|
Відступати нікуди. Попереду — Нью-Йорк
21.09.2023 / Газета: Чорноморські новини / № 39(22464) / Тираж: 8525
Атаки на українські міста та об’єкти (передусім цивільні) останнім часом посилилися. Це безпосередньо пов’язано з наступом наших військ. Чим успішніше наступаємо, тим більше атак з повітря і з моря. Російські ракети і дрони найчастіше запускають з глибокого тилу, відтак райони й майданчики тих запусків через віддаленість розташування не доступні для превентивних ударів або ударів у відповідь. Високоточних ракет у розпорядженні ЗСУ достатньо хіба що для ударів по Криму. А ефект від запуску дронів по російських містах, швидше за все, психологічний. Чому не дають ракет Щоб змінити ситуацію, потрібне постачання від союзників високоточної зброї великої дальності у достатній кількості. Цього в найближчому майбутньому не передбачається з трьох основних причин. Перша — фінансова, оскільки сучасні ракети далекого радіусу дії коштують набагато дорожче за танки та літаки. А допомога друзів обчислюється фіксованими сумами у бюджетах. Друга причина полягає в тому, що у наших європейських союзників кількість таких ракет обмежена або їх на озброєнні нема зовсім. А ті, у кого вони є, діляться з Україною неохоче або (як Великобританія) лише з ініціативи політичного, а не військового керівництва. Сформулювати третю причину, через яку нашій країні не надають таких ракет, можна одним словом. Це слово — Байден. Нинішній президент США і кандидат від Демократичної партії на пост президента перебуває у становищі, коли один неправильний крок загрожує крахом надій та кінцем політичної кар’єри. І цей крок у Джозефа Байдена безпосередньо пов’язаний зі ставленням Білого Дому до України. Не варто повторювати поширену думку, хто саме у Вашингтоні наполягає, щоб наша країна війну не виграла, а росія не програла. І відмова від постачання високоточних ракет дальньої дії нашій країні — наріжний камінь недопущення горезвісної «ескалації». Якщо Джо Байдену вдасться переобратися на найвищу посаду в США, то під час своєї другої й останньої каденції він стане вільним у прийнятті рішень. Зокрема й стратегічних. Тож ракети, які для США застаріли, нам таки виділять. Але до жовтня 2024-го ще треба дожити. А відтак ЗСУ ще цілий рік доведеться розраховувати на вітчизняні можливості. Яких, до речі, є чимало. Починаючи з модернізації спадщини радянського ракетобудування і закінчуючи новими галузями, які дозволили за короткий термін створити потужності для забезпечення армії безпілотними літаками та дронами-камікадзе. Українських фахівців у цій сфері багато. Фінансових можливостей теж вистачає. Варто лише гроші, призначені в бюджетах для «великих будівництв», спрямувати на будівництво нових «південьмашів». Судячи з усього, таке переспрямування відбувається. Спокійного життя ворогові жодні ресурси та ніякі відстані не забезпечать. Ні на морі, ні на суші. Так, наступ наших військ іде повільно. І не за тими планами, що намагаються нав’язати нашим військовим закордонні друзі. А відповідно до наших реалій, яких з-за кордонів не видно. Кремлеві вдалося нав’язати Україні довгу війну. Але й нам, безперечно, вдасться до такої війни підготуватися. З літаками союзників чи без них. З постачанням їхніх високоточних ракет чи без. Але з нашою і лише з нашою перемогою. Важкий іспит І все ж складати іспит перед тими, хто нам допомагає, мусимо. Йдеться, як розумієте, про десятки чи й сотні мільярдів доларів, якими друзі платять, щоб наші хлопці за них воювали. Воювали за порядок, який виник після перемоги над нацистською Німеччиною та втілився в Органі-зації Об’єднаних Націй, оформленні міжнародного права, був закріплений у Гельсінкі у 1975 році як Заключний акт наради з безпеки та співробітництва у Європі. Це єдиний та неподільний інститут. На ньому (а не на ядерній зброї) тримався та тримається сучасний світ. Зруйнувати його здатна лише третя