|
Сльози тривоги
23.04.2022 / Газета: Чорноморські новини / № 29-30(22352-22353) / Тираж: 8525
Телевізор не вимикається зранку до пізньої ночі, на кухні працює радіоприймач — і з усіх каналів-точок бідою дихає війна, каліцтво, смерть, зрада «братів»-московитів. Упир путін, сховавшись у протиядерний бункер, чимось схожий на «Вервольф» Гітлера, боячись долі терориста Усами бен Ладена, намагається захопити матір міст українських — Київ. Раз за разом рашисти посилають терористичні групи знищити нашого президента, щоб на його місце посадити свого холопа, зрадника українського народу, промосковського Янука, не питаючи згоди-дозволу корінного народу України й осілих її патріотів. Примітивне мислення новоявленого фюрера, чи то пак, мавпи з гранатою. А дзуськи! У відповідь українці — і російськомовні теж! — ціною своєї крові й життя б’ють ворога з усієї наявної зброї. А ще — палять їхні танки, БМП, збивають літаки, гвинтокрили й ракети, топлять їхні кораблі та знищують іншу ворожу техніку. Як нашою зброєю, так і тою, якою допомогли Сполучені Штати Америки, Великобританія, Канада, Польща, балтійські та інші дружні нам держави. Отак разом з їх перехваленою технікою гинуть «наші воріженьки, як роса на сонці»! Кожен збитий ворожий літак, кожен спалений танк, БМП, «Град», а тим більше — колона окупанта — то наш впевнений поступ до перемоги. Й усі напружено чекаємо, коли рашистів виженуть з нашої землі. Колись комуністичні кіно-творці вклали в уста продажному напівукраїнському князеві Олександрові пророчі нині слова: «Хто на Русь з мечем прийде — від меча і загине!». Русь — це ми, українці, а не москалі-московити із брудної річки. Путін, начитавшись гітлерівської «Майн кампф», готував бліцкриг, сподіваючись, що українські патріоти почнуть здаватися на милість переможців, а холуї Януковича-Медведчука піднесуть йому хліб-сіль. Та в окупантів пупок надірвався. Замість букетів — відчайдушний спротив. Тож і дременули по лісах, підіймаючи, кому пощастить, несилі руки перед нашим тризубом, кидаючи в паніці розхвалену техніку, залишаючи тіла вбитих «сослуживцев», попри розтиражоване: «русскіє своїх нє бросают». А уряд і президент московитів взагалі відмовилися забирати «вантаж-200»… Не допомагає їм і фашистське «Z», скоріше — навпаки… Із території «найбрехливішого, продажного брата на тракторі», голови колгоспу Лукашенка сотні путінських «іскандерів» нищать наші міста і села. Бомблять на тисячу років старший від Москви Іскоростень (Коростень), бомблять прикордонний з Білоруссю Вручій (Овруч), колишню столицю Деревлянського князівства, де біля школи №4 височіє величний гранітний пам’ятник «Від вдячних нащадків князю Ігорю». А єдинобезродний путін хоче стерти його з лиця землі. Моксель-терористи намагалися ракетою знищити історичне бомбосховище у гранітній скелі на річці Уж, але скеля вистояла, а всі 15 коростенців залишилися живими. Символічно! Отак і Україна ви-стоїть й підніметься з руїн та попелу. У всіх цих місцях я свого часу жив або пов’язаний з ними родинними узами (бабуня Ірина Слюсаренко — з Василькова), або був дотичним до них. Тож коли почув, що в Овручі у приватному секторі рашисти вщент знищили 30 будинків, — тьохнуло серце: а та хатина, де мешкав із сім’єю, працюючи в редакції та школі №4, вціліла?.. У дружини-коростенки на очах забриніли сльози, коли почула про загиблих і покалічених московською ракетою її земляків… У Житомирі живе її двоюрідний брат, колишній головний технолог Новогуйвинського (Житомирського) танкового заводу, за кілометр від якого — його дім, а квартира доньки — майже на заводі… Ці страшні картини-злочини нинішньої війни пробуджують у старечій пам’яті тяжкі спогади дитинства: румуни з нагаями, фашистські кулеметні