Узбережжя острова Хортиця, та й сам Дніпро, готові поділитися багатьма унікальними археологічними знахідками. Через підрив Каховської ГЕС рівень води у ріці дуже впав, і вона повернулася у своє історичне русло, відкривши науковцям унікальні пам’ятки. Деяким з них — понад 1000 років.

Війська країни-агресорки підірвали дамбу Каховської ГЕС 6 червня 2023 року. Велика вода спочатку затопила Херсонщину, вбивши людей та заливши цілі населені пункти. Потім перетворилося на пустелю Каховське водосховище, а на Дніпропетровщині з’явилися зневоднені міста та села, стався замор риби. Однак ця трагедія відкрила «вікно» для запорізьких учених, через яке вони змогли побачити «спадок», залишений нашими пращурами сотні й навіть тисячу років тому, що весь цей час зберігався на дні Дніпра.

Кореспонденти «Укрінформу» (https://www.ukrinform.ua) поспілкувалися з науковцями Національного заповідника «Хортиця» й розпитали про знайдені скарби.

Випадкові якорі

У реставраційному ангарі, який є одночасно й музеєм судноплавства, зустрічаємо старшого наукового співробітника відділу реставрації Андрія Денисенка. Чоловік якраз займався дослідженням старовинного якоря.

«Якір лежав біля узбережжя, але коли був нормальний рівень води, то глибина там сягала 4 — 5 метрів і, відповідно, під водою обстежити так ретельно дно ми не могли. Зараз він з’явився на поверхні — трошки виглядав із води. Наш співробітник його знайшов», — каже Андрій.

Для того, щоб ми могли розгледіти знахідку, науковець вивозить якір з ангару. Його вага — 100 кілограмів, тож переміщати доводиться на спеціальній тачці з великим піддоном.

Співрозмовник пояснює: якщо зануритися в історію, то у північній частині острова Хортиця у XVIII ст. розташовувався військовий табір, стояло кілька сотень кораблів Дніпровської флотилії. Тому це місце доволі багате саме на знахідки, пов’язані із суднобудуванням.

Щодо знайденого якоря, то він має дві так звані лапи, якими міг заглиблюватися у пісок або ґрунт.

«Ланцюгів на флоті тоді не використовували. Був канат з конопель, який примотували до якоря і потім витягували його за канат. Якість сталі була не бездоганною, хоча й коштував якір дорого. Лапа зачіпалася за каміння чи інший ґрунт, тому ми іноді бачимо, що на якорях бракує лап, — пояснює науковець.

На верхній частині якоря був ще дерев’яний шток. Він також зберігся, але для зручності проведення реставраційних робіт його демонтували. Ближче до лап є умовний «пояс». Дослідники кажуть, що бачать такий уперше. Припускають, що саме таким чином члени екіпажу намагалися вхопитися за якір, коли діставали його з води, щоби не зламати при цьому лапу. Там примотувалася додаткова мотузка, — припускає Андрій.

У реставраційному ангарі якір розчистили. Одразу після підняття він був удвічі більшим. На ньому було нашарування бруду, піску, корозії. Далі проводитиметься делікатне розчищення для виявлення клейм та іншої інформації. Вже зараз на ньому можна розгледіти деінде якісь цифри.

«Ми їх розчистимо й дізнаємося, де і коли він був виготовлений, його точну вагу. Зможемо зрозуміти, на якому плавзасобі він міг бути. Після розчищення, консервації та інших реставраційних робіт знахідка поповнить колекцію якорів», — додав наш співрозмовник.

Уже стала музейним експонатом ще одна знахідка цього літа — якір-кішка. Його випадково знайшли кілька місяців тому. Це кормовий якір для великого човна, важить до 100 кілограмів. «Такі якорі технічно було важче виготовити, а використовувалися вони найчастіше як кормові, допоміжні», — пояснює Андрій Денисенко.

Пам’ятка пройшла тривалий реставраційний період: розчищення, консервацію, стабілізацію. Нині це вже завершений музифікований експонат. На ньому є залишок мотузки, за допомогою якої було зручно витягувати якір. Мотузку побачити було нелегко, підкреслюють реставратори, бо вона хова-лася під шаром забруднення, але її все ж таки знайшли та зберегли.

