Нещодавно у рамках програми Року української культури в Республіці Молдова Одесу відвідала генеральна директорка Національної бібліотеки країни-сусідки, президентка Асоціації бібліотекарів Молдови Єлена ПІНТІЛЕЙ (на знімку). Вона була почесною гостею Інтелект-форуму — 2023 та учасницею низки заходів ОдесаБібліоСаміту й XXIII Всеукраїнської виставки-форуму «Українська книга на Одещині», серед яких — виїзне Свято української книги у смт Авангард.

Єлена Пінтілей люб’язно погодилася відповісти на запитання журналіста «Чорноморських новин».

— Пані Єлено, радий вітати вас на Одещині. Ваш приїзд — мужній вчинок, адже минулої ночі, 11 червня, Одесу та її околиці росіяни вкотре обстріляли ракетами, що спричинило руйнування та жертви серед мирного населення. Українці щиро вдячні Республіці Молдова, яку ви представляєте, за всебічну підтримку. Життя засвідчило, що Молдова для нас дуже близька країна, не лише географічно, а й ментально. В Україні, переважно на Одещині та Буковині, проживає значна кількість молдован, а українці в Молдові — другий за чисельністю етнос після титульної нації.

Найперше — розкажіть, будь ласка, про очолювану вами установу.

— Дякую. Я представляю Національну бібліотеку Республіки Молдова, в якій працюють 250 співробітників, та Асоціацію бібліотекарів Молдови, що налічує 1500 осіб, — це велика армія людей, котрі трудяться на благо культури, освіти й підтримки важливих соціально-культурних ініціатив.

Національну бібліотеку я очолюю вже дев’ятий рік. Два роки тому ми відзначали 190-ліття від заснування нашої книгозбірні. Для людського життя це великий період, а для національної європейської бібліотеки — це період становлення. 1992-го Національна бібліотека розпочала комплексне реформування своєї діяльності, відповідно до стандартів ЮНЕСКО. Ця реформа передбачала, серед іншого, інтеграцію бібліотеки в процес національного відродження, розпочатий у Молдові. Відтоді здійснено низку масштабних проєктів, які посприяли досягненню визначних результатів, зміні іміджу книгозбірні в суспільстві та утвердженню її як престижної культурно-наукової установи в країні і за кордоном. У співпраці з вісьмома великими бібліотеками, п’ятьма музеями та Національним архівом ми ініціювали й розробили національну програму «Пам’ять Молдови», головна мета якої — зберегти і передати майбутнім поколінням нашу письмову культурну спадщину. Будучи національним методичним бібліотекознавчим центром, ми прагнемо підтримувати дружні, партнерські, професійні стосунки з іншими національними і публічними книгозбірнями.

Прикладом такого партнерства є нещодавній візит до нас делегації фахівців Одеської національної наукової бібліотеки, очолюваної Іриною Бірюковою. Наші гості взяли участь у відкритті тематичної програми заходів Року української культури в Молдові, підготовленої колективом Національної бібліотеки Республіки Молдова за сприяння Міністерства культури Молдови і посольства України в Молдові. Відбулися професійні дискусії за участі спеціалістів обох установ, а також виставка «Україна: між миром і війною» (із фондів нашої бібліотеки). Одеська делегація передала видання українською мовою для наших книгозбірень. Дні української культури відзначали і в інших бібліотеках, зокрема у публічній бібліотеці села Паланка, район Штефан-Воде. Приємним подарунком для бібліотеки стала передача книжок українською для дітей у рамках проєкту «Українська книжкова полиця», який втілюється під патронатом першої леді України Олени Зеленської в багатьох країнах світу. У Молдові цією акцією опікується Олеся Шевченко, дружина посла України.

— З перших днів війни багато українців знайшли тимчасовий прихисток на теренах Молдови. Відомо, що ваші бібліотеки активно допомагали нашим громадянам, які опинилися в біді...

— Так, відголоски російської агресії проти України поширилися і на нашу Молдову. Перші дні війни до нас був дуже великий наплив біженців, деякі — проїздом, прямуючи далі, на Захід. Багато українців отримали прихисток у родинах молдован, стали частиною наших громад. Мої співвітчизники, зокрема й бібліотекарі, старалися всіляко допомогти. Процес адаптації біженців з України відрізнявся від того досвіду, який уже був у країнах Європи, оскільки українці не мали часу на підготовку до евакуації. Тому важливим було насамперед налагодити побут біженців, яким бракувало повсякденних речей, грошей та їжі.

Сучасне законодавство Молдови передбачає, що бібліотека є частиною громади — community — і має виконувати різноманітні функції. Національна бібліотека Молдови має 30 філій, координація роботи яких здійснюється профільною асоці-ацією. Що було зроблено? Отримано гранти на закупівлю книг, проведено різноманітні соціокультурні заходи, в тому числі інтеграційного та психотерапевтичного характеру. Реалізовано локальний проєкт з організації курсів для українських жінок та дівчат з вишивки, що є нематеріальною культурною спадщиною. Цей проєкт мав дуже потужний вплив на покращення психологічного стану біженців і наближення їх до витоків рідної, української культури в період тимчасового перебування на чужині. Молдова є державою, яка прийняла найбільше біженців з України (з розрахунку на чисельність населення нашої держави), половина із них — діти.

