Багато хто запитує, чи ефективними є санкції проти Росії. У цьому дописі для свого блогу я хотів би пояснити, чому відповідь на це питання — однозначне «так». Санкції, ухвалені Європейським Союзом та його партнерами-однодумцями, вже сильно б’ють по Владіміру Путіну та його спільниках, і їхній вплив на російську економіку лише посилюватиметься. Нам потрібно набратися стратегічного терпіння, поки Росія не припинить свою агресію, й Україна зможе повністю відновити свій суверенітет.

З моменту жорстокого вторгнення Росії в Україну ЄС ухвалив шість пакетів санкцій проти Москви. Наразі ми також завершуємо роботу над пакетом щодо «дотримання та приєднання до санкцій». Його метою є уточнення низки положень задля більшої юридичної точності під час їх імплементації виконавцями, а також задля узгодження санкцій ЄС із санкціями наших союзників та партнерів у рамках Групи семи. Наші обмежувальні заходи вже зараз спрямовані проти майже 1200 фізичних осіб і 100 організацій у Росії, а також проти значної кількості секторів російської економіки. Ці санкції були ухвалені в тісній координації із членами Групи семи, і той факт, що понад сорок інших країн, у тому числі традиційно нейтральні, також запровадили їх або вжили подібних заходів, підвищує їх ефективність.

Сьогодні, на фоні затягування війни та зростання вартості енергоносіїв, європейці та жителі інших країн запитують, чи є ці санкції ефективними та/чи не є побічні ефекти від них надто значними. Звісно, не варто недооцінювати можливі різноманітні проблеми в контексті обмежувальних заходів, включно зі спробами їх обходу, але санкції залишаються важливим інструментом по-літичної діяльності. Разом з тим, звісно, ми повинні вдаватися до них цілеспрямовано. Передусім, вони вимагають стратегічного терпіння, оскільки може знадобитися багато часу для того, аби вони створили бажаний ефект.

Однією з основних санкцій, що були ухвалені, є скорочення на 90% до кінця 2022 року закупівель Європейським Союзом російської нафти, що позбавить Москву відповідних доходів. Так, Росія може продавати свою нафту на інші ринки, але доходи від таких продажів обмежені тим фактом, що Росія змушена продавати кожен барель з великою знижкою (ціна за барель російської нафти є приблизно на 30 доларів меншою, ніж у середньому в світі). Крім того — і це, мабуть, найважливіший момент — поступове ембарго на нафту та скорочення імпорту газу звільняє Європу від енергетичної залежності від Росії. Ми роками обговорювали це питання на рівні ЄС, але зараз ми переходимо до дій.

Зменшення нашої структурної енергетичної залежності від Росії має велике значення, оскільки ця залежність досі була перешкодою для розвитку сильної європейської полі-тики у відповідь на агресивні дії Москви. Ймовірно, ця залежність зіграла важливу роль у початкових розрахунках Путіна в Україні. Можливо, він вірив, що ЄС ніколи не запровадить серйозних санкцій проти Росії, оскільки він занадто залежний від енергоресурсів останньої. Це один з його найбільших прорахунків у плануван-ні цієї війни.

Звичайно, така швидка «детоксикація» від російських енергоносіїв передбачає значні витрати для ряду країн і секторів економіки, з якими нам доведеться зіткнутися. Однак це ціна, яку нам доводиться платити за захист нашої демократії та міжнародного права. Ми повинні впоратися з цими наслідками, зміцнюючи солідарність у рамках ЄС, і саме на це спрямовані наші зусилля. Долаючи свою енергетичну залежність, відповідно до своїх кліматичних амбіцій, ЄС прийшов до висновку, що взаємозалежність не завжди є нейтральним інструментом, вигідним для усіх, чи засобом гарантування мирних міжнародних відносин. Війна в Україні підтвердила, що взаємозалежність може бути використана як зброя.

