Кінець вересня — початок жовтня у Києві означився двома, без перебільшення, масштабними подіями, на які навіть в умовах Великої війни ще вчора годі було й мріяти. Достатньо на них подивитися, вникнути в зміст…

28 вересня — практично одночасні візити генсека НАТО Єнса Столтенберга, міністрів оборони Великої Британії Гранта Шеппса та Франції Себастьяна Лекорню.

2 жовтня — безпрецедентна (вперше за межами ЄС) неформальна зустріч міністрів закордонних справ 27 держав-членів Євросоюзу.

Це збіг чи знак? Риторичне запитання. Це явно друге. То в чому річ?

Ситуація навколо підтримки України, та й у світі загалом, вкрай динамічна, вона постійно змінюється. І вищезгадані «колективні» візити якраз і є одним із серйозних проявів цих змін. Про що йдеться? А про те, що в Європі та НАТО занепокоєні ситуацією, яка складається. І тому хочуть продемонструвати, що, з одного боку, й надалі підтримуватимуть Україну, а з іншого — збережуть єдність всередині Альянсу за будь-яких обставин, тобто незалежно від участі США в цьому процесі.

Сполучені Штати, як відомо, зараз накрила хвиля нестабільності, переважно через загострення внутрішньо-політичної боротьби, пов’язаної з майбутніми президентськими виборами (у тимчасовому бюджеті США на 45 днів нема грошей для України). Критичну напругу створюють заяви одіозного Дональда Трампа й окремих діячів з Республіканської партії, які йому підтанцьовують. Наприклад, серед західних аналітиків ростуть побоювання, що якщо цей діяч знову стане на чолі США, то ця «версія Трампа», з якою зіштовхнеться цивілізований світ, а особливо Європа, ймовірно, буде набагато епатажнішою та обурливішою, ніж та, яку вже бачили раніше.

Не забуваймо і про дестабілізаці-йний фактор Віктора Орбана в Угорщині та перемогу проросійської партії Роберта Фіцо на парламентських виборах у Словаччині. А ще — додайте сюди вибори в Польщі, які відбудуться через десять днів, але вже змогли спровокувати чимало шуму у світі й тривог в Україні. Ну і не забуваймо про державу-агресорку росію: на цьому тлі в кремлі точно радісно потирають свої закривавлені руки.

Відтак свідомо чи підсвідомо, але згадане свідчить про те, що європейці демонструють свою готовність гідно відповісти на всі ці виклики одразу за декількома напрямками. По-перше, демонструють це Україні, яка дуже потребує підтримки не лише матеріальної — зброєю і грошима, а й моральної не меншою мірою. По-друге, це треба показати союзникам у США. По-третє, звісно, рф: рано святкуєте. І нарешті, по-четверте, вони демонструють це самим собі, тобто Європа — Європі, що вона здатна об’єднатися, здатна самостійно продовжувати обрану лінію, бо нині йдеться і про її виживання як повноцінного центру геополітичного впливу.

«Тут ідеться про переплітання одразу кількох тем, оскільки світ глобальний, світ залежний. І те, наприклад, що відбувається десь у далекому Гонконгу, на його фінансовій біржі — моментально віддзеркалюється у Лондоні, Парижі, Нью-Йорку... Така об’єктивна даність, і ми мусимо лише, як то кажуть, брати це до уваги. Щодо позиції Європи, то вона мене радує. Це означає, що нам справді простягають руку підтримки. І зараз тільки від нас, нашої влади залежить, чи не повисне ця рука в повітрі. Якщо ми хочемо, щоби все те, що називається цивілізованою європейською країною відбулося в державі Україна, то ми повинні цю руку прийняти й подякувати їм за ті пропозиції, ідеї, а інколи й вимоги, які вони висувають, сподіваючись, що нарешті ми зрозуміємо, що без цього ми не досягнемо рівня європейської країни з великої літери», — коментує «Укрінформу» міністр закордонних справ України у 2007—2009 роках Володимир ОГРИЗКО.

Звісно, звертає увагу дипломат, і в самій Європі є корупція, кумівство і телефонне право. Хіба хтось стане це заперечувати? Ні. Питання лише в тому — наскільки цими негативними явищами просякнуті державний апарат і суспільство загалом. «Нам пропонують іти за зразком цивілізованого світу й робити це прозоро, ставлячи чіткий вододіл між Україною майбутнього й тим, що відбувається «за порєбріком», де ситуація програшна і не має жодних шансів. Нам хочуть допомогти стати іншими. Я думаю, що в цьому головний сигнал, який нам надсилають усі ті візітери, які відвідали Київ протягом останніх днів», — каже ексміністр.

