу. А часу нема.

Одне слово, Росії доведеться повернутися, як це не ризиковано, до гібридної війни проти України. Звезти всю наявну техніку (танки, артилерійські, ракетні системи та авіацію) з Далекого Сходу до українського кордону і проводити «навчання», поки в Європі та за океаном не злякаються і не змусять Київ виконувати «мінські угоди» в тому вигляді, в якому хоче Москва. При цьому необхідно запевнити всіх, що масштабна війна з вторгненням російських військ в Україну — справа вирішена. От тільки треба почекати, поки ґрунт підмерзне, щоб у болоті не застрягли танки. І туман сяде, щоб у повітря піднялася авіація.

Із квітня місяця минулого року очікуванням війни Росія тримала в страху весь західний світ. Коли страх почав слабшати, придумали ультиматум. Коли побачили, що ультиматум не дав ефекту, виклали козирі. На зразок евакуації російських дипломатичних місій з України напередодні війни. Одна з найавторитетніших газет США The New York Times повідомила, що ще до початку будь-яких переговорів, наприкінці грудня минулого року, співробітникам дипломатичних місій США і членам їхніх сімей наказали готуватися до від’їзду з нашої країни. А 5 січня цього року евакуація почалася. Спочатку в Москву поїхали 18 осіб, дружини і діти російських дипломатів. А за ними — 30 співробітників посольства і консульств Російської Федерації.

За такими від’їздами зазвичай наступають розривання дипломатичних відносин та оголошення війни. У Держдепартаменті США кажуть, що про від’їзди дипломатів Україну своєчасно інформували. Але українська влада не визнала за потрібне повідомити про це українським ЗМІ. І ми нічого не знали, поки американці не по-ділилися важливою новиною.

Одне слово, склалося враження, що за океаном до можливої російсько-української масштабної війни ставляться серйозніше, ніж в Україні. Придумують вісімнадцять варіантів дій у відповідь на випадок початку війни, посилають директора ЦРУ Вільяма Бернса до Києва для зустрічі з президентом Зеленським, відправляють інструкторів для навчання українських партизанів на окупованих територіях…

Шум і лють

У нас такими дрібницями займатися ніколи. В обстановці, коли військові дії готові перейти в «гарячу» фазу, перші шпальти української преси і прайм-тайм центральних телеканалів зосереджені на обговоренні «найважливішої» теми — повернення в країну п’ятого президента України. Й очікування рішення Печерського суду Києва про запобіжний захід, який той призначить Петрові Порошенку у зв’язку з підозрою в «державній зраді».

Про цю підозру журналісти, політики та юристи написали стільки, що вистачило б на дві енциклопедії. Писала і наша газета. Тож не буду повторювати. Зауважу лише, що суть «зради» — не торгівля вугіллям в 2014 — 2015 роках, а коротка фраза, кинута на адресу Порошенка Зеленським: «Я — ваш вирок».

У різних варіантах цю фразу, як заклинання, повторює господар Банкової, але втілити в життя — посадити Порошенка до в’язниці — не може. Для цього необхідно не просто розтоптати закони і Конституцію (у Зеленського з такими діями проблем нема), а й викоренити пам’ять про Майдан і про період після Майдану. П’ятий президент врятував Україну (а вона була у стані війни, безвладдя та анархії, без армії) від російської окупації.

Ціна порятунку — велика. Порошенкові довелося йти на нерівно-правні чи й принизливі угоди з ворогом. Жертвувати своєю репутацією. Утім, слід розуміти, що оцінки «мінських угод», військових поразок тих років і дій українського президента не може давати Зеленський. Людина, яка під час Майдану і під час війни розважала московських агресорів, заробляла гроші, ображаючи свою Вітчизну гумором нижче пояса.

Безпосередня причина ненависті шостого президента України до п’ятого криється, однак, не в моральній чи ідейній площинах. А, як вважають, у приземленій, комерційній. Бізнесменам «95-го кварталу» заважали продавати в Росії свої серіали. І заважали їх спонсорам відмивати гроші, отримані як в Україні, так і за кордоном. Ці перешкоди стали ще відчутнішими після націоналізації «ПриватБанку». Вони призвели до того, що колишній власник банку Ігор Коломойський пригрів на своїх грудях Володимира Зеленського. А з його допомогою в 2019 році помстився кривдникові Петру Порошенку.

Важко сказати, скільки в подібній версії правди, але правдоподібності предостатньо. Ненависть шостого президента до п’ятого за останні два роки тільки зростала. Вона переходила в лють через те, що «свої» прокурори, «свої» суди і «своя» більшість у Верховній Раді не могли зловити на гачок таку велику рибу. Коли кількість підозр Порошенкові, підготовлених до підписання, але не підписаних, перевалила за чотири сотні, на Банковій сказали «баста». І дали команду «фас»! Не морочитися із законом, пред’явити підозру Порошенкові в державній зраді і накласти арешт на все його майно.

Учора, 19 січня, Печерський суд Києва о 14.00 обере підозрюваному у зраді запобіжний захід. Але якою б вона не була — чи відправлять Порошенка в СІЗО, чи ні — процес пішов. Він завершиться після того, як суди винесуть рішення по суті. Наразі ж під питанням залишається головне — те, що до справи не підшиєш. А саме: право президента країни під час війни будь-яким способом рятувати державу.

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.

Від редакції. Коли цей матеріал був готовим до друку, стало відомо, що Печерський суд Києва відмовив стороні обвинувачення, яка вимагала взяти Петра Порошенка під варту із можливістю виходу під заставу в 1 мільярд гривень, обравши запобіжним заходом особисте зобов’язання.