Останніми тижнями ми стали свідками кількох, м’яко кажучи, неприємних скандалів, пов’язаних із російською мовою зокрема та проросійськими політичними рухами загалом. Головною булькою всіх цих рухів стала заява Олексія Арестовича, який із Відня проголосив, що йде в президенти, щоб здобути мир.

Скажу відразу, цей текст не про Арестовича, а про ситуацію в цілому. Тому давайте спробуємо розібратися, на що розраховують арестовичі і чому саме зараз вони вирішили стартувати.

Проросійський електорат. Скільки їх?

Останні соціологічні дослідження показують, що станом на зараз у країні є ядро проро-сійського електорату, яке можна оцінити в 10%. За найгіршої для всіх нас ситуації ця цифра може подвоїтися, але для цього має запрацювати неймовірний ад-мінресурс, у що я просто не вірю і не бачу для цього жодної передумови.

Перейдемо до цифр (далі будуть дані соціологічного опитування, яке провів у вересні Український інститут майбутнього, вибірка — 1200 респондентів, похибка — не більше 2,85%). На питання «Чи схвалюєте ви заборону московського патріархату?» 11% відповідають негативно. Ще 14% не мають однозначної відповіді. Заборону підтримують 75%. На питання «Чи мають російськомовні українці самостійно переходити на укра-їнську мову?» ствердно відповідають 74%, 15% кажуть, що проти, а 11% не змогли визначитися із відповіддю.

Ці цифри опосередковано (тут нема прямої кореляції з політичними рейтингами тих чи інших політиків: партійний рейтинг «нового ОПЗЖ» — менше відсотка, а Арестович має рейтинг у межах 2%) показують нам, що, попри все, в країні зберігся відносно великий прошарок тих, хто досі живе в парадигмі «все не так однозначно». Важливо також зазначити, що в географічному розрізі нема суттєвих відмінностей між макрорегіонами, за винятком Донецької області.

Загалом, можемо оцінювати кількість тих, хто теоретично готовий зараз проголосувати за проросійську партію, приблизно у 10%.

Ідеологія нової проросійської партії

Не треба бути великим аналітиком, щоб зрозуміти, що ідеологія будуватиметься лише на трьох тезах. Захист російськомовного населення (фраза «пів армії говорить російською» буде ключовою). Друга теза: «ми принесемо мир». І дуже завуальовано, але дуже активно на «напів підпільному рівні» обстоюватиметься захист московської церкви.

На перший погляд, нічого нового порівняно з ОПЗЖ. За винятком одного важливого аспекту. Проросійські сили обстоюють мир за будь-яку ціну. І в цьому контексті апеляція до армії є традиційною для цих «людей» маніпуляцією. Зрештою, ми всі маємо пам’ятати одну-єдину річ: всі проблеми всередині країни впродовж 30 років виникали лише з двох причин — через газову трубу і ма-ніпуляції навколо російської мови.

Головне завдання Кремля на наступних президентських виборах (коли б вони не відбулися) полягає в тому, щоб їхній кандидат показав другий результат (в ідеалі — вийшов у другий тур).

Чому саме зараз?

Причин для старту Арестовича є кілька. Перша — протягом останнього тижня тільки лінивий не говорив про те, що ЦВК нібито отримала вказівку готуватися до президентської кампанії навесні 2024 року. По-друге, остаточно стало зрозуміло, що ніхто в короткостроковій перспективі не збирається закривати московський патріархат (законопроєкт, який у першому читанні ухвалила ВР, відкладає це питання на невизначений термін). Стаття в Time стала також каталізатором багатьох процесів. Відтак Арестович вирішив, що він має бути першим серед тих, хто «запропонує мир».

Хто конкурент Арестовича?

На сьогодні є лише два теоретично можливі конкуренти: Усик і Бойко (хоча не можна виключати появи нових гравців). Перший поки що дуже акуратно входить у політику і чекає на бій з Ф’юрі (хоча й почалося просування його благодійного фонду). Бойко наразі «шукає» себе і свою нішу.

Щодо фінансистів цих проєктів, то за Арестовичем, крім Сіяра Куршутова, маячить чи то Андрій, чи то Богдан. За Усиком можна побачити чи то Новинського, чи то власника мережі продуктових маркетів. Щодо Бойка, то за ним, зрештою, як і за двома попередніми, можна побачити Сергія Льовочкіна.

Поки що можемо точно сказати, що все це лише розминка. Не перший раунд і навіть не бій поглядів. Це розминка, під час якої один з кандидатів вирішив зайти з козирів (крім теми миру будь-якою ціною, він відразу закцентувався на тому, що його ніби хтось хоче посадити і тому він має жити у Відні). Але, повторюся, це лише розминка.

Для всіх нас негативом є те, що, судячи з усього, питання російської мови знову спробують розіграти на наступних виборах.