Стародавні човни

В ангарі встановлено резервуар, наповнений спеціальною рідиною. Там нині зберігається човен-довбанка, або ж моноксил, знайдений у червні цього року. Є кілька методик консервації таких пам’яток. Запорізькі науковці працюють з поліетиленгліколем. Це дуже давня практика.

«Найліпший результат виходить, якщо просочувати деревину повним зануренням. Для цього ми робимо ось такі спеціальні резервуари. Раніше їх виготовляли з металу, але він дає дуже багато осадів іржі. Відтак у нас виникла ідея зробити басейн із банерної тканини. Вона кислотостійка. Експеримент удався. Іржі нема. Крім того, це дешевше і якісніше», — розповідає реставратор.

Рідина, в якій лежать фрагменти човна, має дуже неприємний, різкий запах і темний колір. Тож розгледіти бодай щось неможливо.

Через падіння рівня води у Дніпрі човен фактично опинитися на поверхні. Гідроархеологи пояснюють, що під водою все невагоме і є можливість перевертати пам’ятки, не руйнуючи. А от коли вони вже на поверхні, то стають важкими й водночас крихкими.

«З цією знахідкою була така ситуація. Вона лежала догори дриґом, і нам треба було її перевернути. Але через те, що вода відійшла, човен під своєю вагою почав саморуйнуватися. Це була велика проблема. Ми його підняли в трьох фрагментах», — згадує Андрій.

Саме він припустив, що вік човна — близько 1000 років, тоді як його колеги називали вдвічі менший.

«Я поки що залишаюся при своїй думці. Ми перепробували дуже багато матеріалу, й уже навіть на дотик можемо визначити, наскільки стара деревина. Але це стосується лише нашого регіону, якщо нас запросити в інше місто, то наше відчуття «на дотик» не працюватиме — там інше середовище. Деревині знайденого човника, за станом, близько 1000 років. Щодо 500 років (ця цифра була озвучена одразу після знайдення), то це була і моя думка, але на першому етапі. Коли ми його тільки-но знайшли, нам здалося, що стан човна досить нормальний. Але під час піднімання пішли розломи, ми зазирнули всередину деревини, тоді й виявили, що стан його дуже близький до нашого човна, якому півтора тисячі років. Не можу стверджувати, що моноксилу півтори тисячі років, але те, що йому близько тисячі, — точно», — каже Андрій.

Зараз зразки деревини відправлені до лабораторії у Польщу, де буде проведено ра-діовуглецевий аналіз, який і допоможе розставити крапки над «і».

Андрій зізнається, що вважає цей човник одним із найкрасивіших. Бо він дуже «витончено зроблений». Виготовлений з дуба, як і багато інших знахідок, але сама культура виконання дуже якісна.

«Часто такі човни досить грубі, а цей — відшліфований, видно, що майстер дуже старався. Клейма — дві руни — вирізані досить якісно. Майстер дуже любив свою роботу. Виготовлення човна на той час було важкою працею», — додає Андрій і переходить углиб ангару. Там є ще одна знахідка, пов’язана саме з історією суднобудування.

Мова — про величезну дубову дошку. Її довжина — 7 метрів, товщина — 100 міліметрів, ширина — 600 міліметрів. Нині вона змащена таким самим розчином, у якому лежить і човен, але у «ванну» її класти не треба — достатньо загорнути у плівку. Процедуру зрошування та загортання повторюватимуть багато разів, поки деревина не набуде міцності.

«Це нижній пояс обшивки від плавзасобу зразка байдак. Виготовлений із суцільного дуба. Досить цікавий фрагмент, йому більше 500 років, і, можливо, ми ще знаходитимемо фрагменти від цього ж плавзасобу», — показує знахідку науковець.

Про те, що у Дніпрі затонуло багато різних човнів і вони покояться на узбережжі Хортиці, працівники заповідника знали й раніше. Але знаходити їх було дуже важко.

