2022 рік ще не закінчився, а в засобах масової інформації, українських і закордонних, темою номер один став весняний наступ 2023-го. Впевнені в собі коментатори називали напрямки і рух військ з точністю до кілометрів.

Рівняння з невідомим числом невідомих

Невідомими даними у прогнозах російського наступу залишається, перш за все, погода, здатність керівництва окупантів планувати операції і керувати військами. Невідомими даними в прогнозах українського весняного наступу — обсяги поставок зброї від союзників і здатність наших генералів ефективно розпоряджатися цією зброєю. Неврахованим фактором, або таким, який обидві воюючі країни свідомо ігнорують, залишається також конкретний час початку активних бойових дій. А цей фактор (нарівні зі змінами внутрішньополітичної обстановки в Україні та в росії) здатен стати визначальним у ході війни.

Одним із способів вирішення рівнянь з великою кількістю невідомих є об’єднання їх у систему. А в даному разі (нехай вибачать мене математики) такою системою є війна. Із першим пострілом наступаючих військ, з пересуванням перших колон бронетехніки кількість невідомих і неврахованих даних скорочується. Можна вирішувати рівняння, не вдаючись до премудростей і навіть завчасно прораховувати результати. Але приблизно.

Отже, в дорогу. Почнемо із найскладнішого. З прогнозів погоди. Пам’ятаєте, як засоби масової інформації переконували нас, що танки (і наші, і російські) здатні брати участь у наступі тільки тоді, коли болото на дорогах України добре підмерзне? Ще не все втрачено, попереду — лютий і березень, однак уже зараз зрозуміло: український чорнозем цьогоріч не перетвориться на гладкий асфальт для комфортного пересування військової техніки. Іншими словами, доведеться боротися не за контроль над територіями, а за контроль над вузлами комунікацій: дорогами, простими і залізничними, портами, мостами, водними переправами.

Перевага у безконтактній війні за тими, хто раніше встановить такий контроль. Битва за Бахмут на Донбасі, прийдешні битви на Херсонщині та Запоріжжі покажуть, чи вдасться Збройним силам України цього року завершити війну з окупантами переконливою перемогою. У цих битвах танки — тільки один із доданків успіху. І не вирішальний. Набагато більше значення мають авіація та артилерія, здатні придушувати противника на передовій, ламати глибоко ешелоновану оборону, знищувати зосередження військ окупантів у глибокому тилу й руйнувати системи управління військами.

Число невідомих увідних при спробах вирішувати ці задачі одночасно поки що зашкалює. Однак існує піч, від якої доводиться танцювати при розрахунках. Це підтримка України союзниками і вчасне постачання необхідного для наступу озброєння. Підкреслюю: вчасне. Бо захоплення від ухвалення рішень країнами Заходу щодо «Леопардів» змінюється розчаруванням після того, як у пресі з’явилися повідомлення, що диво-машини в необхідній кількості з’являться у наших військ не раніше осені, а то й на рубежі 2023—2024 років. Що ж до сучасної авіації, то питання про передачу Україні багатоцільових літаків F-16 або штурмовиків західного зразка не вирішене досі, хоч і внесене для обговорення на найближчому «Рамштайні».

На часі — перевірка цінностей на міцність

Утім, на жодному «Рамштайні» не обговорюватимуть тему високої політики на зразок проведення переговорів України з ворогом до того, як ворога не вдасться вибити з української території. Не тільки глава Української держави, не тільки уряд і Верховна Рада — понад вісімдесят відсотків українських громадян твердо відстоюють таку позицію і не змінять її навіть під загрозою втратити підтримку союзників. На жаль, не всі по-літичні лідери це розуміють. Багато з них раз у раз заводять мову про «вікно можливостей», про «покрокове вирішення проблеми», згадують відому формулу Штайнмайера, від якої сам Штайнмайер давно відмовився.

Вікно можливостей, щоправда, таки існує. Воно відкрите в тому сенсі, що росія може зробити крок доброї волі і негайно вивести свої війська з окупованих українських територій. Питання репарацій за завдані війною збитки, питання покарання міжнародним судом ро-сійських військових злочинців у цьому випадку дійсно могло б бути вирішене за столом переговорів. Не раніше. Але, як висловився прессекретар путіна пєсков, у будь-якому випадку треба «враховувати реалії, що склалися».

Однак реалії кремлівських «визволителів», як ми знаємо, не збігаються з реаліями циві-лізованих країн. Вони засновані на приматі насильства в най-огидніших його формах. Шляхом переговорів усунути розбіжність не вийде. Більше того, з часом тріщина між уявленням про реалії перетвориться на прірву, а потім — на вир, куди затягне все людство. Приблизно така ж доля чекала нас у кінці минулого століття, коли погляди на світ старих членів Політбюро КПРС розійшлися з поглядами народів і більшості лідерів країн вільного світу. Від катастрофи Бог врятував людей, коли послав у кремль Горбачова, а в Білий дім Рейгана. Але вдруге за короткий історичний період подібне диво навряд чи повториться.

Для порятунку всього живого на Землі від путіна і путінської росії доведеться шукати раціональний, швидкий і дієвий спосіб. Об’єднати тих, хто здатний об’єднатися, ізолювати байдужих і тих, які розраховують з вигодою для себе пережити апокаліпсис, здалеку спостерігаючи, як пливуть повз них трупи ворогів.

Україні зараз випала воістину історична роль. Підтримка нашої країни стала випробуванням універсальних цінностей. Про них багато років твердили європейські та заокеанські демократи, глашатаї свобод і прав людини, проте жодного разу не пробували застосовувати свої цінності на практиці. Тепер час настав. Для перевірки можу запропонувати короткий прейскурант:

Триста танків «Леопард», «Абрамс» і «Челленджер» для українських Збройних сил негайно — гарантія громадянських свобод у всьому світі.

Шістсот новітніх літаків західного зразка і стільки ж ракет великої дальності — гарантія дотримання прав людини.

Тисяча артилерійських систем з боєприпасами — для захисту від геноциду українського народу.

За решту союзникам і друзям подякуємо після Перемоги.

Слава Україні!