Міркування про нашу незалежність

Відзначення річниць незалежності відбувається у багатьох державах щорічно і з певною фанфарою, але дуже часто без духовного змісту. Це не обвинувачення супроти цих держав, які просто рутинно відзначають тому, що вони самопевні майбутнього і що ніщо їм не грозить. Їхні кордони безпечні, і хоч існують політичні противники або й навіть вороги, вони не є загрозливими чи навіть небезпечними, бодай на даний час. У цих державах відзначення річниці незалежності є просто нагодою для вихідного дня та всенародного гуляння.

Але не для українців. Українці, мабуть, як мало інших, розуміють свою державну незалежність як основу існування нації. Якщо є небезпека незалежності держави, ставиться питання про існування нації. Це, ймовірно, емотивне, але, на жаль, дуже реальне почуття, бо наша українська нація часто і довго була бездержавною. Тому ми цінуємо нашу державну незалежність, вочевидь, інакше, ніж інші народи. 32-а річниця — це від княжої доби найдовше існування нашої держави.

Мій покійний батько, який відійшов у вічність далеко до проголошення української державної незалежності, писав так:

«Ідеалістичні первні, що від найдавніших часів глибоко закорінилися в духовності українського народу, увійшли в основу ідеалістичного світо-гляду..., центральною ідеєю... стала ідея нації, а саме її незалежність і свобідний розвиток її сил і вартостей в правно-політичній організації — державі. Тільки держава може забезпечити свободу і справедливість кожній людині в рямцях загального добра нації, що є основним і непорушним законом усього суспільного життя. Держава є добром цілої нації, всіх її поколінь, живих, мертвих і ненароджених, зв’язаних спільністю походження, мови, історії, культури, території і змагань. Тому в стані політичного поневолення для української нації начальним постулатом є виборення і створення Української Самостійної Соборної Держави, а обов’язком кожної людини української крови зокрема, незалежно від того, чи вона має другу, прибрану батьківщину, чи ні, є служити українській нації, особливо коли вона змагається за своє існування і за волю в боротьбі проти найгіршого ворога всього людства».

Тобто незалежна держава є завершенням устремління народу. Вона (держава), якщо вона незалежна і демократична, є найкращим захисником прав свого народу та всіх мешканців своєї території, чи вони корінні, чи з часом почуваються частиною того народу і його культур. Чи вона такою буде, залежить також від народу і його культури. Це яскраво проявляється у традиції будівництва держави українським народом у понад тисячу років, навіть у найдавнішій історії, коли державну верхівку не вибиралося, але впроваджувалися закони, які запевняли права населення («Руська правда»). У козацькій добі вільних людей, гетьманів обиралося. Це припинила московська орда, за культурою авторитарна, після Переяслава. Але основна засада і прагнення до вибору та прав населення проявилося чітко у так званій Конституції Орлика, після Полтави. Наша культура та традиції дозволяють те, що найкращим президентом досі нашої держави є людина не корінного роду і віросповідання. Нема кращого українця у світі, як сьогоднішній Президент України.

Ось правдиве розуміння нашої державної незалежності на 33-у році та боротьби за наше буття на другому році дуже тяжкої війни. Виклик поставив нам ворог. Ми цей виклик прийняли і розгромили. Але залишилося перед нами, щоби ми остаточно перемогли, не задля тільки перемоги, а й задля нашого існування. Нам допомагає весь світ, але у дуже поміркованому, відносному порядку. Рішення у Вільнюсі на вершинних зустрічах НАТО нам дало чітку відповідь, що за нашу державу відповідаємо тільки ми.

І так, мабуть, повинно бути. Для нас це урок. Мали ми союзників гірших у нашій історії, які постійно нас зраджували, а також і своїх кочубеїв. Навчились ми, що друзі прийдуть допомагати, але не проливати власну кров. На нашій землі буде пролита тільки наша та ворожа кров.

На 33-у році незалежності я більше вірю у силу духа свого народу, ніж будь-коли у минулому. Малоросійство пішло у забуття, українська мова, яка є серцем нації та держави, почала лунати від Карпат аж по Донбас. З кожним днем Україна стає сильнішою навіть з пролиттям крові та фізичним знищенням. Поет Закарпаття Іван Ірлявський писав, що життя розквітає на мертвім, що зродилось у вогні боротьби. Так і є! Наша нація і наша держава побудовані на героїзмі нашого народу. Тим більше сьогодні, коли ця держава є визнаним суб’єктом у світі як борець за свою долю та долю цілої Європи, а може, і світу, як також перемоги добра над злом.

У день річниці нашої незалежності кожен із нас повинен згадати наших сучасних героїв, які віддали свої життя за нашу державу, та прийняти для себе постанову робити все за своїми можливостями та обставинами, щоби народ мій і його держава завжди були. Кожний думай, що на тобі мільйонів стан стоїть і за долю мільйонів мусиш дати ти одвіт. Так писав наш каменяр, Іван Франко. Ось так підходьмо до річниці нашої державної незалежності — з думкою про перемогу і як я можу до неї прислужитися.

Аскольд С. ЛОЗИНСЬКИЙ, український правознавець і громадський діяч у США.