Чи справді санкції завдають шкоди російській економіці? Деякі оглядачі стверджують, що вони не дуже ефективні, оскільки курс російської валюти дуже високий. Але таке тлумачення сумнівне. Обмінний курс рубля просто відображає той факт, що Росія має величезний дисбаланс між значним обсягом експорту нафти та газу й одночасним падінням імпорту, що стало наслідком санкцій. Такий позитивний торгівельний баланс не є ознакою хорошого економічного здоров’я країни, особливо у випадку російської економіки. Експортуючи необроблену сировину, Росія змушена імпортувати багато високовартісної продукції, яку вона не виробляє. У випадку високотехнологічних продуктів Росія залежить від Європи більш ніж на 45%, від Сполучених Штатів — на 21%, тоді як від Китаю — лише на 11%. Росія, звичайно, може спробувати обмежити наслідки санкцій шляхом заміщення імпорту вітчизняною продукцією. Це не без успіху було зроблено в агросекторі після санкцій 2014 року. Однак у випадку високотехнологічної продукції імпортозаміщення досягти значно складніше.

Наприклад, санкції, що стосуються імпорту напівпровідників, безпосередньо впливають на російські компанії, які виробляють споживчу електроніку, комп’ютери, літаки, автомобілі чи військову техніку. У цій сфері, яка, очевидно, є ключовою в контексті війни в Україні, санкції обмежують можливості Росії виробляти високоточні ракети. На фронті російська армія не дуже активно використовує цей тип високоточних ракет. Це відбувається не через поміркований підхід, а через необхідність, оскільки таких ракет в Росії недостатньо. Крім того, російські військово-повітряні сили діють в Україні не найефективнішим чином, що також є наслідком браку високоточних боєприпасів.

Ще один сектор економіки, який дуже сильно відчуває на собі вплив санкцій, — це автомобільна промисловість. Майже всі іноземні виробники вирішили піти з Росії, а виробництво станом на травень скоротилося на 97% порівняно з 2021 роком. Крім того, у тих небагатьох автомобілях, які все ще випускають російські виробники, не буде подушок безпеки та автоматичних коробок передач.

Росія, як другий найбільший у світі видобувач нафти, все ще заробляє величезні кошти від продажу нафти, особливо азійським споживачам, що допомагає їй продовжувати фінансувати війну. Але з часом російська нафтова промисловість страждатиме не лише від виходу іноземних операторів, а й від дедалі більших труднощів, пов’язаних з доступом до передових технологій, таких як горизонтальне буріння. Фактично, спроможність Росії до запуску нових свердловин буде обмеженою, що призведе до падіння видобутку.

Насамкінець, ідеться також про аві-аційну галузь, яка відіграє вкрай важливу роль у такій величезній країні. Близько 700 із 1100 літаків цивільної авіації Росії мають іноземне походження. Росії доведеться пожертвувати значною частиною свого авіафлоту, аби знайти запчастини, щоб решта літаків могли літати. Навіть літаки російського виробництва залежать від технологій і матеріалів, що походять із західних країн. Як нещодавно написав керівник відділу досліджень Банку Росії Алєксандр Морозов: «Обмеження призведуть до зниження технологічної та інженерної складності, а також продуктивності праці в підсанкційних галузях. Галузі, що залежать від передових іноземних технологій, а також ті, що передбачають бізнес-процеси з високим рівнем цифровізації, ризикують постраждати сильніше за інших».

Список можна продовжити іншими важливими чинниками: втрата доступу до фінансових ринків; відключення Росії від ключових глобальних дослідницьких мереж, наприклад, таких як CERN; масовий відтік мізків росій-ської еліти на тлі еміграції тисяч висококваліфікованих фахівців. Наслідки таких зрушень помітні не відразу. Однак наукова, економічна й технологічна ізоляція Росії є суттєвою втратою для країни в середньостроковій перспективі.

Москва може стверджувати, що її відносини з багатьма країнами залишаються непорушними. Однак насправді санкції проти Росії також завдають шкоди і її торгівлі з країнами, які не запроваджують санкції, зокрема з Китаєм. Альтернатива, яку Китай пропонує російській економіці, залишається вкрай обмеженою. Хоча Пекін нібито й прагне зробити ідеологічний жест, ставши на бік Москви, відмовляючись засудити її вторгнення або підтримуючи російський наратив про загрозу з боку НАТО, він усе ж загалом досить обережний щодо допомоги Росії в питанні обходження санкцій. У той час як його імпорт з Росії зріс (насамперед через збільшення імпорту енергоносіїв), китайський експорт до Росії скоротився в пропорціях, подібних до тих, що й експорт західних країн. Навіть якщо він не визнає цього назагал, Китай, імовірно, стурбований тим, що ця війна може посилити позиції Сполучених Штатів не лише в Європі, але й в Азії, завдяки актив-ній участі таких країн, як Японія та Південна Корея, у відповіді на агресію Росії. Це не зовсім те, чого прагне Китай.