світова війна. І ті, хто вважає напад росії на Україну початком такої війни, мають рацію. Рада Безпеки ООН, де агресор здатний блокувати будь-які рішення і прямо провокує протистояння, показала, звісно, повну неспроможність. Але неправі ті, хто радить задля запобігання всесвітній бійні ігнорувати ООН і негайно розпочати створення об’єднання, де агресорам не знайдеться місця в Раді Безпеки, де буде скасоване право вето, а питання застосування сили від імені світової спільноти вирішуватимуться більшістю голосів на Генеральній Асамблеї. Тут небезпек виникне навіть більше, ніж за нинішньої ситуації. 193 країни, представлені на Асамблеї (одна країна — один голос), — частина політично поляризованого світу. А поляризований світ не гасить, а підтримує війну. Іншими словами, після радикальних реформ на політичній карті світу з’являться не дві, а двадцять дві ворожі одна до одної умовні Кореї. Тому навіть до обережних спроб розігнати хвилі у болоті ООН більшість відповідальних лідерів ставиться поки що негативно. А пропозиція президента США Байдена щодо розширення Ради Безпеки із включенням до її складу нових постійних членів без права вето — Німеччини, Японії, Індії, Бразилії та ПАР — навряд чи знайде підтримку на 78-й сесії Генасамблеї. Вона, скоріш за все, — просто трюк у майбутній виборчій кампанії. А ось візит до Нью-Йорка Президента України Володимира Зеленського — не трюк, а сувора необхідність. Сам виступ із трибуни ООН з точки зору користі для нашої країни, мабуть, на останньому місці. Про програму миру з десяти пунктів не чули хіба що пінгвіни в Антарктиді. І не в ній річ. А у тому, як відбуватимуться зустрічі за межами заходів ООН. На першому місці тут, зрозуміло, спілкування Зеленського з Байденом. І воно буде непростим. У Вашингтоні хочуть почути з перших вуст звіт про хід наступу ЗСУ, темпи якого нашого друга не влаштовують. Зокрема, почути те, чого від наступу чекати. Невизначеність результатів українського наступу впливає на Конгрес США політично — у сенсі протистояння там демократів і республіканців. І на ВПК, де готуються до великої війни, збільшуючи обсяги виробництва зброї. Зеленський зустрінеться і з конгресменами, і з бізнесменами. Щоб внести ясність та забезпечити підтримку Україні на всіх флангах. Чи це йому вдасться, дізнаємося найближчим часом. Сподіваємося, що вдасться. Слава Україні! Автор: Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ
|
Пошук:
Автор
По данным Международной федерации диабета (IDF) за 2021 год, от диабета страдают 10,5% людей в возрасте от 20 до 79 лет и половина из них не знает об этом. Согласно прогнозам, к 2045 году этим заболеванием будет болеть на 46% больше — каждый восьмой взрослый или 783 миллиона человек. Эта перспектива пугающая, но не удивительная, учитывая текущую ситуацию
Під егідою Міністерства культури та інформаційної політики України, Одеська національна наукова бібліотека, Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів, Державна наукова установа «Книжкова палата України імені Івана Федорова» за сприяння Одеської обласної державної адміністрації, Одеської обласної та Одеської міської рад, Українського інституту книги, Всеукраїнської громадської організації «Українська бібліотечна асоціація» та Всеукраїнської громадської організації «Бібліополіс» проводять Всеукраїнську виставку-форум «Українська книга на Одещині».
Останні моніторинги:
00:00 25.04.2024 / Вечерняя Одесса
00:00 25.04.2024 / Вечерняя Одесса
00:00 25.04.2024 / Вечерняя Одесса
00:00 25.04.2024 / Вечерняя Одесса
00:00 25.04.2024 / Вечерняя Одесса
|
© 2005—2024 Інформаційне агентство «Контекст-Причорномор'я»
Свідоцтво Держкомітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України №119 від 7.12.2004 р.
Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише з посиланням на інформаційне агентство «Контекст-Причорномор'я»
© 2005—2024 S&A design team / 0.012 |