26-27 березня ми стали свідками «історичних» виступів двох глав держав. У Королівському замку Варшави народи світу порадував промовою президент США Джозеф Байден, а наступного дня журналістам «опозиційних російських засобів масової інформації» подарував інтерв’ю Президент України Володимир Зеленський. Як думаєте, чи не занадто багато в невеликому абзаці лапок? Як на мене, навіть замало.

Про зміну режиму — ні слова

Зеленський і Байден, кожен на свій лад, прагнули сказати менше по суті, але якомога голосніше про те, що не потребує промов. Тобто про те, на яких умовах можна зупинити війну. І що для цього треба зробити. Визнати, що від єдиної наддержави в цьому сенсі нічого не залежить, визнати, що для зупинення війни Україні необхідно зникнути з політичної карти світу, — не можуть ні Байден, ні Зеленський.

Втім, не зовсім так. У підтексті кожного із не схожих між собою виступів був спільний знаменник. Зникнути з політичної карти світу, у підсумку, повинна команда президента, що розв’язала безрозсудну бійню. То тільки не можна про це сказати відкрито. Це недипломатично, це закриває шлях до діалогу і переговорного процесу, це, не приведи Господи, може закінчитися тим, що кремлівський психопат з переляку натисне на червону кнопку.

Тому в першому з початку війни інтерв’ю «опозиційним» російським журналістам Зеленський жодним словом не обмовився про можливість зміни режиму в росії. І зосередився на питаннях гуманітарних і не дуже пов’язаних між собою. «Опозиційні» журналісти, зі свого боку, теж намагалися не виходити за рамки. Під всевидячим оком «Роскомнадзора» за гостре питання легко загриміти в каталажку років на п’ятнадцять. Грізне відомство авансом заборонило публікувати інтерв’ю Володимира Зеленського на ввіреній йому території.

Джозеф Байден, виступаючи в Королівському замку Варшави 26 березня, не був скутий заборонами. Наприкінці промови на адресу Путіна президент США навіть заявив: «в ім’я Господа, ця людина не може залишатися при владі». Однак у промові, перевантаженій історичними і філософськими алюзіями, ні слова не сказано про те, як обмежити владу російського «м’ясника». Як оголосити небо над Україною безпольотною зоною, як передати нам сучасні засоби протиповітряної оборони чи літаки, здатні протистояти російській авіації.

Відтак «історична» промова Байдена звелася до повторення мантри про єдність західного світу і захист територій країн НАТО, що перебувають під парасолькою 5-го пункту статуту. Цікаво, що за шістдесят кілометрів від кордону з Польщею, яка як член НАТО є під захистом тієї парасольки, у день виступу Байдена російськими крилатими ракетами був обстріляний український Львів. Незначний збій у комп’ютері — і 5-й пункт статуту НАТО нікого б не зміг врятувати. І війна вийшла б за кордони України.

За неперевіреною інформацією, міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба на особистій зустрічі з Джозефом Байденом у Варшаві просив американського лідера не перешкоджати країнам НАТО передати нам літаки радянського зразка. Щоб частково закрити від агресора українське небо. Але отримав категоричну відмову.

Мотиви такої відмови у Вашингтоні щоразу придумують різні. Але зміст — той же. Нашій країні дозволяють протистояти росіянам на смерть на своїй території, але, борони Боже, навіть задля захисту вийти за її кордон. Директора ЦРУ Вільяма Бернса під час візиту до Москви прямо попередили, що одного порушення кордонів Росії достатньо для превентивного застосування Кремлем ядерної зброї.

Для дипломатів час ще не настав

Після початку війни (повторюю для тих, хто не зрозумів) «нормандський формат» переговорів з Росією перестав існувати. Перестала існувати і Мінська ТКГ (Тристороння контактна група з мирного врегулювання ситуації на сході України). Переговори української та російської делегацій не здатні замінити їх ні за формою, ні за змістом. Треба починати все з початку. А початок — виграні і програні битви. Поки ситуація на фронтах не проясниться, поки від Києва не відженуть загарбників, поки ЗСУ не деблокують Маріуполь і не звільнять Херсон, результативних переговорів не буде.

Чотири раунди очного спілкування двох делегацій, які нічого не вирішують, не можуть замінити однієї переконливої перемоги української зброї. Та й після цієї перемоги особливих надій на дипломатів нема. Гарантій безпеки в світі, де нема правил, не може бути в принципі. Договори між державами перетворюються на беззубі меморандуми, а міжнародне право — на об’єкт для насмішок і знущань. На цьому тлі все, на чому б не зійшлися Міністр оборони України Олексій Резніков і помічник президента російської федерації Володимир Мединський, — нічого не варте.

Не мають значення і повідомлення Financial Times, що в переговорному процесі російська делегація відмовилася від вимог про «демілітаризацію», «денацифікацію» й окремий статус російської мови. Якщо росіяни закріпляться в Новій Каховці — всі вимоги повернуться. Якщо ж їх виженуть геть — не тільки ці, а й усі російські звинувачення на адресу України будуть забуті. І залишаться речі практичні: визнання Криму російським регіоном, вода на півострів, лінія розмежування з ОРДЛО і, як вишенька на торті, зняття всіх або частини економічних санкцій Заходу з Російської Федерації.

Якщо захід або Україна проявлять слабину, якщо після тимчасових невдач почнуть обговорювати подібні ініціативи Кремля, війна не закінчиться, а продовжиться до знищення нашої країни як держави. А крилаті ракети полетять через кордони європейських країн, незважаючи на 5-й пункт статуту НАТО. Північноатлантичний Альянс, якщо вціліє, перетвориться на розкішний майданчик бюрократів для проведення самітів та урочистих заходів, а Європейський Союз повернеться до «нормальних» відносин з Росією і продовжить наживатися на торгівлі з рашистами.

Утім, сподіватимемося, що нічого з названого не станеться. І не просто сподіватися, а підтримувати Збройні сили України. Саме на них, а не на 5-й пункт статуту НАТО, український народ спирається під час війни. І тільки вони — надійні гарантії миру. Миру, який усім нам належить ще відстояти.