Як наслідок, найновіші російські дані, опубліковані Банком Росії, показують, що транзакції через російську платіжну систему в червні скоротилися на 7,2% порівняно з першим кварталом 2022-го. Це показник значного уповільнення російської економіки у реальному часі.

Звичайно, найбільше питання полягає в тому, чи змусять санкції та їхні реальні наслідки змінити стратегічні розрахунки Путіна, і якщо так, то коли? Тут ми повинні бути обережними і визнати, що його дії завжди були відірвані від економічних міркувань. Путін вірить у магічну силу полі-тичного волюнтаризму. Однак це не може тривати довіку. Тож Європа повинна проявити стратегічну витримку. Війна буде довгою, а випробування на міцність триватиме. У нас нема іншого вибору. Дозволити Росії перемогти означало б дозволити їй знищити наші демократії та саму основу світового порядку, заснованого на міжнародних правилах.

Навіть якщо санкції не змінять російської траєкторії в короткостроковій перспективі, це не означає, що вони марні, оскільки вони впливають на саму кількість ресурсів, які Росія має для ведення війни. За відсутності санкцій Росія, так би мовити, могла б сидіти на кількох стільцях. За їх наявності вона буде змушена «обирати між маслом і зброєю», замикаючи Путіна в лещата, що поступово стискаються.

Насамкінець, дозвольте мені також порушити питання про гаданий або ж дійсний вплив наших санкцій на треті країни, зокрема країни Африки, які залежать від російської та української пшениці й добрив.

Цілком зрозуміло, на кому лежить відповідальність за продовольчу кризу. Наші санкції не націлені проти експорту ро-сійської пшениці чи добрив. І це саме агресія Росії та блокада нею Чорного моря досі заважають Україні експортувати свою пшеницю. Проте ми сподіваємося, що переговори під керівництвом Генерального секретаря ООН дозволять швидко вирішити це питання. Я поінформував своїх африканських колег, що ми готові допомогти їм у вирішенні будь-яких труднощів, з якими вони можуть зіткнутися у зв’язку з нашими санкціями, а також закликав їх не дозволити ввести себе в оману брехнею та дезінформацією російської влади щодо цього питання.

На міжнародному рівні точиться «битва наративів» щодо того, хто несе відповідальність за глобальну продовольчу та енергетичну кризу, що проявилося й на останній зустрічі міністрів закордонних справ Групи двадцяти. Утім, справжня відповідь полягає в тому, щоб припинити війну, а цього можна досягти лише шляхом виходу Росії з території України. Я постійно нагадую всім нашим міжнародним партнерам, що повага до територіальної цілісності держав і незастосування сили не є ані західними, ані європейськими принципами. Вони є основою всього міжнародного права, і Росія спокій-нісінько по них топчеться. Прийняти таке порушення означало б відчинити двері «закону джунглів» у глобальному масштабі.

Війна в Україні ясно показує, що — всупереч тому, чого багато хто наївно дотримувався кілька років тому — економічна взаємозалежність сама по собі не є запорукою мирного характеру міжнародних відносин. Ось чому необхідне становлення Європи як центру сили, до чого я закликав від початку свого перебування на посаді. Зіштовхнувшись із вторгненням в Україну, ми перейшли від обговорення до безпосередніх дій, показуючи, що на провокації Європа здатна відповісти. Оскільки ми не хочемо воювати з Росією, економічні санкції та підтримка України є основою цієї відповіді. І наші санкції починають мати ефект, що лише посилюватиметься найближчими місяцями.

Жозеп БОРРЕЛЬ,

верховний представник ЄС з питань зовнішньої політики та безпеки,

віцепрезидент Єврокомісії.