«Ми — морська держава, і нам є чим пишатися. Традиції суднобудування — тисячолітні. Човни-довбанки ми вважаємо так званим хортицьким типом човнів, адже такої конструкції човни зустрічаються саме на Хортиці. Більше того, щонайменше 500 — 600 років їхня конструкція не змінювалася. Саме козаки змогли накопичити великий багаж знань про суднобудування. У росіян таких знань не було. Козаки свого часу передали їм свій досвід. Тож це російський флот, а козацький», — каже Андрій Денисенко.

Працівники заповідника не приховують: якби не допомога різних волонтерських організацій, у тому числі й міжнародних, зберігати та реставрувати знайдені пам’ятки було б важче або й узагалі неможливо.

Хвилерізи Хортиці

Понад сто років були заховані під водою й інші пам’ятки — берегоукріплення острова. Їх ще називають хвилерізами, ряжами, запрудами. Це такі рогоподібні кам’яні насипи. Одні науковці кажуть, що хвилерізів — 6, інші — 13.

«Це пам’ятки історії. Всі вони знаходяться з одного боку Хортиці. На старому Дніпрі їх нема, бо там є скелі й вони були непотрібні», — пояснює молодший науковий співробітник відділу історії Національного заповідника «Хортиця» Олег Власов.

Хвилерізи будувалися із 1893 року по 1913-й у рамках спе-ціальної державної програми. Весь цей час про них знали лише вузькі фахівці. Хоча вони й були позначені на картах, та побачити їх змогли лише зараз.

«Коли річка завертає, то вона врізається в берег і руйнує його. Тому будували хвилерізи, або ж берегоукріплення. Вони сприяли тому, аби течія не розмивала берег, а по-друге — спрямовували ту ж таки течію по центру русла Дніпра. Тобто це дамби для берегоукріплення і для спрямування течії», — каже завідувач відділу науково-просвітницької роботи Національного заповідника «Хортиця» Сергій Дударенко.

Обидва історики додають, що зараз ці споруди теж можуть почати виконувати ту функцію, для якої й будувалися — рятувати берег від води.

Міст з минулого

Обміління Дніпра показало ще одну цікаву сторінку історії Хортиці та міста в цілому — залишки дерев’яного мосту, які пролежали під водою майже 70 років. Це був тимчасовий дерев’яний залізничний міст.

Будівництво розпочалося 6 січня 1944 року. 80% робіт виконували вручну. Насипали дамби та земляні підходи, забивали палі, яких було понад 1500.

Опори мосту виготовлялися із просочених шпал і колод. Прогонні конструкції встановлювалися консольним краном. Особливо складним завданням, за словами істориків, було встановлення 30-метрової прогонної конструкції вагою 60 тонн над судноплавною частиною Дніпра. До речі, саму конструкцію залишили, втікаючи з міста, німці, а мостобудівники пристосували її під нагальні потреби.

Довжина мосту від лівого до правого берега — 1330 метрів. Гілка тягнулася від залізничного вокзалу Запоріжжя-1, заходила на дамбу в плавневій частині острова Хортиця, впиралася у річище Старого Дніпра, й долала його за допомогою мосту довжиною 560 м. Потім шлях проходив уздовж узбережжя Старого Дніпра на правому березі і з’єднувався з наявною залізничною магістраллю на ділянці Запоріжжя-Апостолове. Залізниця дозволяла рухатися зі швидкістю до 30 кілометрів на годину.

Роботи велися в суворих умовах — температура повітря сягала мінус 20. Попри це, будівництво тривало 48 діб і завершилося 20 лютого 1944 року.

Міст був винятково залізничним. Там стояла охорона, яка пильнувала за ним. Навіть пішоходам не дозволялося ходили по ньому. Працював він до 1952-го. Потім було збудовано мости Преображенського. Дерев’яні ж демонтували, а залишки — затопили.

Узбережжя острова, як і сам Дніпро, ретельно приховують ще дуже багато унікальних знахідок. Про якісь із них запорізькі науковці знають, але зараз не час їх підіймати й досліджувати.