(Шукаємо союзників на Заході, не помічаючи проукраїнського потенціалу у самій росії)

«Вы людей живьем сжигали!» — цей московський наратив, що стосувався міфічних бандерівців, свого часу був жваво підхоплений значною частиною мешканців Одеси, Севастополя, Донецька, Луганська та інших міст південного сходу України. Мабуть, малися на увазі події 2014 року на Майдані та людські жертви в одеському будинку профспілок.

Але росія чомусь уперто замовчує самоспалення директора Інституту людини Удмуртського університету Альберта Разіна, яке сталося 12 вересня 2019-го. Мужній патріот зробив це на знак протесту проти знищення удмуртської мови. Як тут не згадати самоспалення Олекси Гірника 21 січня 1978-го на могилі Кобзаря в Каневі? У такий спосіб український дисидент протестував поти русифікації України. А кому з росіян довелося спалити себе на знак протесту проти витіснення російської з публічного простору? Такі випадки нікому не відомі, оскільки російська мова у нас і тепер «живее всех живых». І це після де-в’яти років кривавої війни, розв’язаною Росією.

Кремль робить усе можливе, щоб українці не сприймали народи рф як своїх потенційних союзників. Будьмо відвертими: дехто з нас бачить у бурятах, калмиках, чеченцях найбільших ворогів українства. Росіяни вже йдуть потім... Етнонім «мокша» став синонімом недолугого імперця і часом використовується українцями для образи... етнічних росіян. Добре, що хоч ерзянам пощастило. Але це свідчить лише про великий досвід росії в нацьковуванні народів один на одного.

Два згадані етноси є корінним населенням Республіки Мордовія. До речі, ерзянській патріотичній інтелігенції не подобається штучна назва «Мордовія», бо це щось на зразок «Хохляндія». Вони користуються терміном «Ерзянь Мастор» («Країна Ерзян»). Цікаво, що ерзянська частина становить лише десь 40% території республіки, а мокшанська — понад 60%. Хоч насправді ерзян у рф набагато більше, ніж мокшан, і вони традиційно активніші. Значна частина ерзянських земель залишилася за межами Мордовії: більшовики-імперці у 20-х роках минулого століття витворяли з автономіями, що хотіли. Мокшан також образили — їм дісталася лише північна частина мокшанського етнічного масиву. Південну ж назвали Пензенською областю, де національно-культурні потреби мокшан ніколи нікого не цікавили.

Тепер про ерзян. Саме ерзяни були єдиним народом рф, який у 2014 році засудив ро-сійське вторгнення в Україну та анексію Криму. Рада старійшин тоді звернулася до молоді із закликом не воювати проти України. Вплинути на весь народ лідери ерзянського руху, звісно, не змогли, але, принаймні, відсотково ерзян на українській території воювало набагато менше, аніж бурятів чи дагестанців.

Хочу розповісти про київського ерзянина, у минулому — підполковника ВПС Олександра Болькіна. Рідною мовою його ім’я звучить дещо інакше — Боляєнь Сиресь. За «совка» він був звичайною радянською людиною. Ба більше, офіцером, комуністом... А відтак його майбутня доля легко проглядалася будь-якою досвідченою людиною. Але було два «але». Він був ерзею, і тому мав щеплення від російського шовінізму. А друге «але» полягало в тому, що після закінчення військового училища його скерували в Україну. Існувала така практика у совєтів — використовувати «нерусских» для русифікації інших народів. Та в даному випадку все вийшло з точністю до навпаки. Спілкування з українцями вщент розбило «стройную систему коммунистического мировоззрения».

А ще була пам’ятна зустріч із головним старійшиною народу ерзя, який поставив землякові конкретне завдання: з’ясувати, у чому секрет збереження українцями своєї ідентичності. «Вивчи мову, заговори українською! І коли ти заплачеш від української пісні, ти все зрозумієш...» — так казав офіцерові інязор Кшуманцянь Піргуж.

А потім були події на Майдані. Волонтерство. Добровільна мобілізація у 58-літньому віці. Півтора року в АТО. Поки воював, залишився без свого бізнесу і без житла. Довелося працювати таксистом. Здійснив майже 15 тисяч поїздок! Книжку можна написати про діалоги пасажирів з принципово україномовним таксистом. Як правило, до кінця маршруту 70% клієнтів переходили на українську. Дехто — з жахливим акцентом, і все ж. Бо що ж робити пасажирові, коли з’ясовується, що отой «бандерівець», який розповідає про українську мову, пояснює, як це впливає на твоє життя і на долю всієї країни, читає тобі вірші українською, а потім перекладає їх якоюсь дивною мовою, виявляється… ерзею? Не один російськомовний пасажир на знак поваги до «ерзянобандерівця» переходив на українську.

Сьогодні того ерзю багато хто знає в Україні. Тепер він і сам інязор (головний старійшина) ерзянського народу. Так, це дивно, але в 2019-у в непростих умовах виживання у російській федерації, на народному молінні ерзян, дванадцять із вісімнадцяти старійшин віддали свої голоси громадянинові України, підполковнику ЗСУ, ветерану російсько-української війни, бандерівцю за переконаннями. Нині Боляєнь Сирєсь очолює боротьбу ерзянського національного руху за створення ерзянської держави Ерзянь Мастор. Співзасновник «Вільного Ідель-Уралу», мета якого — створення конфедерації народів Поволжя, а із серпня цього року — президент «Ліги вільних націй», яка об’єднує півтора десятка колонізованих москвою народів.

Він упевнений що все буде так, як задумали. Магнетизує співрозмовника, і йому хочеться вірити. А як не повірити, коли каже, що за десять-п’ятнадцять років Україна стане найвпливовішою європейською країною? Провідною країною від Сяну до Берингової протоки. Інязор вірить у перемогу України і знає, в чому вона полягає. Не лише у звільненні територій, а й у дезінтеграції рф та створенні, за активної участі України, нових національних держав на цих територіях. Ось такі вони, ерзянські бандерівці...

Хіба це не зобов’язує нас шанобливіше ставитися до ерзянського та інших національних рухів нинішньої росії?

А великому удмурту Альбертові Разіну, який своїм мужнім вчинком дав потужного ляпаса догниваючій імперії, — cлава і вічна пам’ять.

Сергій ЛАЩЕНКО.

м. Львів.

Довідково:

• удмурти мали національну піктографічну писемність (пуси) із І тисячоліття до Різдва Христового та власну традиційну релігію (інмаризм), яка дожила до ХХ ст.;

• Удмуртія окупована Московією у XVI столітті в результаті серії воєн із Казанською державою;

• першу модерну абетку удмуртської мови уклав у XVIII ст. український просвітитель із Лохвиці митр. Веніамін Пуцек-Григорович;

• класик удмуртської літератури Кузебай Ґерд убитий в урочищі Сандармох разом із Миколою Зеровим, Лесем Курбасом і Валер’яном Підмогильним;

• рф послідовно дискримінує удмуртську мову, перешкоджаючи створенню повного циклу середньої освіти удмуртською (викладають лише як предмет), а з 2019-го її виключено з переліку обов’язкових предметів.