А в контексті Столтенберга — це ще й сигнал щодо НАТО. «Уже неодноразово говорилося, що в Альянс вступає не стільки армія, скільки суспільство. Потрібні кроки, чіткий перелік яких ми уже отримали у Вільнюсі, у листі з Білого дому. І в цьому ми знову пересікаємося з тим, що для асоці-ації з ЄС потрібно те саме. Нам кажуть: «Друзі, ми з вами, ми хочемо і будемо вам допомагати стільки, скільки потрібно, але не забувайте й самим собі допомагати також», — підкреслив Володимир Огризко.

Чи є ці візити сигналом для США?

«Для США, де зараз через оте екстремістське крило в Республіканській партії відбуваються дуже негативні процеси? Безумовно, так. Навіть якщо Трамп удруге прийде до влади — Європа вже буде іншою. Європа зрозуміла, що таке російська загроза безпосередньо. І не випадково ЄС будує паркани, зокрема автомобільні, на кордонах з рф та Білоруссю — паркани дипломатичні, фінансові, торгівельні… Європа зараз показує, що є центром сили глобального рівня, і головне — що не збирається від цього відходити», — додає дипломат.

За його словами, величезним досягненням європейських політиків стало те, що вони психологічно вже приєднали Україну до себе. Звичайно, це поки що не формальний акт підписання договорів, але це акт ментальний.

«Усе відбувається спершу в голові. Якщо лідери ЄС для себе прийняли рішення, що Україна повинна стати частиною Європи не лише територіально, то все інше — просто реалізація цієї похідної ідеї, — запевняє пан Огризко. — Мені здається, що Європа усіма цими візитами чітко і ясно демонструє, що вона ментально вже з нами, а ми — з нею. Ми частина тієї майбутньої Європи, тому що вступ України до НАТО і ЄС принесе не просто зміни на континенті, це будуть зміни геополітичного штибу. І це — ще й сигнал для них самих, підтвердження правильності їхнього ментального вибору».

Нарешті, щодо рф.

«З Робертом Фіцо — «бабка на двоє гадала». Словаччину ще очікують дуже складні переговори про формування коаліції. І зовсім не факт, що Фіцо зможе сформувати уряд. Більше того, знаючи його антиєвропейські та проросійські настрої, думаю, не всім політичним силам захочеться бути з ним в одному човні. Тобто навіть якщо його партія увійде в коаліцію, то це зовсім не означатиме загальну підтримку його курсу. Баланси і стримування працюватимуть. Тож москві зарано відкорковувати шампанське», — наголошує Володимир Огризко.

У свою чергу дипломат Вадим ТРЮХАН зазаначає:

— Внутрішньополітична ситуація в провідних столицях світу серйозно ускладнюється. Чим далі — тим більше ростуть шанси на прихід до влади не до кінця адекватних лідерів. США — це лише один приклад. Та ж Словаччина є яскравим показником того, що в Європі взагалі може утворитися коаліція фанатиків. Але фанатиків не росії, бо це трошки спрощено, а саме фанатиків, які дбають щонайперше про власні інтереси.

Той же Орбан не просто так симпатизує путіну. У такий спосіб він опирається на електорат, який тримає його при владі. Аналогічна ситуація може скластися з часом і в Польщі, де також проглядається тривожна тенденція. Щось подібне іноді прорізається в Чехії, де, незважаючи на потужного президента, досить велика частина виборців не задоволена позицією своєї країни в ЄС та НАТО і загалом виступає проти урядової політики. Політичні лідери держав-членів ЄС та НАТО розуміють, які можуть бути наслідки подібних трансформацій. А тому вже зараз намагаються консолідувати європейський континент і показати це своїм виборцям, у першу чергу, а також показати росіянам, що, мовляв, скільки б ви грошей не вкладали в реалізацію принципу «розділяй і володарюй», ЄС та НАТО все одно залишаться єдиним організмом.