— Пані Єлено, напередодні нашої зустрічі Наталія Диба, завідувачка відділу міжнародних проєктів ОННБ, з великою вдячністю розповідала мені про вашу сім’ю, яка надала притулок її рідним…

— Так, ми постаралися допомогти. Не думаю, що ми зробили аж так багато, але на той момент ми допомогли, а наша бібліотека стала частиною тієї великої родини, яка, чим могла, сприяла людям з України, котрі тоді потребували підтримки.

— Відомо, що ви народилися на Одещині, у мальовничій Утконосівці біля Ізмаїла, й підтримуєте зв’язок зі своєю малою батьківщиною. Для одеського обивателя топонім «Утконосівка» асоціюється, насамперед, з найсмачнішими помідорами сорту Примадонна (з-поміж інших томатів вони вирізняються формою з характерним носиком). Коли на Привозі чуємо: «Зважте мені, будь ласка, кіло Утконосівки», одразу розуміємо, про що йдеться. Подорожній, котрий проїжджає через ваше село, неодмінно зверне увагу на великі теплиці, яких не злічити. Розкажіть, будь ласка, про свій рідний край.

— Так, я народилася в Утконосівці (історична тюркська назва Ердек Бурну — Качиний Дзьоб. — Прим. авт.). Це красивий населений пункт на берегах озера Катлабух, у якому понад чотири тисячі мешканців, здебільшого — румуномовних. Їхнє життя споконвіку було пов’язане з обробітком землі. Свої матеріальні проблеми наші селяни вирішують, продаючи врожай, вирощений власноруч. Так, це важка праця, наше дитинство практично проходило на наших городах. Ми так виховані. Я горда, що повага до чесної праці в нас передається з покоління в покоління.

Наші люди пишаються тим, що живуть в Україні, вони з великою повагою ставляться до українського народу та президента. У нас ніколи не виникало проблем на національному ґрунті. У нашій традиції — повага до своєї родини, повага до старших, повага до господарів. Мені поталанило навчатися у найкращій школі. Мої викладачі рідної мови свого часу здобували освіту в Чернівецькому державному університеті імені Юрія Федьковича. Я досі вважаю їх своїми найкращими вчителями.

— Тоді це була молдавська мова, тепер, за Конституцією Республіки Молдова, — румунська…

— Сьогодні в нашій школі на кожній паралелі один клас румунський і один — український. Українську мову в нас шанують і знають, але й рідної не забувають. Вивіски у селі двомовні — румунською та державною, українською.

— Етнографія входить до кола ваших наукових інтересів. Які основні свята у вашому селі?

— Це свята, пов’язані з християнським календарем. Добре збережені обряди народного святкування Різдва з колядками та Великодня з приготуванням традиційних страв.

Уратул, 13-14 січня. Учасники цього новорічного дійства, вдягнені у страхітливі маски, щоб відлякувати від господарів нечисть, «водять Козу». Дійство має складний сценарій із щедруванням у супроводі живої музики. Господарі віддячують щедрувальників калачами, тістечками та грошима.

А інші компанії з музиками ходять по селу з Урсом (Ведмедем). Ведмідь розважає всіх кумедними танцями. Коли він втомиться і лягає на землю, з’являється Баба, яка замовляннями відновлює сили Ведмедя. Інші учасники народного карнавалу також співають, танцюють, бажають господарям здоров’я й достатку і славлять рожденного Христа.

Весняні й осінні свята також посідають важливе місце у народному календарі. На Мерцішор — свято зустрічі весни — наші діти змалечку вміють виготовляти традиційні прикраси з ниток у біло-червоних кольорах. Восени, коли врожай зібрано, можна й перепочити. 21 листопада, на Архангела Михаїла, в Утконосівці — храмове свято, а ще — День села з великим концертом. У будинку культури — виступи народних фольклорних колективів, серед них — прославлений «Дор Бесарабян», через який пройшло кілька поколінь талановитих учасників. У святковій програмі — привітання від місцевої влади, подарунки від меценатів, дегустація вин, а також частування стравами локальної кухні (чорба, зама, сармале, мітітеї, плацинди, бринза), більшість цих страв смакують з мамалигою. А ще в Утконосівці надзвичайно смачний хліб, який наші господині випікають за рецептами прабабусь.

Молдовські національні традиції у нас дбайливо зберігаються та підтримуються. Ось милуюся різноманіттям вишиванок тут, на святі в Авангарді, і знаходжу в орнаментальних мотивах чимало спільного з нашими, молдовськими. Українська держава створює належні умови та сприяє розвиткові мов і культур національних меншин. У нас гармонійне поєднання культур, я вважаю, що це по-європейськи.

— Так, адже вступ до Європейського Союзу є стратегічною метою обох наших країн, у цьому напрямку ми рухаємося паралельними курсами. Ми в Україні з великим інтересом стежили за історичним самітом Європейського політичного співтовариства, що відбувався у Республіці Молдова на початку червня. Серед високих гостей — понад 50 президентів, керівників європейських країн та очільників Євросоюзу, що є свідченням підтримки Молдови європейськими лідерами…

— Наша президент Майя Санду зуміла організувати цей саміт і провести його на високому рівні. Для нас це була велика відповідальність і водночас — велика гордість для нас.

— Більшість українців з великою симпатією ставиться до вашої пані президента Майї Санду. Вона — справжня патріотка Молдови, сильна проєвропейська лідерка, реформаторка, а окрім того — взірець елегантності та стилю. Ми бажаємо миру й успіху нашій дружній країні — Республіці Молдова.

— Щиро дякую.