По п’ятницях, бува, що в суботу, а то й у понеділок, поштарка справно приносить рідну газету. Яка б не була в тій часині пильна робота, вона відсувається перед нетерплячим бажанням розгорнути часопис. Не раз доводилося чути нарікання від різних людей, що не приносять, мовляв, газету вже тривалий час, запитують, чи вона ще виходить. А ви телефонували в редакцію, звертались до пошти, наголошували там, що порушуються ваші права?

Не уявляю типового англосакса, німецького бюргера, гордовитого поляка, що зазвичай пишається належністю до своєї нації, француза, американця… перелік можна продовжити, котрий не розгорнув би вранці чи то «Таймс», чи «Зюддойче цайтунг», чи «Газету виборчу», «Ліберась-йон», «Файненшл таймс», чи будь-яку іншу свою улюблену газету — свіженьку, щойно з друкарні, й не поцікавився б: а про що ж там преса пише? Порівняння, може, й захмарне, але це так.

Не уявляю, як можна вранці, чи ввечері, обійтися без рідної української газети — єдиного тут цілковито українського видання, і при цьому гордо називати себе українцем, а то ще й козаком, заспівувати української, регулярно приходити до Шевченка, підкреслювати свій патріотизм… (Хоча нерідко, зазначу в дужках, доводиться чути, як такий патріот бездумно переходить на мову агресора чи спокійно, без бажання негайно щось робити, читає чужомовні вивіски — і це на дев’ятому році війни з російським агресором). Байдужість — те саме, що корозія для металу. Українців таких в Одесі подостатком. У чомусь вони активні, а в чомусь — таки байдужі. Чи це звичка, чи втома, чи матеріальні проблеми — важко визначити, а можливо, що й усе вкупі.

Але ж можна, як бачимо. Це засвідчує перед-плата, видно це й за іншими ознаками. То що ж ви читаєте, панове-громадяни? І чи ви читаєте взагалі щось, окрім титрів на екрані свого телевізора (хоча й там певні сумніви, а часом і недовіру, викликає нині хоч би той же «марафон»).

Не вірю, вибачайте вже, коли мені кажуть, що читають газету в інтернеті. Та ні, не читають її в інтернеті. Це лише ілюзія. Ще коли зі смартфона вичитує чи книжку якусь гортає дівчина в автобусі, чи в потязі, коли довга дорога, можна повірити, хоча дедалі рідше бачу таке диво, як читання.

Але мова не про це, хоча питання дуже важливе. А про те йдеться, що неможливо обійтися без єдиної винятково і цілковито української газети, якщо ви прагнете наблизити нашу перемогу, допомогти нашим захисникам, прочитати чесну та правдиву аналітику. Якщо ви хочете вгамувати свої емоції після отриманих новин чи телевізійних «балакучих голів», то найкращий засіб для відновлення психологічної рівноваги — прочитати в улюбленій українській газеті аналітичну статтю з надійного джерела чи будь-який інший матеріал для розширення світогляду. (Не подаю тут назву нашої газети, щоби ніхто не звинуватив у рекламних намірах).

Було колись: людина могла дозволити собі отримувати одразу кілька газет. Часи змінилися. Та все ж дозвольте собі отримувати одну — колись улюблену — газету. Поновлюючи передплату кожного кварталу. Щоби не зникла газета, бо для української Одеси це стало б не лише ганьбою, а й значною втратою.