Для американців це також сигнал. Європейці таким чином намагаються продемонструвати свою суб’єктність, показати наступному, 47-у президентові США, хто б ним не став, що Європа не здається, що Європа не буде толерувати зневагу до неї, яку проявляв Трамп при своїй першій каденції і яку він 100% проявлятиме знову, якщо, не дай Боже, вдруге стане президентом. Так що візити до Києва — це доволі логічні кроки. І вони точно не спонтанні, а узгоджені між собою. Україна — це найкращий привід для європейців продемонструвати свою дієздатність.

Політико-дипломатичний вимір, без перебільшень, дуже важливий, проте для нашої держави, яка 24/7 веде боротьбу за своє виживання, тема отримання додаткового озброєння залишається №1. Саме тому робимо окремий акцент на одночасному візиті до Києва генсека НАТО Єнса Столтенберга, міністрів оборони Великої Британії Гранта Шеппса та Франції Себастьяна Лекорню.

Яка конкретно з того користь Україні?

Вадим Трюхан найперше звернув увагу на певний символізм у контексті візитів Шеппса і Лекорню. Як колись, під час переможної для них Кримської війни 1853 — 1856 років, англійські й французькі гармати обстрілювали Севастополь, так і зараз їхні ракети Storm Shadow і SCALP б’ють по об’єктах окупантів на тимчасово окупованому півострові.

«У тій війні Росія програла, пограє й зараз. Думаю, що під час візиту британців та французів про Крим також ішлося. З огляду на успішний досвід застосування їхніх ракет по військових об’єктах рф на півострові — слід очікувати на нові поставки. Хоча про це зі зрозумілих причин офіційно не оголошувалося», — каже дипломат.

Наші ключові західні партнери не збавляють обертів.

«І Велика Британія, і Франція — це архіважливі держави з точки зору не тільки поставок нам ракет, іншої військової техніки, а й з точки зору виробництва цього озброєння. Тому те, що вони були тут, показує, що й далі тривають перемовини, йде пошук взаємоприйнятних моделей співпраці щодо найефективніших видів зброї, яку можна з ними спільно виробляти», — зазначає Вадим Трюхан.

Політолог Ігор РЕЙТЕРОВИЧ каже, що хоч візити й були сприйняті як неоголошені, вони явно планувалися. Згадав він і про перспективи запуску спільних проєктів, наприклад, з виробництва боєприпасів, про збільшення кількості українських військових, яких готуватимуть британці з французами, про передачу додаткової техніки. Але…

«Переговори велися не стільки в тактичному, скільки у стратегічному плані. Машина набирає обертів — таких візитів ще буде багато. Причому на рівні саме оборонних відомств», — переконує він.

Військовий оглядач групи «Інформаційний спротив» Олександр КОВАЛЕНКО також упевнений, що одночасно такі делегації з різних країн та за участі генсека НАТО просто так не приїжджають: «Мета — постачання Україні додаткового озброєння. Це стосується не тільки нової номенклатури, а й збільшення обсягів того, що було поставлено раніше. Звісно, дуже важливий аспект — варіанти майбутньої співпраці між Україною та партнерами.

Що мається на увазі під «майбутньою співпрацею»? За словами експерта, коли ми говоримо, наприклад, що Україна може побудувати завод разом з німецьким концерном Rheinmetall, коли ми говоримо, що Україна має домовленості зі Швецією про виробництво БМП CV90, то повинні розуміти, що, скоріш за все, ці можливості будуть реалізовані вже після закінчення війни. «Такий завод стане одразу ціллю №1 для удару з боку російських окупантів, — каже очевидне пан Коваленко. — Тож зараз це, швидше за все, буде співпраця на рівні технічного обслуговування і ремонту техніки». Тобто на даному етапі йдеться про якесь невелике підприємство.

«Але наші партнери розуміють, що після перемоги Україна стане таким собі інвестиційним клондайком для країн Заходу, і не тільки. В Україну вкладатимуться великі інвестиції, зокрема у все, що пов’язане з військово-технічною галуззю. Саме тому деякі оборонні компанії, як-от німецькі, французькі, уже заздалегідь займають місця у черзі», — зауважує оглядач групи «Інформаційний спротив».

Виходячи з фінальної фрази експерта... Цей візит свідчить про те, що на Заході взагалі не розглядають можливості поразки України на полі бою, а думають лише про перемогу. Коли це станеться — питання часу. Проте готуються вони вже зараз.

Джерело: https://www.ukrinform.ua.