«У вас обговорюватимуть варіанти закінчення війни чи війну закінчуватимуть?» — запитав приятель, який нині проживає в Берліні. Я порадив далеко не ходити, а звернутися до досвіду штандартенфюрера СС Штірліца. Протягом «сімнадцяти миттєвостей весни» він був стурбований тим самим. Але війну з гітлерівською Німеччиною, як ми знаємо, закінчували не «штірліци». І зовсім за іншим сценарієм.

Ідеальний спосіб відсвяткувати ювілей

З кожним днем в українській та зарубіжній пресі з’являється дедалі більше варіантів закінчення війни з росією, яка напала на нашу країну. Від історичних аналогій скоро порвуться соціальні мережі. А пропозицій щодо того, як війну закінчити, — хоч греблю гати. Найоригінальніші ідеї продукуються, зрозуміло, політиками найвищого рангу. У відставці. Вони не ризикують посадами, але можуть прославитися польотом думки.

Яскравим прикладом цього є позиція колишнього генерального секретаря НАТО Андерса Фог Расмуссена, широко розрекламована англійською ліберальною газетою «Гардіан». Суть позиції — у пошуку «компромісу», за який нинішні ліберали готові віддати пів царства. От тільки, не свого, а українського. Жертвуючи територіями. Знову ж таки — не своїми. Щоб це зрозуміти, треба розгорнути адресовану Україні пропозицію. Дістатися до цукерки, загорнутої у фантик. Далі — пряма цитата: «Найкращий спосіб забезпечити стійкий мир та стабільність у Європі — це приєднати Україну до НАТО. Наступного літа Альянс відзначить своє 75-річчя на саміті у Вашингтоні. Запрошення Україні приєднатися (до НАТО. — Прим. Л.З.) було б ідеальним способом святкування».

Колишньому генсеку НАТО краще за інших відомі причини того, що Статут Альянсу не дозволить прийняти до своїх лав країну, яка воює. ФРН, яка влилася в НАТО 6 травня 1955 року, не є прикладом. Вона була окремою, ні з ким не воюючою державою. Але є ще щонайменше десять пунктів, які не дозволяють претендувати нашій країні на членство в Північноатлантичному блоці. Один з них — консенсус під час голосування дійсних членів. Якщо Туреччина рік мучила шведський уряд під час такого голосування, то скільки країн поставлять шлагбаум Україні? І яку ціну доведеться платити за підняття шлагбаума?!

Утім, про ціну було сказано. Пропонується віддати агресорові захоплені ним землі нашої країни. Разом із тими, що рашисти окупували розчерком пера, проводячи фальшиві референдуми. А тоді, коли путін «з доброї волі» припинить бомбардування, можна сідати з росіянами за стіл переговорів. Без умов. І без гарантій, що наступного дня обстріл українських міст не відновиться. Одного слова «НАТО» щодо членства України на святі у Вашингтоні буде достатньо, щоб у кремлі наказали продовжувати війну з нами до переможного кінця. І до перемоги над західним світом, якщо знадобиться. Чи хочете саме так святкувати 75-річний ювілей Альянсу, пане Андерсе Фог Расмуссене?

Чинні лідери країн Євросоюзу та Сполучених Штатів Америки плани фактичної капітуляції України не обговорюють. Поки що. Але насторожує факт консультацій низки радників із безпеки з чиновниками деяких країн. Вони пропозиції сучасних «штірліців» вивчають. А потім видають на-гора свої, не менш небезпечні. Причому передовим загоном у пошуках «компромісів» на середньому рівні є чиновники з Банкової.

Радикальні рішення і консервативний метод

Якщо міркувати тверезо, а не йти шляхами, прокладеними ордою шукачів компромісів, то сьогодні у світі є два способи припинення довгої війни — радикальний і консервативний.

Перший спосіб уперше був запропонований у 1973 році, під час війни Судного дня, тодішнім міністром оборони Ізраїлю. Моше Даян з вертольота побачив, що від Голанських висот насувається втричі більше сирійських танків, які стріляють, ніж має його країна. Він запропонував вдарити по них атомною бомбою (яка в Ізраїлі де-факто була). Спасибі, прем’єрка Голда Меїр у відповідь покрутила біля скроні пальцем. Інакше Судний день стався б раніше і покінчив би з усім людством.

Удруге про миттєве застосування ядерної зброї проти охочих зупинити захоплення Криму російським агресором із благословення кремля заявив пропагандист дмитро кісєльов. Ні в кого не вистачило духу покрутити пальцем біля його скроні або біля скроні його господаря. Загроза психопатів спрацювала. Цивілізований світ удалося залякати. А якщо так, то ідею «апокаліпсису сьогодні» у кремлі остаточно не відкинули. До неї повертаються щораз, коли під час війни виникає загроза поразки агресора. Відтоді українці живуть над світовим ядерним сховищем. Ґніт — у чужих руках. Рівновага можливостей, так би мовити. За рахунок неї людство, можливо, вціліє. Але історичний досвід показує: у підсумку хтось все одно зазнає невдачі. А довга війна продовжується в інших формах. При цьому консервативний спосіб припинення довгої війни — теж не вихід.

Перев’яжете рану без операції — забезпечте вогнище гангрени. Нинішня ситуація у Газі — яскраве цьому підтвердження. І таким же підтвердженням загрожує стати ситуація в Україні, якщо в пошуках якогось компромісу дотримуватися плану колишнього генерального секретаря НАТО та деяких його радників. Включимо фантазію і припустимо, що план Андерса Фог Расмуссена втілиться, а не окуповану частину України через рік приймуть до Альянсу. То що, демілітаризовану зону організовувати в Херсонській та Запорізькій областях, включаючи частину «лугандонії»? І святкувати закінчення війни? Яка нікуди не подінеться, а продовжиться, як продовжується (щоправда, на папері) війна між КНДР та Республікою Корея.

Одне слово, консервативний сценарій для нас — не вихід. І членство в НАТО — не вихід, якщо на всю Україну не будуть поширені гарантії 5-го пункту Статуту. Це коли за першого ж запуску російських ракет по українських містах на місця того запуску гарантовано прилітає відповідь «Томагавків» з авіаносців та підводних човнів Сполучених Штатів Америки. А якщо ні, то перезимуємо без гарантій. На позиційну війну, нав’язану Україні, у нас знайдеться і вже є адекватна відповідь. Прикордонні області ворога — під пості-йним прицілом ударних українських дронів. Безпілотників у нас дедалі більше, а деякі зразки здатні пролетіти (проплисти) з вибухівкою понад тисячу кілометрів та вразити знайдену ціль.

Наша справа — праведна. Ми переможемо. Слава Україні!