черги і бомбардування — 22 червня 1941 року ми з мамою втікаємо на Одещину з Бессарабії у пошуку прихистку… Й от знову на нашу землю суне ворог. Нищить усе живе, рухоме й нерухоме майно, навіть церкви. Як колись Чингісхан… Як і за що той наш сусід, який сам себе нарік старшим братом, ненавидить укра-їнський народ? За те, що наш народ мудріший? За те, що для перемоги над фашизмом віддав найбільше людських й економічних ресурсів? За те, що в нього віками відбирали мову, а він її таки зберіг? За те, що намагалися вкрасти історію й присвоїти собі, а не вдалося?.. В Ананьєві, що на Одещині, ще, слава Богу, спокійно. Якщо не брати до уваги натягнутих, як гітарна струна, нервів-переживань за рідних, які на війні. Тому весь час звертаюся до образу Божого і молюся: Господи, укріпи їх, спаси й помилуй онука і свата! Молюся, щоб ворог не бомбив шпиталь, у якому працює дружина онука… Молитву перериває сирена. Свати майже поповзки з малими онуками і правнуками прямують до сховку. Сонна малеча плаче, не хоче прокидатися і йти до того тісного, темного й холодного льоху. У цей час їхні батько і дід чатують на ворога в Одесі, а мама рятує поранених і скалічених у шпиталі... Сирена виє 40 хвилин. Колись, у 1941—1944 роках, ми переживали різні тривоги, потім вони мене піднімали у військовому училищі, але жодного разу не чув такої тривалої… На жаль, про бомбосховища в останні 30 років ніхто не дбав. Автор цих рядків після анексії Криму, не вірячи в порядність московитів, із 2014-го кілька разів звертався в райдержадміністрацію і до мера, із заявами про те, що командний пункт цивільної оборони сусіди зверху весь час заливають фекаліями. Але всім тоді було байдуже. А нині в тому смороді треба ховатися… …Біля вікна на високому стільці сидить переляканий сиреною сіамський кіт Сем (Сьома) і спостерігає за дорогою. А по його майже чорних щоках течуть і течуть рясні сльози тривоги… — Семе, Семулю, Сьомчику, іди-но до мене, — лагідно звертається до згорьованого улюбленця молода господиня. Кіт — як людина, а не хижак путін — відчуває й розуміє біду, але зарадити нічим не може. І вони, господиня і кіт, обнялися, за-спокоюючи одне одного… Борис ДРАЇМ. пенсіонер-освітянин (пішов 83-й рік), член НСЖУ. м. Ананьїв. Автор: -
|
Пошук:
Автор
По данным Международной федерации диабета (IDF) за 2021 год, от диабета страдают 10,5% людей в возрасте от 20 до 79 лет и половина из них не знает об этом. Согласно прогнозам, к 2045 году этим заболеванием будет болеть на 46% больше — каждый восьмой взрослый или 783 миллиона человек. Эта перспектива пугающая, но не удивительная, учитывая текущую ситуацию
Під егідою Міністерства культури та інформаційної політики України, Одеська національна наукова бібліотека, Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів, Державна наукова установа «Книжкова палата України імені Івана Федорова» за сприяння Одеської обласної державної адміністрації, Одеської обласної та Одеської міської рад, Українського інституту книги, Всеукраїнської громадської організації «Українська бібліотечна асоціація» та Всеукраїнської громадської організації «Бібліополіс» проводять Всеукраїнську виставку-форум «Українська книга на Одещині».
Останні моніторинги:
00:00 16.05.2024 / Вечерняя Одесса
00:00 16.05.2024 / Вечерняя Одесса
00:00 16.05.2024 / Вечерняя Одесса
00:00 16.05.2024 / Вечерняя Одесса
00:00 16.05.2024 / Вечерняя Одесса
|
© 2005—2024 Інформаційне агентство «Контекст-Причорномор'я»
Свідоцтво Держкомітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України №119 від 7.12.2004 р.
Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише з посиланням на інформаційне агентство «Контекст-Причорномор'я»
© 2005—2024 S&A design team / 0.017 |