Успіхи Збройних сил України на початку вересня, звільнення окупованих територій на харківському та херсонському напрямках викликали вибух оптимізму у всіх, хто сумував за перемогами. Розбираючи по кісточках бездоганно виконаний обманний маневр наших військових, навіть скептики заговорили про перелом у перебігу війни з росією.

Атака критичної інфраструктури

Песимісти, серед яких і прем’єр-міністр України Денис Шмигаль, вважали, однак, своїм обов’язком застерегти українське суспільство від ейфорії. Й у них є підстави. Масований удар 11 вересня ракетами й артилерією по двох найбільших ТЕС (Харківській і Зміївській), а також по 40 високовольтних трансформаторних підстанціях та розподільних лініях показав, яку відповідь підготувала нашій країні російська федерація.

Назвати цю відповідь помстою за програш на полі бою буде правильним лише частково. Без електроенергії та води залишилися і наші війська, і цивільне населення загалом шести областей України. У зведеннях такі дії прийнято називати атаками по об’єктах критичної інфраструктури. Але масштаб російського удару все ж таки вимагає точнішого визначення.

Під час Другої світової війни після програшу нацистською Німеччиною битви під Сталінградом соратник Гітлера, міністр освіти і пропаганди Йозеф Геббельс закликав німецький народ до ведення тотальної війни. Це була фігура мови. Тотальну війну Німеччина проти СРСР вела вже півтора року, а Радянський Союз під час відступів, використовуючи за наказом Сталіна тактику випаленої землі, відповідав тим же. У рамках такої війни різниці між військовими і цивільними ні в тилу, ні на фронті ніхто не робить. Бомбардування міст, масові розстріли заручників, конфіскація продовольства і засобів існування — звична річ у такий час.

Після перемоги над Німеччиною союзники в рамках ООН і поза нею оновили старі й уклали нові конвенції про правила ведення війни. Їх дотримання воюючими сторонами було завжди під питанням, але існування правил визнавали до якогось часу навіть російські політики і генерали, які віддавали накази про килимові бомбардування у Чечні. Виправдання були безсоромними і брехливими. Мовляв, війни нема, а є операція по боротьбі з тероризмом.

Аналогічний прийом придумав путін. Вторгнення російських військ в Україну він назвав «спеціальною операцією». Назвав не в останню чергу для того, щоб свої злочини (ракетні обстріли беззахисних українських міст, знищення Маріуполя, масові вбивства цивільних осіб, захоплення ядерних об’єктів та інше) вивести

з-під майбутнього юридичного удару. Війни нема. Які можуть бути воєнні злочини?

А втім, атака на українську енергосистему 11 вересня є класичним елементом тотальної війни. В урбаністичному світі з централізованим водопостачанням та енергозабезпеченням подібними атаками легко змусити населення до масової втечі з міст і селищ світ за очі. І довести число переміщених осіб та біженців з України від чотирьох з половиною до сорока мільйонів. Впоратися з цим не зможе жодна держава в світі. І треба молитися Богу, щоб божевільний старий у кремлі не повторив масштабні атаки на «критичні інфраструктури» нашої країни.

Все йде в росії за планом. Зокрема й свята

Те, що президент росії, м’яко кажучи, живе в паралельній реальності, доводить його особиста участь у святкуванні 10 вересня

875-річчя москви. З відкриттям найбільшого в Європі колеса огляду з тріумфуванням вірнопідданих натовпів і феєрверками над столицею. Красиво жити не заборониш навіть під час війни. Але в день розгрому і втечі своїх військ, залишенням позицій з кинутою технікою і прапорами московський салют справляв дивне видовище.

Дивно і те, що після розгрому російських військ на харківському напрямку фактично не було оргвисновків на рівні генерального штабу рф, а переміщення генерал-полковника Лапіна з командування центральним військовим округом на аналогічну посаду в округ західний доводить, що «спецоперацію» в Україні вороги планують не закінчувати, а проводити за заздалегідь складеним планом. І звичними методами. Кидаючи в бій нові дивізії і стару техніку. Замінюючи якість кількістю.

Як довго це триватиме — не відомо. Людські ресурси не нескінченні навіть у росії. А перехід до тотальної війни із всезагальною мобілізацією загрожує соціальними потрясіннями. Три чверті громадян підтримують війну путіна доти, поки їм самим або їх дітям не доведеться вирушати на фронт. Далі — варіанти. Рашисти домінують на політичному полі держави (це довели триденні вибори 11 вересня). Але в поліцейській державі на цьому полі нема альтернативи, нема опозиції, яка виступала б орга-нізовано і публічно.

Тільки-но російські «охоронці» відчують близькість землетрусу, подібного до краху радянської імперії в 1991 році, куди дінеться їхня рішучість захищати кремлівський режим. А такий землетрус можливий тільки після великої поразки російських військ в Україні, витіснення окупантів за межі всієї української території, включаючи Крим і Донбас.

Близькість політичних землетрусів в росії, тим часом, безпомилково реєструють на великій відстані. Держ-секретар США Ентоні Блінкен, який відвідав Київ за два дні до вдалого наступу українських військ на харківському напрямку, за чутками, привіз президентові Зеленському лист від президента Байдена. Там містилася порада приступити до переговорів з російською стороною і почати з пропозицій про припинення вогню.

Судячи з усього, цей лист Зеленському не передали, а Президент України вчасно «не почув» несвоєчасні поради. Натомість терміново взяв до відома розвіддані та оцінки американських військових. І це багато в чому визначило наш прорив під Балаклією. Ще одним «сейсмологом», який передбачив російську поразку, став голова КНР Сі Цзіньпін. Він ввічливо відхилив пропозицію путіна відвідати москву на святкування вже згаданого 875-річчя російської столиці і погодився тільки на недовгу зустріч у рамках ШОС (Шанхайської організації співпраці), яка пройде 15—16 вересня в Казахстані та Узбекистані.

Було б непогано напередодні зустрічі організувати просування наших військ до Херсона. І послухати, що з цього приводу дідусь Пу розповість дідусеві Сі.

Слава Україні!